Агата Крісті - Таємничий суперник, Агата Крісті
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На мить Таппенс завагалася, перед нею актор чи адвокат, однак її сумніви швидко розвіялись, коли він назвав своє ім’я: сер Джеймс Піл Еджертон.
З новим інтересом вона глянула на чоловіка. Отже, це і є знаменитий королівський адвокат, чиє ім’я відоме на всю Англію. Вона чула розмови про те, що одного дня він може стати прем’єр-міністром. Відомо було, що він відмовився від роботи в міністерстві заради своєї професії, обравши залишитись лише членом парламенту від Шотландського виборчого округу.
Замислена Таппенс повернулася до своєї комори. Великий чоловік вразив її. Вона зрозуміла хвилювання Бориса. Нелегко буде обдурити Піла Еджертона.
Приблизно за чверть години задзвонив дзвінок, і Таппенс вийшла у вестибюль провести гостя. Перед тим він кинув на неї проникливий погляд. Подаючи йому капелюха й тростину, дівчина відчувала, як його очі пронизують її наскрізь. Коли ж вона відчинила двері й відступила, щоб пропустити чоловіка, він зупинився у дверях.
— Віднедавна цим займаєтесь, так?
Таппенс підняла очі, спантеличена. В його погляді вона прочитала доброту і щось іще, що важко було назвати словами.
Він кивнув так, ніби почув відповідь.
— Санітарна дружина й скрутне становище, так?
— Це вам місіс Вандемеєр розповіла? — підозріливо спитала Таппенс.
— Ні, дитя моє. Ваш вигляд розповів мені. Добре тут місце?
—Дуже добре, дякую, сер.
— О, але ж у наші часи багато добрих місць. Іноді зміна місця не зашкодить.
— Хочете сказати?.. — почала Таппенс.
Але сер Джеймс вже був на ґанку. Він обернувся зі своїм добрим і проникливим поглядом.
— Лише натякаю, — сказав він. — Ось і все.
Таппенс повернулася до комори, задумлива як ніколи.
РОЗДІЛ 11
Джуліус розповідає історію
Вдягнувшись як треба, Таппенс заплановано вирушила у «вечірній вихід». Альберта тимчасово не було на місці, але Таппенс сама пішла до канцелярської крамниці — упевнитися, що для неї нічого немає. Переконавшись у цьому, рушила до готелю «Рітц». Запитавши про Томмі, дізналася, що він досі не вертався.
Такої відповіді вона й чекала, але це був черговий цвях у труну її надій. Вона вирішила звернутися до містера Картера, розповісти йому, де й коли Томмі розпочав своє стеження, і попросити зробити щось, аби його знайти. Перспектива отримати допомогу покращила її мінливий настрій, і вона спитала про Джуліуса Гершайммера. Їй повідомили, що він повернувся пів години тому, але одразу ж пішов.
Таппенс ще більше піднеслася духом. Побачити Джуліуса — уже хоч щось. Може, він зуміє вигадати план, як з’ясувати, що сталося з Томмі. Сидячи у вітальні Джуліуса, вона написала листа містерові
Картеру і вже підписувала конверт, коли двері розчахнулися.
— Якого дідька... — почав Джуліус, але миттєво опанував себе. — Перепрошую, міс Таппенс. Ті йолопи в приймальні внизу заявили, що Бересфорда тут немає — і від середи не було. Це правда?
Таппенс кивнула.
— Ви не знаєте, де він? — слабким голосом спитала вона.
— Я? Звідки мені знати? Я жодної бісової звістки від нього не отримав, хоч учора вранці надіслав йому телеграму.
— Гадаю, ваша телеграма лежить у приймальні нерозкрита.
— Але де він?
— Не знаю. Я сподівалася, що ви знаєте.
— Кажу ж вам, я жодної бісової звістки від нього не отримав, відколи ми розсталися на вокзалі в середу.
— На якому вокзалі?
— Ватерлоо. Ваша Лондонська Південно-Західна залізниця.
— Ватерлоо? — нахмурилася Таппенс.
— Ну так. Він вам не казав?
— Я його теж не бачила, — нетерпляче мовила Таппенс. — Щодо Ватерлоо. Що ви там робили?
— Він мене викликав. Телефоном. Сказав їхати туди якомога скоріше. Мовляв, він стежить за двома поганцями.
— О! — Таппенс широко розкрила очі. — Розумію. Продовжуйте.
— Я негайно виїхав. Бересфорд був там. Вказав на поганців. Великий дістався мені, той тип, з яким ви хитрували. Томмі тицьнув мені квиток і наказав сідати у вагон. Він збирався шпигувати за іншим негідником.
Джуліус зупинився.
— Я був цілком упевнений, що ви все це знаєте.
—Джуліусе, — твердо сказала Таппенс, — припиніть ходити туди-сюди. Від цього голова йде обертом. Сядьте в крісло й розкажіть усе від початку до кінця, і менше химерних фраз.
Містер Гершайммер послухався.
— Гаразд, — сказав він. — Із чого починати?
— Із того, де зупинилися. З Ватерлоо.
— Що ж, — почав Джуліус. — Я сів в одне з ваших дорогих старомодних британських купе першого класу. Потяг саме рушив. Перше, що я збагнув, — підійшов провідник і якомога ввічливіше повідомив мені, що я в вагоні для некурців. Я дав йому пів долара, і це все владнало. Трохи розвідав коридор до наступного вагона. Віттінгтон був саме там. Коли я побачив цього скунса, з тієї його великою лискучою жирною пикою, і уявив собі бідолашну маленьку Джейн у його лапах, я щиро розізлився, що не маю з собою ствола. Ох, я б йому й відсипав.
Ми спокійно дісталися Борнмута. Віттінґтон узяв кеб і сказав назву готелю. Я зробив так само, і ми поїхали з різницею в три хвилини. Він ви-найняв номер, я теж. Спершу все йшло як по маслу. Він і гадки не мав, що за ним стежать. Просто сидів собі в кімнаті відпочинку, почитував газети й таке інше, доки не настав час вечеряти. Він нікуди не квапився більше за інших.
Я вже почав було думати, що нічого не відбувається, що він просто приїхав поправити здоров’я. Але згадав, що він не перевдягнувся до вечері — а це, до речі, шикарний готель, тож цілком імовірно було, що він піде у своїх реальних справах пізніше.
Близько дев’ятої години так і сталося. Він узяв машину за місто (прегарне місто, до речі, — думаю ненадовго звозити туди Джейн, коли знайду), а потім розплатився з водієм і чкурнув у сосновий гай на вершині скелі. Я теж за ним, як ви розумієте. Ішли ми, мабуть, пів години. Там багато вілл уздовж дороги, та що далі, то вони ніби потроху рідішали, і під кінець ми дійшли до тієї, що здавалась останньою. Величенька будівля з великим сосновим гаєм навколо.
Ніч була доволі темна, і на під’їзді до будинку пітьма була така, що хоч в око
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий суперник, Агата Крісті», після закриття браузера.
