Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

мовив Дамблдор. - Ти, може, дивувався, чому я не обрав тебе старостою? Мушу визнати... я подумав... що ти маєш на своїх плечах і так завеликий тягар.

Гаррі подивився на Дамблдора й побачив, як по його обличчі у довжелезну срібну бороду скотилася сльоза.

- РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ -

Початок другої війни

ТОЙ-КОГО-НЕ-МОЖНА-НАЗИВАТИ ПОВЕРТАЄТЬСЯ

«У короткій заяві, виголошеній у п'ятницю ввечері, міністр магії Корнеліус Фадж підтвердив, що Той-Кого-Не-Можна-Називати повернувся в країну і знову почав активну діяльність.

- З величезною прикрістю мушу підтвердити, що чаклун, який називає себе «Лорд»... ви знаєте, кого я маю на увазі... живий і знову перебуває поміж нас, - сказав стомлений і збентежений Фадж, звертаючись до журналістів. - 3 не меншою прикрістю маємо повідомити про масовий бунт дементорів Азкабану, що відмовилися служити міністерству. На нашу думку, дементори зараз підкоряються Лордові... чи як там його називають.

- Закликаємо чаклунську громаду виявляти пильність. Міністерство зараз друкує довідники з елементарної родинної та особистої безпеки, і наступного місяця вони безкоштовно надійдуть у всі чаклунські будинки.

Чаклунська спільнота зустріла міністерську заяву з хвилюванням і тривогою, бо ще минулої середи міністерство запевняло, що «настирливі чутки про перебування серед нас Відомо-Кого не мають під собою жодних підстав».

Подробиці подій, що привели до рішучої зміни міністерських позицій, невідомі, хоч є підстави вважати, що Той-Кого-Не-Можна-Називати зі зграєю його добірних поплічників, відомих як смертежери, у четвер увечері прорвався в саме Міністерство магії.

Албус Дамблдор, поновлений на посадах директора Гоґвортської школи чарів і чаклунства, члена Міжнародної конфедерації чаклунів і головного мага Чарверсуду, поки що недоступний для коментарів. Увесь минулий рік він наполягав, що Відомо-Хто не помер, як усі сподівалися й вірили, а набирає поплічників для нової спроби захоплення влади.

Тим часом «Хлопець, що вижив»...

- А ось і про тебе, Гаррі. Я так і знала, що вони й тебе сюди приплутають, - повідомила Герміона, зиркаючи на нього поверх газети.

Вони були в шкільній лікарні. Гаррі сидів на краєчку Ронового ліжка і слухав Герміону, що читала їм першу шпальту «Недільного віщуна». Джіні, якій мадам Помфрі миттєво зцілила перелом, згорнулася клубочком у ногах Герміониного ліжка. Ніс у Невіла теж загоївся, і він сидів на стільці між двома ліжками, а Луна, що забігла їх провідати, читала догори дриґом останнє число «Базікала» і Герміони навіть не слухала.

- То він тепер знову «хлопець, що вижив»? - похмуро буркнув Рон. - Уже не «фантазер, що хизується собою»?

Він набрав цілу жменю шоколадних жабок, величезна купа яких височіла на тумбочці біля його ліжка, кинув кілька Гаррі, Джіні й Невілу і здер зубами обгортку зі своєї. На його руках - там, де їх обмотали щупальця мізків, - і досі були глибокі шрами. Мадам Помфрі казала, що думки залишають найглибші рани, хоч відколи вона почала щедро змащувати їх «Забувальним єлеєм доктора Аблі», ситуація поліпшилася.

- Так, Гаррі, тепер вони відгукуються про тебе дуже класно, - сказала Герміона, переглядаючи статтю. - «Самотній голос правди... його вважали неврівноваженим, але він ніколи не зраджував своїх переконань... був змушений терпіти глузування й наклепи...» Цікаво, - спохмурніла вона, - тут навіть не згадується, що це вони самі й поширювали у «Віщуні» глузування й наклепи...

Герміона ледь-ледь скривилася від болю й схопилася рукою за ребро. Закляття, яким її вразив Дологов, хоч і справило менший ефект, ніж якби він спромігся вимовити його вголос, та все одно, за словами мадам Помфрі, «завдало величенької шкоди». Герміона мусила щоденно пити по десять різних настоянок, почувалася вже значно краще, тож страшенно нудилася в шкільній лікарні.

- «Остання спроба Відомо-Кого захопити владу», сторінка друга - четверта; «Що мало розказати нам міністерство», сторінка п'ята; «Чому ніхто не прислухався до Албуса Дамблдора», сторінка шоста - восьма; «Ексклюзивне інтерв'ю з Гаррі Поттером», сторінка дев'ята...» - Герміона відкинула газету, - тепер вони мають про що писати. І це інтерв'ю з Гаррі аж ніяк не ексклюзивне, бо воно було надруковане в «Базікалі» кілька місяців тому...

- Тато його їм продав, - неуважно пояснила Луна, перегортаючи сторінку «Базікала». - Отримав за це непогані гроші, тож ми влітку вирушаємо з експедицією у Швецію, спробуємо там зловити зім'яторогого хропача.

Герміона насилу стрималася від сміху, а тоді буркнула:

- Просто чудово.

Джіні перехопила погляд Гаррі й швидко відвернулася, ледь не пирхнувши.

- До речі, - випросталася й знову скривилася від болю Герміона, - а що там діється в школі?

- Флитвік уже висушив Фредове з Джорджем болото, - повідомила Джіні, - до того ж зробив це за три секунди. Але залишив крихітну калюжку під вікном і обгородив її мотузками...

- Навіщо? - отетеріла Герміона.

- Та каже, що в ній дуже цікаві чари, - стенула плечима Джіні.

- А мені здається, що він її зберіг як пам'ятник Фредові й Джорджу, - прогугнявив Рон з повним ротом шоколаду. - До речі, це вони мені прислали, - махнув він на цілу гору жабок. - Мабуть, у них добре йдуть справи з тією крамничкою жартів.

Герміона несхвально зиркнула на нього й запитала:

- А до Дамблдора вже ніхто не чіпляється?

- Ні, - відповів Невіл, - усе знову нормально.

- Філч, мабуть, дуже радий? - поцікавився Рон, спираючи на графин вкладку від шоколадної жабки із зображенням Дамблдора.

- Де там, - усміхнулася Джіні. - На нього зараз тяжко дивитися... - Вона перейшла на шепіт. - Ходить і бубонить, що нікого кращого за Амбридж у Гоґвортсі ще не було...

Усі шестеро озирнулися. Професорка Амбридж лежала, втупившись у стелю, на ліжку з протилежного краю палати. Дамблдор сам пішов до лісу рятувати її від кентаврів. Як він це зробив, і як йому без найменшої подряпинки вдалося вивести з-під дерев професорку Амбридж, ніхто не знав, а сама Амбридж нічого не розповідала. Після повернення в замок вона не вимовила жодного слова. Ніхто не знав, що з нею сталося. Її зазвичай охайне волосся мишачого кольору було тепер розколошкане, і з нього ще й досі стирчали уламки гілочок та листя, проте загалом вона не зазнала ніяких ушкоджень.

- Мадам Помфрі каже, що в неї просто шок, - прошепотіла Герміона.

- Скоріше, просто злиться, - припустила Джіні.

- Так, бо відразу оживає, якщо зробити отак, - сказав Рон і заклацав язиком, наслідуючи цокання копит. Амбридж блискавично сіла на ліжку, дико роззираючись.

-