Шарль Пепен - Переваги поразок, Шарль Пепен

Візьмімо ситуацію, щодо якої ми вагаємося між варіантами А та Б. Якщо після раціональних роздумів виявиться, що варіант Б є кращим, то ми його й виберемо. Цей вибір є обґрунтованим, зрозумілим: більше немає чого вирішувати. Якщо, попри роздуми, ми й далі вагатимемося, нам забракне аргументів, але все одно відчуватимемо, що треба обрати варіант Б, тоді ми ухвалюємо рішення. Рішення потребує вивищення над раціональними аргументами, а також упевненості та інтуїції. Це достеменно той момент, коли знань не вистачає і нам доводиться щось вирішувати — від латинського слова decisio — рішення. Рішення завжди є сміливим: воно за визначенням передбачає можливість поразки. Приєднатися до руху Опору, щоби врятувати свою країну, — це рішення, а не вибір. Створити Tesla Motors і зробити ставку на те, що за 50 років усі машини стануть електричними, як вчинив американський підприємець Ілон Маск, — це рішення, а не вибір. Наприкінці тенісного матчу завдати кругового удару — це також рішення.

Рішення, стверджує Арістотель, народжується радше з мистецтва, а не з науки. Більше з інтуїції, ніж з аналітичних роздумів. Це не свідчить про те, що рішення нераціональне: воно може ґрунтуватися на знаннях, але не обмежується ними. Арістотель описує його на прикладі лікарів та капітанів морських суден. Обидва є компетентними у невідкладних випадках: у разі можливої смерті пацієнта чи шторму вони мусять ухвалювати рішення, не маючи часу на роздуми щодо ситуації, мусять знайти силу переступити невпевненість.

Звертаючись до мистецтва ухвалення рішень, Арістотель протистоїть Платону, своєму вчителеві, і вважає рішення за науку з моделі раціонального вибору. Згідно з Платоном, на чолі ідеальної держави має бути «король-філософ», що скеровує державу до світла своєї мудрості. Оскільки рішення має перетнути межі знань, то такий король-філософ ніколи не буде нічого вирішувати. Його політичний вибір являтиме собою наслідок логіки. Натомість, за Арістотелем, велика людина має бути здатною долати межі своїх знань, дозволяючи собі дії, скеровані інтуїцією, рішеннями. Таке мислення робить її митцем у сфері політики, на відміну від короля-всезнайка.

Знову ж таки здається, що ми, французи, — послідовники Платона. Наш Інститут політичних досліджень названо навчальним закладом «політичних наук», а не «мистецтва політики». Від Інституту політичних досліджень до Національної школи адміністрації — скрізь панує однакова ідея в політичних та адміністративних науках. Вона стосується підготовки технократів, а не рішучих лідерів. Вищі державні службовці, які очолюватимуть великі компанії, мусять ухвалювати серйозні рішення, але їхня освіта була орієнтована виключно на технічні навички. Найчастіше вони довго навчаються та здобувають щедрі знання, але протягом навчання вони не відвідували жодного курсу, який навчав би ухвалювати рішення, зважати на його сутність і складність, його зв’язок із досвідом, інтуїцією, ризиком. Як за цих умов розвивати гуманістичне бачення невдачі?

Розуміння відмінності між рішенням і вибором може також допомогти нам краще справлятися з тривогою, яка супроводжує ризик. Тривога нас випробовує у момент рішення, і це нормально. Вона — знак того, що ми впливаємо на світ.

«Тривога — це оволодіння свободою через пізнання», — пояснює Сартр у праці «Буття і ніщо». Коли не маємо жодної змоги діяти, то впадаємо у розпач, а не тривожимось. А тривога на нас напосідається тоді, коли ми маємо ухвалити важке рішення: можна припустити, що насправді це наша свобода так нас лякає. Мета існування — уникнути паралізованості тривогою. Скільки амбіцій згублено, скільки покликань не реалізувалося, тому що нам треба було наважитись, а натомість ми були сповнені страху невдачі? Ляк перед невдачею паралізує нас, коли ми хочемо зробити зі свого життя низку раціональних виборів. Однак вона стає стерпною, тільки-но ми перетворюємося на людину, яка ухвалює рішення, проходячи крізь безліч помилок, розчарувань і втрачених можливостей.

Сміливість звільняє нас від страху: вона дає нам силу діяти, не зважаючи на нього. Смілива людина не є нерозсудливою й запальною, яка нічого не боїться і завдяки максимальному ризику шукає випроб на своє шаленство. Смілива людина знає, що таке страх, але вона робить із нього рушійну силу. Вона хоче зменшити ризик, але вміє приймати його таким, який той є: вона свідомо випробовує свою удачу. Гаряча натура полюбляє ризик, смілива його усвідомлює.

По-справжньому прожите життя, твердить Ніцше, вимагає усвідомлення ризику. Таким чином, стає зрозумілим вислів Заратустри «стань тим, ким ти є», за допомогою якого він намагається вивести людей із конформістського заціпеніння. Стань тим, ким ти є: насмілься стати собою, прийми свою індивідуальність у суспільстві, яке за визначенням надає великого значення правилам. Не дивно, що тобі лячно: суспільство вимагає підпорядкування нормам, щоб правильно функціонувати. Фройд про це й говорить у «Невдоволенні культурою», невеличкій сенсаційній книжці, опублікованій 1929 року: те, що добре суспільству — недобре особистості. Суспільству добре, коли людина пригнічує власну індивідуальність. Людині добре, коли вона її проявляє. Звідси з’являється «невдоволення», характерне для будь-якої цивілізації, яке дає ім’я цілому твору, і цього імені неможливо позбутися. Звідси з’являються труднощі в тому, щоб «стати собою», і страх, який не дає нам проявити сміливість.

Ніцше говорить, що ми спроможні приручити цей страх. «Стань тим, ким ти є», ніхто за тебе цього не зробить. Або хоча б спробуй, адже навіть якщо в тебе не вийде, ти все одно здобудеш успіх: ти помилишся, але так, як це можеш тільки ти. Немає більшого ризику, ніж не спробувати й померти, так і не дізнавшись, хто ми такі.

Під час співпраці з різними компаніями мені часто трапляється певний тип керівників. Здобувши добру освіту в бізнес-школі або школі інженерії, вони влаштувалися до великої компанії і будують там кар’єру близько 15 років. І ось їм 40 років, ніколи не сумніваючись, не ризикуючи по-справжньому, не припускаючись великих