Павло Штепа - Українець і Москвин: дві протилежності

За першої гарячої проби та псевдовіра розтопиться, як лід на сонці. Лише старі нації мають глибоку духовість, у яку національна віра пускає глибокі корені. Україна є одна з найстарших націй світу.

«Не скуєш душі живої». Не вистачило всім Неронам минулого і сучасного мечів і вогню знищити християнську віру, віру в Бога і Його закони. І цю силу, що перемогла Неронів, сучасний матеріялістичний світ відкинув, а на її місце поставив сили атомової бомби. І стоїть тепер на краю бездонного провалля, переляканий, безпорадний, втративши віру і в свою атомову бомбу.

Україна віри у Всемогучого Бога, у спасенність Його законів ніколи не губила. Губила її лише зденаціоналізована наша інтелігенція, і то лише ті одиниці, які добре ковтнули московської отрути — московської «культури». Богові дяка, наш народ тою «культурою» гидився. І тепер з надр народу, народу віруючого, християнського виходить і приходить до голосу і влади нова наша інтелігенція. Приходить з Тризубом, завершеним ХРЕСТОМ. Приходить з високо піднесеним жовто–блакитним БОЙОВИМ стягом, на якому власною кров’ю написано: БОГ і УКРАЇНА.

А фелазький рожевий прапор УЦР та її рабські універсали, де не було і згадки про Бога, Україна викинула з прокляттям на смітник історії.

Правда, є ще чимало людей з нової інтелігенції, які ще пишуть слово «бог» з малої букви, але все ж пишуть, с. т. і в їх душах москвичи не могли заплювати це слово над словами. Роки 1941–45 показали, що і ця затруєна москвинами наша нова інтелігенція дуже скоро зміняє малу букву на велику в слові «Бог». Чому? Бо ніколи та людина, що забула віру в Бога, не поверталася і не повернеться БЕЗ ЖАХЛИВОГО УДАРУ по її безвірності. Лише по жахливих катастрофах перелякана людина і людство поверталися до Бога, про що свідчать історичні цикли падіння культур і держав.

Україна той жахливий удар вже дістала. Вона вже доходить до кінця своєї Голготи. А світ ще й не починав того стадного і НЕУХИЛЬНОГО шляху. І лише тоді, коли на місці Нью–Йорку, Парижа будуть догоряти румовища, серед яких блукатимуть напівбожевільні від страху тіні людей, — лише тоді ці жалюгідні тіні опам’ятаються і звернуться до останньої надії — на поміч Всемогучого Бога. Ані на хвилину раніше.

Українці вже чверть століття блукають серед своїх румовищ. Але вони ВЖЕ мають своїх П’ЯТСОТ БЕЗСМЕРТНИХ, які ВЖЕ смертю смерть перемогли. Українці ВЖЕ стали на шлях спасіння; ВЖЕ повернули всі свої надії на Всемогучого Бога.

ПОКАЗАТИ людству цей шлях — це і є місія України.

Показати не гарматами і концентраками, пропагандою і самохвальством. Показати власним ПРИКЛАДОМ. Показати, не примушуючи до нього нікого. Лише бути живим дороговказом для людства. Лише бути живим ДОКАЗОМ того, що ЛИШЕ БОЖІ закони ведуть до «царства Божого на землі».

А поміж Божими законами є закон, який накладає на людей ОБОВ’ЯЗОК — ЧИННО ПОБОРЮВАТИ диявола і його визнавців. Християнський обов’язок поборювати сили зла, сили нищення, сили ненависти.

Що є московська нація — ми говорили.

Тому призначення України є також і тримати північних визнавців диявольської віри замкненими в залізній клітці, перед тим вибивши їм вовчі зуби і видерши їхні зажерливі пазури. В 1917 році Україна цього не зробила, хоч могла. Не виконала Божого закону. За це покарав її Справедливий Бог. Тепер виконає.

Це завдання, це призначення не є нове для України. Вона виконувала його тисячоліттями. Протягом тисячоліть Україна нічого іншого не робила, лише започатковувала і розбудовувала ЖИТТЯ на географічних і культурних «диких полях». Скільки разів протягом тих тисячоліть дикі, диявольські сили нищили життя, створене генієм української Нації! Але український нарід не зневірився — сильну бо мав віру. Відбудовував на руїнах нове життя знову, знову і знову.

Скілько–то культурних, духових скарбів роздаровувала наша нація всьому світові протягом тих тисячоліть. Про рештки тих скарбів у Малій Азії, Єгипті, в Европі ми згадували.

Пробувала Україна навернути до Бога і людських виродків — москвинів. На жаль, без успіху. А скільки ж своїх сил витратила Україна на лише цю одну спробу — ушляхетнити звіра–москвина! Хто зродив і розвинув московську літературну мову; хто заклав і розбудував московську імперію, її культуру, — про це ми говорили.

Протягом тисячоліть творчий ґеній Української Нації все творив і творив нові матеріяльні і духові багатства. ЗАВЖДИ ТВОРИВ. НІКОЛИ І НІЧОГО НЕ РУЙНУВАВ.

Він не лише сам творив, але і помагав іншим народам творити.

Бо ж протягом довгих століть Україна своїми грудьми рятувала європейську культуру від знищення її азійськими ордами. Сама спливала кров’ю, а інші народи рятувала.

Сповнювала закон Сина Божого. А скільки української крові пролили саме ті, що їх Україна рятувала. І незважаючи на цю чорну невдячність, українська нація не має в своїй духовості ані тіни ненависти.

Панує закон Сина Божого.

Скільки спокушав диявол Україну взяти приклад з сусідів — Україна не взяла.

Слухала закон Сина Божого.

Яка ж велетенська сила духа в нашій нації! Яка ж велич душі нашого народу. Шляхетна, дійсно християнська нація, — сказав про нас 300 років тому чужинець П. Алепський. Свята правда.

Як могла повстати така велетенська сила Творчого Духа Української Нації? Що скріпило її так дуже?

Зародилася ця сила 10000 років тому з рільничої, ідеалістичної, фактично християнської культури. Скріпила її безпереривна БОРОТЬБА. Поклавши на Україну дуже тяжку місію, Бог подбав, щоб Україна НЕ ЗЛЕДАЧИЛАСЯ на своїй багатющій землі, щоб не поклонилася Золотій Мамоні, щоб не прийняла метеріялістичного світогляду. Для того Він і посилав на Україну дикі орди із сходу, заходу, півночі і півдня. Зі всіх чотирьох сторін. Для того післав і В. Лєніна з усім, що той кат приніс.

Україна витримала Божу пробу, виправдала Боже довір’я до неї: була Божим знаряддям для рятування людської, християнської культури протягом усієї своєї історії.

Є ним і тепер. Власним прикладом має Україна доказати людству, що лише беззастережне сповнення законів Бога приведе людство до царства Божого на Землі.

Це є призначення України. Виконувала його вона протягом тисячоліть. Виконає і тепер.

З поновленою вірою в Бога і Його закони, з очищеною в огні жахливих страждань останніх 40 років, з непохитною волею виконати визначене Богом її призначення — вступає Україна в нову, велику історичну епоху. Вступає в своїй старій історичній ролі — апостолом Христової Науки. Науки Великої Любови.

Горі імієм серця!

Україна здійснює клич п’ятисот Безсмертних:

БОГ і УКРАЇНА!!!

Великдень 1956.