Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

реактори на всіх кораблях та зменшивши споживання енергії, можна спонукати станцію… ну, вважати нас не стільки загрозою, скільки цікавинкою. Ну, от погляньмо на все це з її перспективи.

Ворота відкрилися, і, чого б вона звідти не чекала, замість цього

їй назустріч, по балістичній траєкторії, виявилося, летить

корабель на карколомній швидкості. А за ним — ціла флотилія

нових кораблів, а ще — озброєні солдати, які піднялися на борт

станції та відкрили вогонь. Якби хтось увірвався таким чином до

нас, ми би назвали це вторгненням, правда?

— Отже, показавши їй, що ми не прагнемо ескалації…

— …ми даємо нагоду тому, з чим ми зіштовхнулися, й самому

відмовитись від ескалації, — закінчила Анна. — Ми всі вважали

протомолекулу й ті речі, які вона спричинила…

Екран згаснув. Ешфорд скривився на панель управління, зчитуючи та змахуючи вже непотрібні інформаційні вікна

сильними ритмічними ударами пальців. Насуплений Кортес

плив поруч із Кларіссою. Приниження. Він зрежисирував утечу

Ешфорда та відвоювання «Бегемота», але тепер в очах старшого

чоловіка читалося, що він розраховував геть на інше. Дівчина

замислилася, чи там на Землі, або деінде, куди його посадили

у в’язницю, її рідний батько мав такий самий вираз в очах.

— Руїс, — гаркнув Ешфорд. — Рапорт. Статус?

— У мене є ще пів години, — відповіла по радіо жінка.

— Я не питав, скільки часу лишилося, — огризнувся капітан. —

Мені був потрібен рапорт.

— Провідну речовину заправлено. Вступила в реакцію, —

відзвітувала Руїс. — Здається, ми вкладаємося в графік.

Я знайшла місце в системі гальмування, яку Сем… яку Сем

вивела з живлення.

— Її вже замінено?

— Так точно. Але я не знаю, чи є інші. Вона могла

скомпрометувати всю мережу.

— Ну, от і маєш пів години на те, щоби це перевірити, —

промовив Ешфорд.

— Саме цим і займаюся, капітане.

Ешфорд знову клацнув пальцями по панелі управління.

Кларіссі кортіло, щоб він вернувся до трансляції. Їй було цікаво, про що говорила Анна, хоч би й тому, що так непомітніше летів

час. Повітря на містку здавалося не таким гарячим і спертим, як

у торі, але прохолода не приносила розради. Крім усього іншого, воно ще й підсилювало відчуття часу, змарнованого тут. У неї

крутило в животі від голоду, й решта почувалася, напевно, не

ліпше від неї. Вони захопили місток найбільшого корабля, який

будь-коли будувало людство, перебували в полоні беззоряної

темряви, куди їх помістив чужосвітній інтелект, що вони його

заледве почали розуміти. Проте їх однаково глитали дріб’язкові

потреби плоті і їхній колективний вміст цукру в крові падав усе

нижче. Кларісса замислилася, що про неї міг розповісти той

факт, що менше двох годин тому вона бачила, як на смерть

застрелили незнайому їй жінку, а вона могла думати тільки про

обід. Цікаво, як би почувалася в такій ситуації Анна?

— Ми вже блокували тих козлів? — знову гаркнув Ешфорд.

— Штурмові загони саме прибувають у розташування

колоніальної адміністрації, капітане, — відповів Джоджо, а потім додав: — Їм там трохи чинять опір.

Ешфорд посміхнувся.

— У нас є цілевказання? — спитав він.

— Капітане? — перепитав один з охоронців.

— Ну, хоч би системи цілевказання комунікаційного лазера

в робочому стані?

— Гм. Так. На команди реагують.

— Гаразд, поки там унизу триває прибирання, пропоную

готуватися до пострілу, еге ж?

— Слухаюсь.

Кларісса неуважно трималася за ручку на стіні й спостерігала

за спілкуванням капітана та його підлеглих. Тепер їй важко було

пригадати, наскільки направду маленьке Кільце і яку

велетенську відстань вони подолали, щоб до нього дістатися. Їй

доводилося милуватись, із якими точністю й ретельністю всі

готувалися його знищити. Мало не хірургічна краса. За нею

пілікнула станція безпеки. Серед усіх звуків тривоги вона

розрізнила вже знайоме бурмотіння відомого їй, але

підвищеного від страху голосу. Дівчина озирнулася. На неї ніхто

не зважав, тож вона обережно відпливла назад.

Монітор станції безпеки й досі транслював прямий ефір.

Моніка Стюарт виглядала посірілою навіть зі своїм макіяжем.

У неї грали жовна, й вона стискала губи. Поруч із нею Анна раз

по раз нервово стискала кінчик пальця. Між ними на каталці

лежав чоловік.

— …усе,