Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Макс знову викликав таксі, поки жінки мучилися питаннями вибору одягу, він встиг сходити у відділ випічки та придбати дві піци, цікавий чай і ще всякого з їжі, щоб трохи заповнити холодильник, ось це все й потрапило до багажника машини. Усе куплене в магазині було оформлено доставкою за адресою, до того ж Ліля запевнила, що привезуть уже за дві години і все буде акуратно. Сума вийшла не маленька, але й не так щоб занадто. Звичайний жіночий гардероб без якого жодна жінка не може бути щасливою, а згадуючи скільки в нього золота в підвалі, так це взагалі дрібниці.

При вході в під’їзд їм назустріч трапилася та сама бабця, що пхала свій ніс у квартиру. Впершись у них своїм каламутним поглядом, вона тупо стояла в проході.

– Катерино, ти чи що?

– Я, Тамара Михайлівна, я.

– А це хто з тобою? Марія?

– Добрий вечір, Тамаро Михайлівно, – привіталася Марія.

– Багата будеш, не впізнати тебе... Так це що... повернулися вже? Якраз у вас квартирне питання з’їхало... а то все гриміли, стукали... Бач... багнюку розвели... Ось так завжди – одним квартири і ремонт, а іншим шиш...

– Яке ще квартирне питання? – Марія підозріло подивилася на Катю, а та на Максима.

– Не турбуйтеся, будь ласка. Нічого не сталося, – вони все ж обійшли бабку стороною і піднімалися сходами. – Я просто двері поміняв вам вхідні, а то старі розсипатися почали вже... Ось, – Макс простягнув дві зв’язки, – ключі від нового замка.

Зайшли на другий поверх – автоматично ввімкнулося світло.

– А що? Зручно ж... і економно, – Макс відповів на невисловлене запитання, що читалося як у відкритій книзі в очах Марії. Світлодіодна лампа була закрита спеціальною антивандальною сіткою, але, тим не менш, досить яскраво освітлювала простір сходової клітини. Сприяло цьому ще й те, що стіни і стеля були перефарбовані наново, і матова білизна стелі покращувала загальну освітленість. Зупинившись перед своїми новими дверима мама з донькою переглянулися і знову підозріло подивилися на Максима.

– Ну що? Навіщо такі погляди? Невже ви думаєте, що я продав ваші фамільні столові прибори? – Макс усміхався, хоча сам дещо хвилювався.

Хмикнувши, Марія рішуче відчинила двері й ступила всередину. За нею зайшла Катя і останнім Макс, зачинивши двері за собою і повернувши ручку замка. Щоб ніхто не втік... Кілька хвилин після того, як увімкнули світло, стояла повна тиша. Макс добре чув, як б’ються серця в обох жінок. Із задоволенням відзначив, що, не дивлячись на схвильовано-прискорене серцебиття у старшої, ритм все одно залишається рівним і чітким. Працює моторчик... полегшало йому. Це просто чудово.

– Катруся... – Марія, не повертаючись, звернулася до доньки, – виглянь... ми точно у своїй квартирі?

– У своїй, мамо, у своїй... я дивилася.

– Максиме... – Марія таки обернулася до нього, – це занадто... Навіщо? Навіщо ви це все... Я і так вам більше ніж вдячна... тепер ось це... і одяг... – вона поривалася ще щось сказати, але Макс неввічливо перебив.

– Тому, що я так хочу. Це достатня підстава? Маріє... Катю... давайте не будемо псувати вечір. Мені так хотілося побачити вас щасливими, відчути себе трохи чарівником... ну, як у казці. А я маю витрачати час, доводячи вам щось... Давайте подивимося, що тут тепер і як, а то я, чесно кажучи, і сам ще не знаю...

Обидві жінки дивилися на нього не відриваючись... Першою не витримала Катя – з тихим схлипом вона стрімголов обійняла хлопця обома руками, вткнулася носом кудись під підборіддя і затихла... У Марії в очах стояли сльози.

– Дівчата... – Макс обережно обійняв дівчину, – ну годі, га? Давайте вже подивимося, як усе вийшло? Невже жіноча цікавість не мучить вас?

– Мучить, – Катя відірвалася від нього і витерла підозріло почервонілий носик, – ще й як мучить... Ходімо скоріше... – Дівчина зробила крок назад, повернулася і одразу потрапила в коридорний простір – на стіні навпроти входу в кімнату висів ажурний подвійний світильник, під ним – картина, праворуч і ліворуч від світильника від підлоги до стелі – два дзеркала, тож обидві жінки могли чепуритися, не заважаючи одна одній, ну і візуально простір дуже розширювався. Наприкінці коридору таки була гардеробна – як Макс і припускав, а Ольга вирішила – звичайну комору зробили міні-гардеробною – зсувні двері відкривали два яруси вішалок для одягу і полиці для взуття. Катя зайшла в кімнату...

– Ой... – тільки й почулося звідти. Марія хвостиком ходила за нею...

Як дизайнер, Оля перевершила всі його очікування. Макс ніколи не думав, що можна ось так із зовсім скромненької квартирки зробити таке диво. Ця кімната візуально була з’єднанням ділової частини і домашньої, такий собі будуар, якщо можна їх так називати. Затишний м’який куточок давав змогу розкриватися в повноцінне ліжко на двох, створював біля себе атмосферу рідного гніздечка, в яке хочеться залізти з ногами, закутатися в м’який плед, щось почитати або пити каву, або вино, підтримуючи розмову в невеликій компанії. Цьому сприяв низенький столик. Водночас, місця залишалося достатньо для того, щоб не виникало відчуття захаращеності. На підлозі лежав невеликий пухнастий килим із дуже довгим ворсом, створюючи свій особливий затишок для ніг. Оскільки підлога була з підігрівом, то тепло було скрізь, у будь-якій точці кімнати. За межами килима, біля письмового столу з висувними шухлядами, панувало шикарне офісне крісло з гарною підтримкою спини, регулюваннями нахилу, що дають змогу виставити положення тіла так, щоб було зручно працювати за столом і водночас зручно сидіти, розвантажуючи спину. Над столом на стіні висіла скляна етажерка з полиць для книг. Потягнувши за ручку, яка здалася йому дивною, Макс несподівано розкрив бічну стінку етажерки, що перетворило надстільний простір на певну подобу трельяжу, створюючи жінці можливості для самомилування, самокатування та інших дій, таких необхідних їм. У столі було місце для робочого приладдя й окремо для всяких жіночих штучок, на розсуд господині. Макс розумів у цьому практично нічого, але так, візуально йому все подобалося. Акуратно, витончено, легко, стильно і практично. Є де відпочивати і як працювати. Арочний вихід на балкон, та й сам балкон було підготовлено для перетворення на оранжерею – усі домашні квіти було вже розставлено на відведених їм місцях.