Деніел Кіз - Доторк

«Оце, — сказав про себе Барні, — слова чоловіка, який уже через таке проходив. Він знає, як усе зробити краще». І хто такий узагалі Барні Старк, що сміє заявляти, наче компанія «Трейсер контрол» десь помиляється?

— А тепер, якщо готові, — повів далі Ґерсон, — ми мусимо відвідати дім ваших батьків, куди, як ви кажете, одразу поїхали. Якщо хочете, можете побути у фургоні, поки наші люди всім займуться. Або можемо спочатку відвезти вас додому.

— Я мушу до них прийти, — заперечив Барні. — Батько вже, напевно, повернувся додому, вечеряє. Принаймні, якщо там будете ви з хлопцями, він не скине мене зі сходів.

Ґерсон промовчав. Він кивнув і подивився прямо вперед, ніби так міг уникнути участі в цьому. Барні підозрював, що цей чоловік — службовець, який одночасно задушевний і приязний, та разом з тим не такий, що будуватиме особисті зв’язки з людьми, якими мусить керувати. Голова дуже придатна для ліпки: міцний ніс на одній лінії з лобом, зрізане підборіддя (але не слабке), холодні очі, тож він скидатиметься на орла. Та його не можна робити шорстким через гру розсіяного світла. Мусить бути гладеньким, закінченим і твердим.

***

Коли фургон зупинився перед батьківським домом, Барні не міг поворухнутися. Руки були липкі, а груди здавило. Якщо не брати до уваги день похорону, його не було вдома десять років. Після всіх подорожей країною, усіх днів і ночей у полоні фантазій про повернення вертатися довелося отак — щоб розповісти їм, що він приніс заразу в їхні життя.

Ґерсон не збирався його квапити, але зрештою Барні вийшов з фургона й повів їх до входу поруч із приміщенням хімчистки. Над дзвінком була табличка «Казимир Шутарек» побляклим чорнилом на невеликому шматочку картону. Барні потягнувся, хотів натиснути кнопку, але вагався. Лише тоді Ґерсон заявив про свій авторитет, натискаючи дзвінок замість нього. Знову ж таки, Барні знав, що цей чоловік правильно мислить; інакше Барні сам обернувся б і втік.

У відповідь продзижчав зумер, і двері відімкнулися, Барні швидко повернув ручку, щоб звук припинився. Бендікс і Макнайт пішли вперед з лічильником, і, скільки Барні міг судити зі звуку, сходи начебто були чисті. У вузькому вестибюлі панувала темрява. Квартира його батьків була нагорі, за довгим сходовим маршем, і він очікував, що мама підійде до поруччя, схилиться й гукне вниз: «Хто там?» Вона завжди мала в руках мітлу, ніби щоб відмести небажаних гостей. Як же ж вона ненавиділа цю квартиру!

Ще відколи батько потоваришував з далеким родичем у бізнесі продажу використаних деталей автомобілів і купував розвалюхи та інше сміття задля запчастин, вона благала його переїхати, купити будиночок за Гемтремком. Їй було соромно жити над хімчисткою, вона молила про будинок, куди люди могли б приходити в гості, із заднім подвір’ям, де могли б бавитися діти, місцем для невеличкого городу та літніх пікніків. Але батько відмовлявся купувати будинок. Хоча його бізнес автозапчастин ішов непогано. (Завжди, коли Барні бачив розтрощені скульптури із залишків автомобілів у стилі нового реалізму, то всміхався й думав, що на це сказав би батько — тішачись думкою, що творіння його старого можуть потрапити в музеї швидше, ніж його власні.)

— Це я, мамо. Барні. Зі мною тут кілька людей.

Вона на мить відхилилася, тоді знову схилилася над поруччям і нервово прошепотіла:

— Батько вдома. Ти не заходь. — Озирнулася, ніби боячись, що чоловік може заглядати їй через плече. — Чому ти прийшов? Ти ж знаєш, що він біситься.

— Ці люди мають дещо перевірити, мамо. Це не займе багато часу. — Барні також шепотів, ніби хотів якнайдовше відтягнути мить, коли батько довідається, що він прийшов. Нюхом відчував виразний дух тушкованого м’яса.

— Хто там, Стелло?

Барні вже дійшов до майданчика й міг розгледіти приголомшення на батьковому обличчі. «Заскоч його зненацька, — сказав він собі. — Поводься так, наче це найзвичніша річ на світі — прийти сюди».

— Містере Ґерсон, хочу познайомити вас із моїм батьком Казимиром Шутареком і моєю мамою.

Стефан підійшов до дверей подивитися, що відбувається, Барні привітався з ним.

— А це Стефан. Мій двоюрідний брат, викладає суспільствознавство в середній школі тут, у Гемтремку. Живе з моїми батьками.

Ґерсон поспіхом зайшов усередину й кивнув, низько вклонившись, що не надто відрізнялося від пристукування каблуками.

— Доброго дня, містере Шутарек, місіс Шутарек. Стефане. Познайомтеся з моїми асистентами — містером Бендіксом і містером Макнайтом. Запевняю вас, ми не заберемо багато часу й це не завдасть вам жодної особливої незручності. Ваш син люб’язно погодився нам допомогти. Офіційні справи. Можна нам увійти всередину, щоб мої люди занесли обладнання? Дуже дякую.

Він легко й невимушено взяв на себе керівництво, і вже за кілька секунд сім’я зібралась у вітальні. Кілька разів батько Барні, кремезний, підозріло походжаючи і ляскаючи підтяжками, наче віжками, брався розпитувати, що відбувається, але Ґерсонів підхід — припускати, що все йде гладенько, природно, а пояснення з’явиться в доречний час — тримав їх у підвішеному стані. Доки зрештою старий не обірвав його, грюкнувши кулаком по столу:

— Що тут відбувається? Досить верзти цю маячню, і поясніть мені, чого ви приперлися в мій дім? — Тицяючи в Барні пальцем, додав: — Я сказав тобі більше ніколи не приходити в цей будинок.

Ґерсон витягнув гаманця й блиснув значком спеціального слідчого.

— Містере Шутарек, дозвольте пояснити. Ваш син тут виконує перед нами — і суспільством — певну службу. Розумієте, сталася певна серйозна подія, і вона стосується на лише його, але й усіх тут присутніх. — Він перевів очі з одного обличчя на інше, вимагаючи взаємодії, і зрештою батько Барні опустився в крісло й почав слухати. Мама стояла, наполовину заховавшись за одвірком кухні, зачудована білими комбінезонами Бендікса й Макнайта.

— Розумієте, стався незвичайний інцидент, — повів Ґерсон, — у Центрі досліджень та розвитку в місті Елджині — у нашій радіаційній лабораторії. І хоча ваш син працює в зовсім іншому відділі, він став до цього причетний — без жодної провини з його боку — через його колегу. Розумію, це може бути важко зрозуміти, але дайте мені кілька хвилин — я все поясню.

Барні вразила майстерність, з якою чоловік пояснив ситуацію людям, що нічого не знають про радіацію та її вплив, і разом з тим не вдався до чванливості. Коли стало зрозуміло, що таке «радіація» і «радіоактивний пил», батько