Таня Мальована - Устина - азовська відьма , Таня Мальована

— Доброго усім ранку! — привітався я з усіма. Сім пар очей уважно подивилися на мене.

— Що таке? —  не знала як реагувати на їх уважність, нишком обдивилася своє вбрання може щось не так, та ні сукня як сукня, темно зеленого кольору.

—Та нічого серденько, ми гадали, що ти ще будеш у ліжкові, — подала голос Стефа запрошуючи сісти коло неї. Я не могла відмовити так я опинилася напроти Богдана.

Дядько Осі сьогодні накрив стіл в альтанці в садку, тут можна розмістити більше людей ніж на нашій невеличкій кухні.

Дерева навколо привітно шелестіли, вітерець грайливо ховався між зеленим листям плодових дерев, зриваючи останній цвіт. Квокчики гуляли по дворі де ні де копирсалися в землі чи листі.

Коло літньої кухні я побачила декількох волоханців. Які швидкі, перевертні тут тільки декілька днів, а вони вже тут як тут. Волоханці це вулична версія пуханців, більш войовничі, більш закуйовджені, охайністю і не пахнуть, а от солоденьке люблять. Домашні будуть незадоволені, що конкуренти з'явилися.

Доки я роздивлялася довкола та насолоджувалася сніданком з мене не зводили очей, де хто навіть фантастичний омлет дядька Осі перестав їсти.

—Та, що відбувається? — мої нерви не витримали.

—Таке відчуття, що я піддослідний кролик. Вибач Рох нічого особистого, — я вже завелася не на жарт.

— Не переймайся, просто не всі можуть через три дні після повного магічного виснаження, отак жваво рухатися, — подав голос пан Іван, дуже серйозно роздивляючись мене.

— Так і що робити з цим? Піти до кімнати і відлежуватися, щось не хочеться, — зухвало пролунав мій голос.

Я переводила погляд з одного на іншого доки не натрапила на блакитні очі навпроти.

— Ми будемо тренуватися, — серйозно відповів Богдан.

— Тобі потрібно прийти до форми, щоб фізично ти могла стримувати свою магічну частину, — продовжував він.

—Або ти станеш трішки ку-ку, — подала голос Ліза і покрутила пальцем коло скроні.

Моя магія відреагувала незвичним способом це було досить агресивно і хамовито, як на мене. Маленькою пруткою змійкою вона прошмигнула через весь стіл і причаїлася коло горнятка кави. Лисиця простягнула руку за напоєм, звичним рухом взяла ємність, але щось пішло не так. Магія хутко зробила стриб і ось вже вся кава на гарному обличчі лисиці. Приємне відчуття захопило мене в середині. А на обличчі з'явився подив, мені потрібно добряче подумати, що то таке було.

Під переполох з Лізою, я швиденько втекла із за столу до будинку, мені потрібно в місто і терміново. Мені потрібно до серця моря.

Прутко збирала речі: оберіг для дядька Мойсі, гаманець, капелюшок бо сонце вже припікає, невеличка сумочка, телефон. Все закинути, поправляючи волосся коло дзеркала внизу вирішила їхати автобусом, так буде швидше. На моє обличчя впала тінь закриваючи світло з вулиці. Богдан уважно дивився на мої збори.

—Я йду з тобою, — безапеляційно промовив він.

—Навіщо? Я сама швиденько туди й назад, — спробувала відправитися я, але дивлячись на його серйозне обличчя, розуміла, що то марне діло.

—Можу ще Андрія покликати вдвох буде надійніше охороняти тебе.

—Не треба. Пан Бердян не зрозуміє навіщо мені стільки перевертнів.

—Якщо так то ходімо,- і він пропустив мене коло дверей.

У весь цей час я старанно ігнорувала Роха, я не готова чути його коментарі, сподіваюся він мене пробачить.

Ми мовчки йшли стежкою уздовж розкинулися сріблясті лохи, що давали приємну тінь.

—Стій, — майже пошепки проговорила я й рукою притримуючи парубка.

— Що трапилося? — спитав він не розуміючи моїх дій.

— Цить! Дивись, — я обережно вказала рукою на кущі, що ледь ворушилися.

Ми завмерла, старалися навіть дихати через раз.

В траві лунав тихенький тупіт, стеблини і листя обережно ворушилися. Ось з'явилися дві довгі павучі лапки і завмерли, неначе дізнавалися, що ж там довкола. А потім і випурхнув сам пір ‘яр.

Довгі вісім лапок і щільно вкрите тільце різноманітним пір'ям, він прутко перебіг стежку, ухопив невеличку пір’їнку і вправно двома лапкам приладнав її на спину. Подивився довкола і хутко шпурнув у кущі.

А ми стояли і дивилися, бо в природі зустріти пір'яра то буває нечасто, тому що вони в край обережні й лякливі, але якщо ви його побачили то вважайте, що цілий день буде щасливий.

Кинувши оком на годинник, зрозуміла, що в нас вкрай мало часу щоб встигнути на автобус інший будемо чекати хвилин сорок.

—Швидше біжимо, — гукнула я перевертня зриваючись на біг.

Має сенс казати, що він навіть не спітнів, я ж червоною помідоркою вкотилася в автобус і плюхнулась на вільне місце намагаючись перевести подих.

—Ледь встигли, — видихнула я мріючи про ковток води.

—Тримай, — Богдан простягнув мені пляшку.

Мене не довелося довго вмовляти, жадібно припавши до рятівної рідини, я випила добру половину.