Ернст Теодор Амадей Гофман - Малюк Цахес

– Вельможний пане, – злякано мовив хірург, – опам'ятайтесь! Домашній засіб на обпечені пальці високої особи князівської крові! Наука, тільки наука може і повинна допомогти в цьому випадку!

Він знов рушив до княжича, але той відсахнувся від нього й закричав:

– Геть звідси, геть! Хай панна Юлія приготує мені пластир, а наука хай ушивається з кімнати!

І наука вшилася разом зі своїм хваленим пластиром, кидаючи на камеристку вбивчі погляди.

Юлія чула, що князівна дихає глибше й глибше, та як же вона здивувалась, коли

(М. п. д.) заснути. Я без кінця перевертався на своїй постелі, пробував лягти і так і сяк. Я то витягався на весь зріст, то скручувався калачиком, поклавши голову на м'які лапи й елегантно обгорнувшись хвостом так, що він затуляв мені очі, то відкидався набік, витягнувши перед собою нерухомі лапи і, наче неживого, звісивши з постелі хвоста, – та все дарма, нічого не допомагало! Мої думки й уявлення ставали дедалі плутаніші, уриваніші, аж поки нарешті я поринув у те марення, яке не можна назвати сном, а хіба що двобоєм між спанням і неспанням, як слушно запевняють Моріц, Давідзон, Нудов, Тідеман, Вінгольт, Райль, Шуберт, Клюге та інші фізіологи,[274] які писали про сон і сновидіння і яких я не читав.

Яскраве сонце вже заглядало до господаревої кімнати, коли я цілком прокинувся від того марення, від тієї боротьби між спанням і неспанням. Але що мене чекало, яке було моє пробудження! О юначе котячого роду, що читаєш ці рядки, нашорош вуха і будь уважний, щоб не проґавити моралі моєї розповіді! Хай тебе не лишать байдужим мої слова про стан, невимовну безпросвітність якого я можу змалювати тільки бляклими барвами. Хай тебе, кажу, не лишить байдужим цей стан, і будь якомога обережніший, коли тобі вперше випаде нагода втішатися котячим пуншем у товаристві котів-буршів. Хлебчи його потроху, а якщо це комусь не сподобається, пошлись на мене і на мій досвід, хай твоїм авторитетом буде кіт Мур, якого, я думаю, всі визнають і поцінують.

Отже, слухай! Щодо фізичного стану, то я почував себе знесиленим і нещасним, та ще дужче мучило мене інше: зухвалі, ненормальні домагання шлунка, яких саме через їхню ненормальність не можна було вдовольнити і через які тільки дарма бурчало в животі; навіть мої розшарпані нерви не витримували, я весь хворобливо тремтів і сіпався від постійного фізичного бажання і неспроможності його вдовольнити. То був страшний стан!

Та, може, ще більшої скрухи завдавав мені душевний неспокій. На серці в мене лежав тяжкий гніт, я щиро каявся, коли думав про вчорашній день, хоч, власне, не вважав свою поведінку ганебною, мене опанувала цілковита байдужість до всіх земних благ, я зневажав усі земні втіхи, всі щедроти природи, мудрість, розум, дотеп і т. д. Найбільших філософів, найталановитіших поетів я ставив не вище, як ганчір'яних ляльок, яких смикають за ниточки, а найгірше, що ця зневага поширювалась і на мене самого, й мені починало здаватися, що я тільки жалюгідний мишачий пострах. Що може бути гнітючіше! Думка про те, що мене спіткало найбільше лихо, що вся земля наша – суцільний паділ плачу й скорботи, сповнила мене невимовним жалем. Я заплющив очі й гірко заплакав.

– Що, Муре, десь гульнув, і тепер тобі гидко на душі? Авжеж, таке буває. Виспися як слід, голубе, і тобі полегшає! – Так звернувся до мене господар, коли я навіть не скуштував сніданку і кілька разів тужно нявкнув.

О боже, господар не знав і не міг звати, як я страждав! Він не уявляв собі, як веселе товариство й котячий пунш впливають на ніжну, вразливу душу.

Був уже, мабуть, полудень, хоч я ще й не вставав з постелі, коли зненацька – бог його знає, як йому пощастило прокрастися до кімнати, – переді мною ніби вродився брат Муцій. Я поскаржився йому на свою недолю, але, замість того щоб пожаліти й потішити мене, як я сподівався, він зареготав і вигукнув:

– Ха-ха-ха, брате Муре, та це просто криза, перехід від нікчемного філістерського хлоп'яцтва до поважного буршівського стану, а тобі здалося, що ти хворий і нещасний. Ти ще не звик до шляхетної студентської гульні. Але будь такий ласкавий, не розводься про свої страждання, бодай хоч господареві нічого не кажи. Про наш рід уже й так іде погана слава, а ти ще й додаєш її. Але годі тобі вилежуватися, зберись на силі й ходімо зі мною, від свіжого повітря тобі полегшає, до того ж найперше треба похмелитися. Ходімо, ти на ділі довідаєшся, що це таке.

Брат Муцій мав наді мною необмежену владу, відколи вирвав мене з болота філістерства; я робив усе, що він хотів. Тому я на превелику силу встав, потягнувся, наскільки дозволяло моє заклякле тіло, й пішов за вірним побратимом на дах. Ми трохи походили з кінця в кінець, і мені справді ледь полегшало, я наче став бадьоріший. Потім брат Муцій повів мене за димар, і там, хоч як я опирався, мені довелося випити дві чи три чарочки чистого оселедцевого розсолу. Це й означало, як сказав Муцій, похмелитися.

О, яким неймовірним дивом була для мене раптова дія цього засобу! Ненормальні домагання шлунка вляглися, бурчання стихло, нерви заспокоїлися, життя знов здалося мені прекрасним, я знов цінував земні блага, науку, мудрість, розум, дотеп і т. д., знов був повернений самому собі,