Михайло Сергійович Грушевський - Історія України-Руси. До року 1340

Зубрицьким, прийнята Шараневичем, Симашкевичом (Историко-географ. и этнограф, очеркъ Подоліи — Труды подольск. комитета, І), новійшими часами знайшла прихильника в д. Молчановськім (див. протоколи київ. істор. тов. в т. XIII Чтеній c. 149). Він же в розвідцї: Очеркъ изв Ђ стій о Подольской земл Ђ гл. V (1885) дав перегляд питання про Болоховцїв, критикуючи декотрі погляди Дашкевича 18 ).

Не виясненим досї зістаєть ся, чи і в яких відносинах стоять до давнїх Болоховцїв, або до Болохова XVI в. Болоховцї згадувані в пізнїйших актах і навіть у сучасних піснях — Архивъ Югозападной Россіи V. І c. 137, VII. І c. 660, Труды экспедиціи въ югозап. край IV c. 84. Не вияснено навіть, що то за спеціальність була тих Болоховцїв; що були то якісь промисловцї, се очевидно; здаєть ся — так звали ся „уходники” — ловцї й рибалки.

22. Полїтичний устрій давньої Руси (до c. 193 і далї).

Полїтична система земель давньої Руської держави не скристалїзувала ся в певних виразних формах, не виломивши ся з впливу певних суперечних між собою чинників, і се утруднило й утруднює зрозуміннє її основ.

В перших початках переважав погляд на сю систему як на монархію, ослаблену тільки нездарністю володарів і дурних звичаєм їх — дїлити землї між дїтьми; такий погляд панує ще й у Карамзїна. Поруч нього одначе бачимо у декотрих — як Щербатова, і ще перед тим — в деяких місцях Татїщева, зародки федеративної теорії, для котрої давали підставу особливо анальоґії з устроєм Нїмецького цїсарства. В серединї XIX в. бере перевагу теорія родових патріархальних відносин, розвинена в приложенню до полїтичної системи земель давньої Руської держави головно Соловьовим (див. лїтературу в прим. 47 т. І сеї Історії). Вона викликала ряд поправок. Славянофільська теорія піднесла значіннє землї в сїй системі. З особливою виразністю на значіннє її вказав В. Пассек в своїй працї: Княжеская и докняжеская Русь, видрукованій одначе пізно (в москов. Чтеніях 1870), по працях Костомарова, котрого погляди він не в однім випереджував. Костомаров, підносячи впливи племінного, етноґрафічного підкладу на полїтичні відносини, представляв собі систему XI-XII в. як рід федерації народностей. Таких народностей він рахував шість: полуднево-руська, сїверська, великоруська, білоруська, псковська і новгородська; їх звязували такі звязки: спільне походженнє, подібности побуту й мови, одність княжого роду, християнська віра й одність церковної орґанїзації. „Русь стремилась къ федераціи, и федерація была формою, въ которую она начинала облекать ся”. Перебила се Татарщина.

Ся теорія, виложена в спеціальній статї: ”Мысли о федеративномъ начал Ђ древней Руси” (Основа 1861), стріла ся з критикою, яка вказала вповнї очевидно на брак таких форм орґанїзації, які б позволяли говорити про федеративний устрій давнїх земель, з другого боку — на слабі сторони теорії народностей (критики Лохвицкого, Гильфердинга). Сам Костомаров, уже в згаданій статї досить невиразно і загально стилїзувавши свою теорію, з огляду на сї вказівки в пізнїйших працях висловляв ся ще обережнїйше. В статї ”Начало единодержавія въ древней Руси”, 1870, він писав уже: „Зародышъ федераціи лежалъ въ первобытномъ стро Ђ общественного быта. Розум Ђ ется, мы зд Ђ сь говоримъ о т Ђ хъ первоначальныхъ признакахъ, которые, какъ ростки, указываютъ на будущее растеніе, а не воображаемъ себ Ђ существованія какихъ либо формъ общественной связи, способныхъ быть причисленными къ видамъ федераціи”. „Такъ какъ въ в Ђ чевой періодъ вся русская жизнь отличалась крайнею неопределенностью, неточностью и невыработанностью формъ, то зд Ђ сь какъ въ хаос Ђ можно намъ отыскивать и задатки федераціи, и республики, и монархіи; въ сущности же тутъ ничто не подходитъ вполн Ђ подъ т Ђ осязательныя представленія, какія мы привыкли себ Ђ составлять въ качеств Ђ общей м Ђ рки, прилагаемой къ различнымъ видамъ общественнаго строя” (Монографіи XII с. 6-7, 54). Заразом на місце своїх давнїх народностей він висуває зовсїм справедливо, „землї”, як комбінацію племенного й городського устрою. Але хоч сї його пізнїйші, зовсїм справедливі вислови звели властиво цїлу федеративну теорію на нїщо, вона держала ся дуже довго й сильно. Причиною було, що в тих часах в староруськім устрою й відносинах залюбки шукали тих явищ і моментів, які інтересували суспільність в сучасности, і супроти актуальности федеративної теорії в тодїшній суспільности, особливо українській, федеративне об'ясненнє староруського устрою було дуже привабним і знаходило богато прихильників.

Другою поправкою, що хоч не знайшла такого відгомону в суспільности як федеративна теорія, але мала сильний вплив в наукових сферах, була зроблена завдяки працї Сергєєвіча. В своїй працї „В Ђ че и князь”, 1867 (в переробленій формі увійшла в його Рус. юрид. древности) він, не признаючи зовсїм (так як перед тим Поґодін) системи й порядку, який бачив в княжих відносинах Соловйов, доводив, що принціпом княжого володїння було „здобуваннє” стола, що нормувало ся й ограничувало ся лише ”договором”. Але хоч його критика родової теорії йшла за далеко, як то кажуть — викидаючи з купелею й дитину, але як поправка родової теорії його спостереження були прийняті в науцї. (Недавно його теорію розвивав, виступаючи против погляду Ключевского на княжі з'їзди як певний орґан загально-державної управи, Тельберґ в статейцї: Н Ђ сколько зам Ђ чаній в междукняжескихъ снемахъ въ древней Руси Ж. М. Н. П. 1905, VI).

Під впливом сих теорій зачинаєть ся сінкретичне об'яснюваннє полїтичної системи XI-XII в. Його знаходимо у Бестужева-Рюміна (Русская исторія І с. 152), десять лїт пізнїйше подібні погляди висловляє Багалїй в своїм відчитї: Уд Ђ льный періодъ и его изученіе (К. Стар. 1883, II) і останнїми часами Рожков (ор. c. І). З сього становища осьвітлює княже право В.-Буданов (Обзоръ исторіи рус. права). Тойже напрям (одначе з перевагою родового принціпа в теорії княжих відносин, як і у мене) заступає в нововиданім своїм курсї Ключевский (Курсъ русской исторіи І гл. XI-XII), подібні погляди і в написанім, здаєть ся, під впливом курсів Ключевского очерку Шмельова: Очередной порядокъ княжескаго волод Ђ нія (Книга для чтенія під ред. Д.-Запольского). Ключевский при тім вертаєть ся також до певної міри до федеративної теорії; ”при первомъ взгляд Ђ Русская земля XII в. представляется политической федераціей, союзомъ самостоятельныхъ, областей или княжествъ”, а вказавши на кардинальні ріжницї від правдивої федерації, він пробує схарактеризувати її як ”федерацію не политическую, а генеалогическую” (с. 239 і 241).

Повні огляди полїтичної орґанїзації землї за часів руського державного права (але однаково земель українсько-руських і иньших) містять курси історії руського права: Серг Ђ евичъ Русскія юридическія древности т.