Олена Домова - Тілоохоронець Горгони, Олена Домова

Юля сіла на диван, відкинула голову на спинку й простягнула втомлені ноги. Передпліччя поклала на перенісся, щоб посилити темноту в закритих очах. Тільки зараз вона зрозуміла, як сильно втомилася, хоч і пропрацювала лише третину дня. А що було б із нею, якби вона, як і планувала, вийшла на цілий день? Невже доведеться взяти відгул?

- А який сьогодні день тижня? - тихо спитала сама себе вголос.

- П'ятниця, - почула несподівану відповідь. 

Пані Середа забула, що не сама в кімнаті. Поглянула вбік джерела звуку. Чоловік знаходився в тій самій позі що й вона мить назад. В грудях жінки негайно захлюпало роздратування: "Розвалився тут, наче в себе вдома, й вдає, що втомився".

- Сьогодні ще одну нічку побуду, а потім - свобода, - раптом видихнув пан Кирієнко, й не встигла жінка вигадати відповідь на цей несподіваний випад, як він продовжив: - До тебе, напевне, Кирила приставлять. Він гарний хлопчина. Краще, ніж я. Язик підвішений, галантний. Не знаю, чому його одразу не обрали. Він панянкам більше підходить. Хоча досвіду, напевне, менше трохи.

- А як же перевірка мого кабінету? - чомусь згадала незавершену справу Юля.

- В понеділок о сьомій. Все, як домовлялися. Я Саві завтра зранку перетелефоную, після четвертої в п'ятницю він не відповідає.

Знову зависла тиша, але відкинутися на дивані знову Юля чомусь не могла, хоч і відчувала втому, щось не давало розслабитися. Швидше за все наявність стороннього поруч. Мовчки встала й пішла до своєї кімнати, Макс прослідив за нею одним оком з-під руки.

Варто було дверям зачинитися, як він сів, спершись ліктями на коліна й з силою почесав голову, скуйовджуючи ідеально зачесаний хвіст. Щойно він геть вибився з колії стосунків з Горгоною. Побачити Юлю такою розбитою, беззахисною та... неймовірно сексуальною було понад його сили. Він раптом дуже чітко уявив, як сидячи перед нею на колінах, ковзає долонями по витончених ніжках під спідницю, а там панчохи...

Він мотнув головою, проганяючи примару. Ні-ні. зв'язатися з цією навіженою - собі дорожче. Та справа не лише в характері. Був іще татусь... а ще її ненависть, яка отруйною змією лягла між ними. Навіть найкращий секс не вартий таких нервів.

Він різко підвівся та почав міряти кімнату кроками. Скоріше б уже прибратися звідси, догуляти перервану відпустку. Можна тим самим складом, а можна когось новенького пошукати. "Тільки жодних брюнеток, Максе. Чуєш?!" - гаркнув до себе подумки.

У двері подзвонили, й він кинувся відчиняти. Не міг довше лишатися сам на сам зі своїми думками.

На порозі стояв Володимир Сергійович. Очі його злегка розширилися, наче він не очікував, що сторонній відчинить, але лише на мить. Чоловік швидко опанував себе й зробив крок в квартиру слідом за Максимом, що відступив.

- Добрий вечір, - вирівнявся капітан й, оскільки був не у формі, простягнув руку.

- Еге ж, добрий, - видихнув пан Середа й потиснув простягнену руку. - Не було можливості особисто подякувати, але тепер вже віддячу. Дякую, хлопче, - притяг розгубленого Макса в обійми та гарненько простукав по спині руками.

Єдине, що зміг вичавити з себе хлопець незрозуміле "Е-е", але пан Середа довго бентежити рятівника власної доньки не став. Відсторонився та бадьоро пройшов до квартири просто до доньки, яка стояла біля дверей своєї спальні зі складеними на грудях руками.

- Я вивчив всю інформацію. Твої звинувачення безпідставні, - без зайвих зачинів звернувся до неї та зупинився в кількох кроках.

- Тату, я змогла б його переконати, - Юля пішла на кухню й стала готувати каву, щоб хоч чимось зайняти руки.

- З усією пошаною, - втрутився в розмову пан Кирієнко. - Цю жінку не змогла переконати власна присутність під час події. Слів вочевидь буде не достатньо. Це по-перше. А по-друге, я не хочу бути присутнім при цій розмові. Не люблю, коли задарма мою шкуру полоскають.

- Пробач, Максиме, - чомусь знітився пан Середа, а Юля подивилася на молодика та покривилася, наче їй під ніс підсунули смердючу шкарпетку.

Володимир Сергійович глянув на доньку, потім перевів погляд на капітана, важко зітхнув та примирливо сказав:

- Максиме, ти можеш іти. Я сам сьогодні почергую. Візьми кілька днів вихідних, я поклопочусь.

- У мене офіційна відпустка, тож не варто, а то Михалич мене на цілий місяць вижене, - усміхнувся Макс.

Збираючись, про всяк випадок зазирнув до кімнати, в якій ночував, щоб переконатися, що нічого не забув. Він наче й не приносив нічого, проте. Після цього раптом згадав та передав пану Середі паролі від встановлених в квартирі камер. Звісно, вони могли зв'язатися з Савою, якщо паролі раптом знадобляться, але навіщо ускладнювати життя майбутній охороні? Їм і так буде не солодко.

- Дякую, Володимире Сергійовичу, до побачення. Прощавайте, Юліє Володимирівно.

Кивок в бік нестерпної, але надзвичайно привабливої жінки, міцне рукостискання з її батьком. Й ось уже Макс знову цілковито вільний.