Пол Остер - 4 3 2 1, Пол Остер

ентузіазму: Джек Леммон і Гаррі Лайм! – і за мить уже сидів за столом, схопивши ручку, і накидав карикатурний тенісний матч між лимоном і лаймом. Фергюсон вражено спостерігав, як його обдарований сусід по кімнаті чиркає набросок: бугристий, витягнутий лимон з ручками й ніжками, в правій руці ракетка, грає проти лайма менших розмірів і більш округлого, з такими ж ручками, ніжками й ракеткою, у обох лиця, що нагадують оригінали Леммона і Лайма (Джека Л. та Орсона У.), а відтак Говард додав сітку, м’ячик, що летів у повітрі, – і карикатура була готова. Фергюсон поглянув на годинник. Три хвилини від першого штриха до останнього. Не більше трьох хвилин, а то й дві.

Боже милий, сказав Фергюсон. А малювати ти вмієш, га?

Леммон проти Лайма, промовив Говард, не звертаючи уваги на комплімент. Досить кумедно, що скажеш?

Не просто кумедно. Дуже смішно.

У нас тут у цьому щось може бути.

Не сумніваюся, сказав Фергюсон, постукуючи пальцем по руці Говарда, і додав: Вільям Ручка, – а відтак тикнув пальцем у малюнок і сказав: проти Патті Сторінки[22].

А, ну звичайно ж! Цьому кінця-краю не видно, правда?

Цим вони продовжували займатися наступні кілька годин – поки розбирали пожитки і влаштовувалися, весь обід у їдальні, весь залишок дня, поки бродили разом студмістечком, і аж до вечері, і до того часу придумали вже сорок чи п’ятдесят таких пар. З початку до кінця ні на мить не переставали вони сміятися і деколи реготали так, а періодично – і так подовгу, що Фергюсон питав себе, чи сміявся він коли-небудь так сильно з самої своєї появи на світ. Сміх до сліз. Сміх до задухи. І до чого це прекрасне заняття, аби подолати страхи й мандраж юного мандрівника, котрий щойно залишив домівку і опинився на переході через межу між писаним минулим та неписаним майбутнім.

Згадаймо частини тіла, сказав Говард, і через мить чи дві Фергюсон відповів: Ноги Даймонд проти Вченої Руки. Трохи згодом Говард видав відповідь: Едіт Голова проти Майкла Стопи[23].

Згадаймо про рідкі тіла, сказав Фергюсон, аш-два-о в будь-якому зі своїх різноманітних станів, і Говард відповів: Джон Брод проти Ларрі Річки, Клод Дощі проти Каламутних Вод. Кілька секунд зосереджених роздумів – і Фергюсон відповів на це двома своїми: Беннет Прибій проти Тутса Берега, Вероніка Озеро проти Діка Нурка[24].

А вигадані персонажі залічуються? – спитав Говард.

Чому ж ні? Якщо тільки ми знаємо, хто вони такі, вони так само реальні, як реальні люди.

Та й узагалі коли це Гаррі Лайм перестав бути вигаданим персонажем?

Ой, про старого Гаррі я й забув. У такому разі дозволь представити тобі Ч. П. Сніга проти Урії Замета[25].

Чи ще двох англійських джентльменів: Кристофер Кропивник проти Кристофера Малиновки[26].

Вражає. А тепер – королі й королеви, мовив Говард, і по довгій паузі Фергюсон відповів: Вільгельм Апельсинний проти Роберта Очистка[27]. Майже одразу Говард відреагував Владом-Колосажетелем проти Карла Толстого[28].

Тепер американці, сказав Фергюсон, і за наступні півтори години вони породили на світ:

Бавовна Мезер проти Босса Твіда[29].

Натан Сильний проти Олівера Міцного[30].

Стан Лавр проти Джуді Гірлянди[31].

В. К. Поля проти Одрі Луга[32].

Лоретта Юна проти Віктора Зрілого[33].

Волес Пивний проти Рекса Стаута[34].

Гал Тарган проти Жучка Морана[35].

Чарльз Борода проти Сонні Клочка[36].

Майлс Стоячий проти Сидячого Бика[37].

Так воно і йшло, і вони йшли разом із ним, та коли нарешті повернулися до себе в кімнату після вечері і всілися складати список таких пар, виявилося, що половину вигаданого вже вимило з їхніх голів.

Треба буде ретельніше занотовувати, сказав Говард. Що-що, а ми зрозуміли: мозкові штурми спалахують від дуже горючих матеріалів, і якщо ми не станемо всюди і завжди ходити з ручками чи олівцями, то неминуче забуватимемо більшу частину того, що придумаємо.

На кожен забутий жарт, сказав Фергюсон, ми завше можемо вигадати новий. Подумай, приміром, про ракоподібних, закинь сітку ненадовго – і раптом тобі попадуться Бастер Крабб проти Джин Креветон[38].

Чудово.

Або звуки. Солодкий писк у лісі, гучний рев у джунглях – і от тобі Лайонел Трелінг проти Сола Рева[39].

Чи борці зі злочинністю – і секретарші та подружки, до чиїх імен додані адреси.

Тут не зрозуміло.

Прикинь: Перрі Мейсон проти Супермена, а в підсумку в тебе вийде Делла Вулиця проти Лоїс Проїзд[40].

Здорово. Страшенно здорово. А потім погуляєш берегом – і озирнутися не встигнеш, а вже дивишся на Жорж Пісок… проти Лорни Дун[41].

Весело буде це малювати. Пісочний годинник грає в теніс із печенюшкою.

Так, але як щодо Вероніки Озеро проти Діка Нурка? Подумай-но, які перспективи відкриваються.

Захоплює. До того сексуально, що мало не непристойно.

Негл був його науковим консультантом. Негл викладав у нього «Класичну літературу в перекладі» – курс, що зробив для розвитку розуму Фергюсона більше будь-якого іншого курсу, на котрий він записався. І майже напевне був тим викладачем, хто найпослідовніше відстоював стипендію для нього, і хоча Негл ні за що не обмовився би про те, що зробив, Фергюсон відчував, що Негл має на нього якісь плани і він особливо цікавиться його успіхами, а для внутрішньої рівноваги Фергюсона в перехідний період і пору можливого розброду й хитань це мало важливе значення, бо надії Негла й складали різницю між відчуттям відчуження та відчуттям, що, може, тут саме для нього те місце, і коли він здав свою першу семестрову роботу, п’ять сторінок, присвячених зустрічі Одіссея й Телемаха з шістнадцятої книги «Одіссеї», Негл повернув роботу із загадковою припискою, нашкрябаною внизу останньої сторінки: Непогано, Фергюсон, – так тримати, котру Фергюсон розцінив як спосіб викладача лаконічно повідомити йому, що він добре попрацював – не зовсім, може, відмінно, та все одно непогано.

Увесь перший семестр кожної другої середи Негл і його дружина Сюзен влаштовували в себе в маленькому будинку на Александр-стріт денне чаювання для шістьох підопічних Негла. Місіс Негл була невисокою округлою брюнеткою, вона викладала історію в Ратгерсі і була на голову нижча від свого худючого довголицого чоловіка. Поки вона розливала чай, Негл подавав сендвічі, чи поки Негл розливав чай, вона подавала сендвічі, і поки Негл сидів у кріслі, палив сигарети і розмовляв із деякими зі своїх підопічних чи вислуховував їх, місіс Негл сиділа на дивані й розмовляла з іншими його