Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– А в цьому домі ти як опинився? Як узагалі домовики житло набувають?

– Те, що в казках людських пишуть – на вінику привозять... сміх один... Кішка та і є новий дух. Довго він росте, поки свідомість отримає. Значить хата давня має бути... нема таких зараз майже ніде...

Помітивши, що домовик засмутився, Макс дружньо кивнув і поліз на гору. Оррі цілком залипла в мультик. Кумедно було бачити, як вона посміхалася і засмучувалася, стежачи за пригодами героїв... Дитятко, доросле... От тільки це дитя, не знає мультики та інші досягнення цивілізації, але знає життя, а от інші дорослі – навпаки. Знають усі серіали, але не в змозі навіть думати самостійно. Тож мультики – це не проблема. Не відволікаючи її – серія мала скоро закінчитися, Макс почав готувати обід. Пізно, щоправда, вже для обіду, вже темніти скоро буде... Загрався він із залізяками. Сирний суп буде саме те. І швидко, і смачно. Коли супчик був на підході, Оррі отямилася.

– Ой, вибачте пане... що ж це я... – вона рвонула накривати стіл.

– Сподобався мультик?

– Дуже, – дівчина зніяковіла, – вони всі такі,.. як живі... Роблять, думають... І про чемодан із грибами смішно... Тільки зі скринею по гриби теж ніхто не ходить... – Оррі весело розсміялася...

– Пане... – з нізвідки прийшов голос Кузьми.

– Доброго здоров’я тобі, хазяїне-домовику... – Оррі негайно вклонилася в той бік, звідки, здавалося, доноситься голос...

– І ти, здорова будь, діво... Пане... гості до нас їдуть. Наставниця її, з дівами своїми...

– О, як... гості... Ще й їдуть. Ну що ж, ми якраз готові. Орька, швиденько ще три прибори на стіл...

Усе було готово, коли у двері постукали. Макс відчинив – там справді стояли Рея, Алер і Тіана, а за ними горою височів Тарх.

– Заходьте, заходьте, гості... – Макс посторонився, пропускаючи жінок у будинок. – Тарх, конячку під піддашок постав, ходімо покажу...

Повернувшись до хати вже разом із ковалем, застали вже майже звичну картину – Рея, Алер і Тіана завмерли, вишикувавшись у лінію біля входу, Оррі ж стояла біля столу, не така скута, як вони, але теж не ворушилася... На печі сиділа нахабна чорна котяра й облизувала лапу, час від часу випускаючи кігті. Тарх побачивши таку картину, зробив крок уперед, прикриваючи собою жінок. “О, як”... – тільки й подумав Макс.

– Спокій, тільки спокій... Просто привітайтеся з Господарем, раз він особисто вийшов вам на зустріч, думаю, що він на вас не в претензіях.

Коваль послухався, відсунувся вбік, і вони всі разом дружно сказали – “Здрастуй будь, Хазяїне-домовику”... – Далі коваль глибоко вклонився, а дівчата присіли у своєму найвишуканішому реверансі. Котяра ж, не мигаючи, дивився на них, потягнувся, прогнувши спинку дугою, витягнув уперед лапу, мигнув пазурами і несамовито позіхнув. Потім загорнувся в клубок і влігся на грубці, спостерігаючи.

– Ну, церемонія відбулася... Тепер швидко всім мити руки й за стіл. Я дуже хочу їсти. Оррі – підганяй їх усіх, а то вже забули, мабуть... І постав посуд для гостя.

За п’ять хвилин усі поважно стояли біля столу, чекаючи, поки Макс сяде першим. Ох уже ці церемонії... Хоча... треба визнати – приємно, коли тебе так шанують... було б тільки за що. Суп був розлитий по тарілках, тонкі грінки чорного хліба з часником і пагони зеленої цибулі лежали поруч в окремих тарілках. Бегемоту дістався традиційний шматок м’яса в акуратну емальовану миску. Коли всі більш-менш наситилися і зігрілися, Макс звернувся до парочки:

– Ну, тепер розповідайте, що привело вас сюди. Не просто ж так ви поїхали через ліс проти ночі.

Коваль, а за ним Рея встали і вклонилися йому до підлоги.

– Пане наш, – урочисто почав коваль, жінка мовчала. – Приїхали ми, щоб просити дозволу на наше весілля і запросити вас на свято. Я виконав наказ – три будинки вже збудовані, ще один – для пані Реї добудовується. Усі недоробки будуть закінчені до святкового дня, як було наказано. Люди вже розселилися, всі в теплі... Чи дозволите ви наше весілля?

Макс мовчав, розглядаючи парочку. Коваль чекав, час від часу поглядаючи на Рею... “Схоже, тут уже зрозуміло, хто в них буде головним... Хоча, як більшість дуже сильних людей, коваль був дуже добродушний, і йому не було жодної проблеми поступатися їй у всьому, окрім справді важливих справ. Якщо Рея не почне його довбати, то все в них буде добре. Утім – це їхні труднощі”, – Макс отямився від роздумів, усвідомивши, що від нього чекають відповіді.

– Перш ніж питати мене про весілля, ти забув про одну важливу річ.

Коваль здивовано дивився то на Максима, то на Рею.

– Ти забув запитати її, чи хоче вона бути твоєю дружиною... Ви там, звісно, щось говорили одне одному, але я хочу почути від неї, що вона не просто кохає там когось... Раптом вона передумала?

– Ні! – Рея квапливо зробила крок до них, – не передумала... – тихо закінчила. Навіть під маскою було видно, як вона почервоніла.

– Що ж... приймається... Хоча, я сподівався почути це по-іншому... Отже, весіллю бути. Але все ж завтра приїду подивитися, як ведуться справи.

– Ще одне, пане... – зам’явся Тарх...

– Що таке?