Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

впала на стілець за вчительським столом і, майже не криючись, висловила жаль, що не може й сама бігти й улюлюкати в спину Амбридж, бо позичила Півзові свого ціпка.

Настав останній шкільний вечір. Більшість учнів уже спакувалися й поспішали на прощальний бенкет з нагоди завершення навчального року, а ось Гаррі ще й не починав складати речі.

- Спакуєшся завтра! - підганяв Рон, чекаючи біля дверей спальні. - Ходімо, я вмираю з голоду.

- Мені тут недовго... а ти собі біжи...

Та коли за Роном зачинилися двері, Гаррі все ще не поспішав пакуватися. Йому анітрохи не хотілося йти на прощальний бенкет. Він боявся, що Дамблдор згадає його в своїй промові. Зрозуміло, він говоритиме про Волдемортове повернення. Зрештою, торік він теж казав про це учням...

Гаррі вийняв з самісінького дна валізи кілька зібганих мантій, щоб покласти туди вже складені, аж тут помітив у куточку абияк загорнутий пакунок. Не міг пригадати, звідки він там узявся. Нахилився, витяг його з-під кросівок і придивився уважніше.

За якусь секунду збагнув, що то таке. Це ж йому дав Сіріус перед виходом з будинку номер дванадцять на площі Ґримо. «Скористайся цим, якщо я буду потрібен, добре?»

Гаррі сів на ліжко й розгорнув пакунок. З нього випало маленьке квадратне дзеркальце. Було воно старезне й брудне. Гаррі підніс його до обличчя й побачив там своє віддзеркалення. Перевернув його і прочитав нашкрябану ззаду інструкцію Сіріуса:

«Це дзеркальце складається з двох частин, і друга його половинка в мене. Якщо захочеш зі мною поговорити, назви дзеркальцеві моє ім'я. Ти з'явишся в моєму дзеркальці, а я говоритиму в твоєму. Ми з Джеймсом частенько ним користувалися, коли відбували покарання у різних учителів».

Серце Гаррі закалатало. Пригадав, як чотири роки тому побачив своїх покійних батьків у дзеркалі Яцрес. Він знову зможе розмовляти з Сіріусом, зараз, негайно... він це знав...

Озирнувся, щоб пересвідчитись, що тут нікого немає. Спальня була порожня. Знову подивився в дзеркальце, тоді тремтячими руками підніс його до обличчя і виразно й голосно промовив: - Сіріус.

Поверхня дзеркальця запітніла від його дихання. Підніс дзеркальце ще ближче, мало не вибухаючи від хвилювання, але очі, що дивилися на нього звідтіля, були, безсумнівно, його власними. Ретельно протер дзеркальце й знову дуже виразно промовив кожнісінький склад:

- Сіріус Блек!

Нічого не сталося. Розчароване обличчя, що дивилося з дзеркальця, зрозуміло, належало йому самому...

«Коли Сіріус провалився в арку, то не мав при собі дзеркальця, - пролунав тихенький голосок у Гаррі в голові. - Ось чому воно не діє...»

Гаррі на якусь мить завмер, а тоді так сильно шпурнув дзеркальце назад у валізу, що воно розбилося. Цілу осяйну хвилину він був переконаний, що побачить Сіріуса, що знову з ним порозмовляє...

У грудях аж запекло від розчарування. Устав і почав жужмом кидати речі у валізу просто на розбите дзеркальце...

І тут йому сяйнула думка... цікавіша, ніж дзеркальце... серйозніша й важливіша... як це вона не з'явилася раніше... чому він не спитав?

Гаррі вилетів зі спальні й стрімголов помчав униз ґвинтовими сходами, натикаючись на стіни й майже цього не помічаючи. Кулею пролетів через порожню вітальню, вискочив з отвору за портретом і помчав коридором, не звертаючи уваги на Гладку Пані, що гукала йому вслід: «Бенкет ось-ось почнеться, ще трохи - і ти запізнишся»!

Але Гаррі й не збирався йти на бенкет...

Чого воно так буває, що коли не треба, тут аж кишить привидами, а от зараз...

Він збігав сходами, метався коридорами, але не зустрічав ні душі - ні живої, ні мертвої. Усі були, зрозуміло, у Великій залі. Гаррі різко зупинився біля класу замовлянь, переводячи подих і засмучено думаючи, що мусить зачекати, аж доки закінчиться бенкет...

Та коли він уже зовсім втратив надію, раптом побачив - наприкінці коридору линула чиясь прозора постать.

- Гей... гей, Нік! НІК!

Привид вистромився зі стіни, показавши вбрану в екстравагантний капелюх з пір'їнами небезпечно хитку голову сера Ніколаса де Мимзі-Порпінґтона.

- Добрий вечір, - привітався привид, повністю виринаючи з кам'яної стіни й усміхаючись до Гаррі. - Виявляється, що не тільки я відсутній на бенкеті? Хоч, зрозуміло, - зітхнув він, - трохи в іншому сенсі...

- Нік, можна тебе щось попросити?

На обличчі Майже-Безголового Ніка з'явився дуже своєрідний вираз - устромивши пальця за свій стоячий комір, він обвів ним довкола шиї, ніби поправляючи, а насправді міркуючи над відповіддю. Перестав поправляти лише тоді, коли його частково відрізана голова мало не відвалилася.

- Е-е... що, Гаррі, саме зараз? - розгубився Нік. - А не можна почекати, доки закінчиться бенкет?

- Ні... прошу тебе... Нік, - благав Гаррі, - мені дуже потрібно з тобою поговорити. Можемо зайти сюди?

Гаррі відчинив двері в найближчий клас, і Майже-Безголовий Пік зітхнув.

- Ну що ж, - змирився він, - не вдаватиму, що я цього не чекав.

Гаррі потримав для нього двері, але привид проплив крізь стіну.

- Чого ти чекав? - запитав Гаррі, зачиняючи двері.

- Що ти мене шукатимеш, - відповів Нік, підпливаючи до вікна й визираючи на сутінкове подвір'я. - Таке буває, іноді... коли хтось зазнає... втрати.

- Твоя правда, - Гаррі не бажав говорити на цю тему. - Я тебе шукав.

Нік нічого на це не відповів.

- Просто... - зніяковів Гаррі, сам того не сподіваючись, - просто... ти помер. Але й далі залишаєшся тут.

Нік зітхнув і не відводив очей від вікна.

- Це ж правда? - наполягав Гаррі. - Ти помер, але я з тобою розмовляю... ти можеш ходити по Гоґвортсу...

- Так, - спокійно погодився Майже-Безголовнй Нік, - я ходжу й розмовляю, справді.

- Отже, ти повернувся, правда? - не вгавав Гаррі. - Люди можуть повертатися, так? Привидами. Вони ж не зникають остаточно. Га? - нетерпляче додав він, бо Нік і далі мовчав.

Майже-Безголовий Нік повагався, а тоді сказав:

- Не всі можуть повертатися привидами.

- Тобто? - негайно запитав Гаррі.

- Тільки... тільки чарівники.

- Он як, - Гаррі трохи не засміявся з полегшення. - Тоді все гаразд, бо людина, про яку я питаю, чарівник. То він може повернутися, так?

Нік відвернувся від вікна й скорботно поглянув на Гаррі.

- Він не повернеться.

- Хто?

- Сіріус Блек, - відповів Нік.

- Але ж ти повернувся! - розсердився Гаррі. - Ти зумів... помер... але не зник...

- Чарівники можуть залишати на