Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Еге, ваше благородіє, двох! — наполягав Хасан-городовий.
— Що — двох?
— Двох баранів, так він мені сказав.— Хасан був такий щирий, що мені стало жалко його.
Шевеліхін здійняв угору руки:
— Боже, борони нашого государя імператора! Як же правити государеві, коли його піддані такі телепні? — Поліцмейстер усім корпусом повернувся до портрета царя.— Як ото правити такою шушваллю? Батьку ти наш багатостраждальний!
У сумовитій позі Хасана-городового було зараз стільки шанобливості й співчуття, що мені здалося — я бачу сльози.
— Годі,— Шевеліхін вернувся до практичної справи й простяг долоню Маруді.
Мій хазяїн поклав на неї папушу грошей. Ті п’ять цілкових, які він мені обіцяв, теж були в тій папуші.
— Ваше благородіє,— нагадав про себе Махмуд.— Цей негідник ще й оштрафував мене на двадцять п’ять карбованців!
— Повернути! — процідив Шевеліхін Хасанові.
Тільки Хасан отямився від Махмудового нахабства, зміркував, що відповідати, і розтулив рота, як Махмуд випередив його:
— Ваше благородіє! Пам’ятаєте, ви питали про коней Бастанова?..
Поліцмейстер завмер. Двадцять п’ять карбованців умить перекочували з Хасанової кишені в Махмудову.
— Сьогодні мені казали, Бастанов знайшов своїх коней,— мовив Махмуд, спокійно ховаючи в кишеню гроші, які повернув йому Хасан.
Від цієї звістки настрій у Шевеліхіна зразу покращав, він звелів Хасанові й поліцейським всипати Маруді п’ятнадцять різок, сів разом з Махмудом у фаетон і поїхав собі.
Коли на подвір’ї поліцейського участку шмагали мого хазяїна, Хасан-городовий аж надто вже старався.
Я вернувся додому. Луки не було. На столі лежав червінець. Розплакавшись, я кинувся шукати Луку — думав, десь на базарі та знайду його. Уже почало смеркати. Знайшов я тільки Селіма-бондаря й запитав про Луку.
— Лука? — перепитав Селім.— Лука в наших краях уже навів порядок. Тепер подався інші краї виправляти!
Я довго й марно шукав його І з часом уже втратив надію знайти того чоловіка, котрий у дитинстві так добродійно вплинув на мене і пам’ять про котрого я й досі зберігаю в серці з почуттям глибокої шани.
Через кілька років ми з братом продали будинок і перебралися в Ростов. Там у нас були родичі. Я найнявся посильним у готель. Згодом мене взяли в ресторан офіціантом.
Я вже й не сподівався зустріти Луку, та доля звела мене з ним. Він зупинився на день у нашому готелі. Ми обидва були раді зустрічі. Увечері я прийшов до нього в номер із щедрою вечерею на підносі. Ми довго сиділи, згадували, сміялися.
— Згадувати весело,— сказав Лука,— тепер з усього смішно. А коли подумати, знаєш, що виходить? А те, що Маруда багато років оббирав людей, згоден?
— Звісно!
— Те, що я зробив, зроблено було нібито з жалості до незнайомих людей — доконав я Маруду, перестав він обдурювати людей. А що з цього вийшло? Ти й сам знаєш: Марудині справи з дня на день гіршали й гіршали. Гусей він не зміг викупити, заставу втратив, спився від горя й помер у Пашковській. Це — одно. Друге — ти втратив вигідне місце. Багато я потім думав, де ж блукають мої близнятка, холодні й голодні. Хасана-городового із служби вигнали — це третє. Гедевана цілий рік тягали в поліцейський участок, геть змучили. Це вже четверте. Махмуд — ти, мабуть, чув,— за свій вибрик просидів півроку у в’язниці. Це — п’яте. А тепер найважливіше: люди, видно, жити не хочуть без того, щоб їх не гнітили, не обдурювали, не оббирали. Марудина базарна афера лопнула, так на його місце сів Гришка Пименов і на трьох картах[10] з тих самих людей на базарі почав дерти вдесятеро більше. Нічого путящого з мого діла не вийшло. Бачиш, скільки поганого я тобі перелічив?! Само зло. Я в книжках читав і від людей чув: як побачиш кого в горі, роби так, як серце велить, і будь задоволений з того, що вийде. Може, це й правда, але все одно ще треба подумати, чи гідні люди того, щоб за їхні справи хтось порядний клопотався. Хто знає?.. Запам’ятай, що я говорю, але знаєш, я й сам ще не втямлю, де воно тут правда. Думати треба і досвід потрібен, щоб зрозуміти.
Ми попрощалися. Нам випало зустрітися в Тифлісі, у губернській в’язниці. Та про це — якось іншим разом.
Граф Сегеді
...У тисяча вісімсот дев’яносто третьому роді ім’я Туташхіа випливло одночасно у справах кількох жандармських управлінь Північнокавказьких губерній. На той час саме на цій території дуже активно розповсюджувалася нелегальна література, а крім того, до канцелярії шефа жандармів надійшло агентурне донесення про підготовку замаху на його високість великого князя. На довершення цього злочинці,— хто вони — невідомо було, — вирізали в Кавказькій сім’ю багатого купця, вкравши гроші й коштовності на велику суму. З Петербурга спеціально приїхав генерал Шанін і, вивчивши матеріали, висловив упевненість, що на Північному Кавказі діє добре законспірована політична організація з базами в Закавказзі, інакше кажучи, на підвідомчій мені території. З його висновків випливало, що солідну суму було вкрадено в купця з метою фінансування терористичного акту і що коли не заводієм, то принаймні одним з привідців-організаторів усього того був Дата Туташхіа. Мене, таким чином, звинувачувано й пропоновано вжити заходи. Так було це чи інак, а шеф жандармів категорично вимагав, по-перше, пояснення з приводу тієї пригоди, а по-друге — ліквідації груп, що ведуть підривну діяльність, і арешту Туташхіа.
Мені треба було у зв’язку з цим визначити і вточнити почерк злочинів Туташхіа, нове кримінальне амплуа якого, до речі, здавалося мені висмоктаним з пальця. Я одержав усі наявні матеріали в його справі й заходився аналізувати їх.
Побіжно зауважу, хоч це й не стосується предмета моїх записів, що висновки генерала Шаніна були поверхові й безпідставні. Жандармське управління розкрило-таки ту справу. Відомості про підготовку замаху на великого князя і спроба пов’язати вбивство купецької сім’ї з політичними мотивами виявилися безпідставними. Крім того, під час слідства з’ясувалося, що і політичні злочинці, й учасники вбивства були зовсім не знайомі з Туташхіа. Мою увагу привернуло дещо інше: вивчення матеріалів про Туташхіа показало мені цього чоловіка в новому, виразному світлі й привело до цікавого висновку.
Перше і дуже важливе, що впало у вічі,— це, якщо можна так сказати, відсутність почерку злочинів Туташхіа. Інакше кажучи: вчинені ним злочини не мали на собі печаті якогось одного способу,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі», після закриття браузера.
