Інна Земець - Спадок з бонусом, Інна Земець

- Мені від тебе авансів і обіцянок не треба. Тих смердючих грошей не хочу, а щодо обіцянки все з’ясувати – я себе на продаж не виставляв, мої послуги безкоштовні, навіть якщо ще бонусу якого попросиш.

- Попрошу і прямо зараз. Мені потрібно ще з однією людиною терміново поговорити.

- А чого раптом зараз?

- Через того дурного Браницького геть з голови вилетіло.

- Доведеться зачекати. Приїдемо - дам тобі інший телефон, з нього і набереш.

Нарешті до сховку повернулись. Тепер нам лиш зібратись бігом і можна далі їхати. Вилетів з машини, кинув погляд на Ярославу – очі палахкотять стримуваним гнівом, схоже. Згадав про свою обіцянку, дав їй телефон – хай цього разу звідси розмовляє, все одно за кілька хвилин нас тут вже не буде. Та ще й відійти подалі не встиг, як почув за спиною: «Привіт, Марк!» - і пішла двором подалі, на мене озираючись. Та щоб вас обох грім побив! Цілими днями одне і те саме: там Марк, тут Марк, скрізь він, Марк той липучий! Мене вже верне від його імені! От точно, придивлюсь до нього пильніше за інших, на головну дійову особу все більше схожий. Поки ходив і лютував, Ярослава розмову завершила і повернулась в дім. Збирати нам обом майже нема чого, бо й не розкладались, тому я свої лахи вже за кілька хвилин накидав, Ярослава невдовзі вслід за мною у двір вийшла, валізу в руках тримаючи.

- Хто тебе просив її перти? Твоє діло спакувати і на пасажирське сидіння влізти, а носити важке не треба.

- А то що станеться?

- Знову в лікарню хочеш?

- Ні, але в тому і потреби вже не виникне. І валіза не важка була.

Зачинив будинок, ворота замкнув і спрямував авто у потрібному напрямку, а сам краєм ока на сусідку час від часу мовчки споглядав. Образилась, схоже. То вся така лагідна і сором’язлива, то запальна і весела – скільки вже образів її бачив, а цей новий ще не знаю, на очі трохи вологи нагнала і мовчить, губи піджавши.

- Назар, відвези мене, будь ласка, додому, - раптом озвалась вона.

- А це ще з чого?

- Справу важливу маю. Та й передумала я тебе собою весь час обтяжувати. Зрештою, грошей поки маю вдосталь, байдуже яких і як зароблених – і охорону і детектива найму. Та й тобі за послуги віддячити не забуду – напиши потрібну суму.

Оце ще переконувати її не викидати коників доведеться?

- Все, годі дуріти, поїдемо куди і планували.

- Ні, дякую, мої плани змінились - далі сама, а ти свого плану сам дотримуйся.

- Не роби дурниць, двічі вже ледь не прихлопнули, один раз сама без сторонньої допомоги в лікарню потрапила – годі драму грати.

- Гратиму, що вважаю за потрібне, але ти дивитись не зобов’язаний.

- Зобов’язаний, не зобов’язаний - байдуже. Та перед смертю брат сам мене про допомогу просив. Може для тебе, а може для себе – поговорити так і не встигли. Тож поки всього не дізнаюсь – підеш куди скажу.

Знаю, знову образив, хоч і намагався проковтнути різні слова неприємні. Та хочеться ще більше їй сказати - нутром відчуваю, що вона мені щось вкручує і нахабно при тому. Але після моїх останніх слів принишкла, про Ігната почувши сильно задумалась.

- Це правда, було його прохання чи зараз вигадав?

- Навіщо, щоб тебе поруч собі на щастя утримати?

Зміряла мене зневажливим поглядом і відвернулась, гордовиту потилицю мені показуючи. Проїхали пів дороги, коли нарешті лайно з власної макітри трохи на дорогу витрусив. Вкурвило мене так, з того заповіту, що ледь не наговорив ще більше гидоти. Може і не повністю вигаданої, та ніхто права судити її мені не давав. Сам же ж не святий ні на волосину. Ярослава сиділа поруч тихо, відвернувшись до вікна краєвиди споглядала. Ані слова, ані поруху – кам’яна фігура жінки. І що за справи у неї раптом з’явились? Правди все одно ж мені не скаже, можна і не впрівати допитуючись.

- Слухай, може зайвого і сказав, ти вже вибач, - нам співпрацювати, а не чубитись треба, мусив все залагодити. –  Просто не зачіпай більше тему того спадку і все.

- Жодних проблем.

І не повернулась навіть. Так і ще кілька кілометрів мовчки здолали. Неприродньо рівна постава без слів казала, що вона про мене думає. Може в дечому і права, бо таки не припнув язика вчасно. Бажано все ж таки не дати багаттю її люті сильно розгорітися.

- Ярослава, не дуйся. Слова підібрав не вдало, та тобі вертатись додому зараз то дурість велика. Поглянь на всю картину моїми очима.

- Та не дай Боже! – рвучко до мене розвернулась і поглядом різонула. – То твоє право, дивись як забажається і під будь яким зручним кутом. Так сталося, що обоє хочемо дізнатись правду, тож якось переживемо сусідство, але відтепер всі розмови суто по справі, без зайвого.

Поглядом хотіла мене відшмагати або спопелити - і те і інше чудово вдалось.

- Добре, спитаю по ділу. Марку сказала куди їдеш?

- Звісно, що ні! І сама ж не знаю, куди везеш. Інше питання до нього мала, але воно справи не стосується.

- Тоді знову про те, що стосується – щодо рахунків мами за лікування. Орієнтовні суми скажеш?