Ольга Обська - Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська

Розділ 11. Вона не дізнається

 

Розділ 11. Вона не дізнається

 

Моріс встав рано, щоб прибути в храм ще до сходу сонця. Він знав, що магістр Модестайн у досвітні години піднімається на дах вежі, щоб зустріти день медитуючи. У такі хвилини старець вважав за краще залишатися на самоті. Але Моріс розраховував, що той зробить для нього виняток. У всякому разі, колись давно, коли Моріс був підлітком, магістр не був проти його компанії.

Храм Тре-Скавеля стояв на пагорбі. Це була найвища точка міста і водночас його околиця. Відразу за територією храму починалися нейтральні землі — лісове передгір'я. А далі, за ними, простягалися гори — їх добре було видно з даху вежі, на якій вранці медитував магістр. Жоден городянин при здоровому глузді не наважився б ступити на ті землі, тому що це була територія дамарійців.

Моріс залишив коня у дворі і піднявся широкими східцями, які вели до храму. Він уже й забув, які почуття викликає старовинна споруда. Будівля нагадувала стародавній похмурий замок. Колись давно це і був сторожовий замок, адже тоді між людьми графства і дамарійцями була відкрита ворожнеча. Тепер, коли між народами встановилося негласне перемир'я, для старого замку знайшли інше застосування — тут проводять ритуали та церемонії. Шлюбні і не тільки.

Варто було Морісу зайти всередину, йому назустріч вийшов Модестайн, ніби знав заздалегідь про ранній візит гостя.

— Я побачив тебе здалеку, — голос старця звучав тепло. — Радий, що ти повернувся в рідне місто.

— Я не надовго, магістре, — попередив Моріс. — Сюди мене привели справи.

Той з розумінням кивнув.

— Зустрінеш зі мною ранок? — Модестайн попрямував до гвинтових сходів, жестом запрошуючи слідувати за ним.

— Я для цього і приїхав.

Двісті одинадцять сходинок. Моріс пам'ятав ці сходи з юності. Йому завжди хотілося швидше подолати підйом. Там, на даху, простір — все місто й околиці як на долоні. Але магістр йшов попереду не поспішаючи – давався взнаки поважний вік.

От і сьогодні вони дісталися самого верху неквапливо. На даху нічого не змінилося. Все та ж дивна магічна тиша, покликана дарувати заспокоєння.

Два круглих кам'яних постаменти біля західного краю даху повинні були зіграти роль стільців. Зазвичай, люди, які вирішили зустріти схід сонця, дивляться на східний край неба. Але у магістра були свої звички. Він чекав світанку, спрямувавши погляд у протилежну сторону. І так день у день. Неначе вірив, що одного разу сонце зійде на заході.

— Ти сказав, справи привели тебе сюди. Які? — не відриваючи погляду від горизонту, де чорніли гори, запитав Модестайн.

— Хочу пройти шлюбний ритуал.

— У рідному місті? Похвально.

— У столиці не вийшло, — зізнався Моріс. — Ми з Вів'єн пройшли шість етапів. Але сьомий не був завершений.

— Вів'єн? Чи не вона стала новою власницею артефакторної крамниці Жюля?

Магістр вже знає? А Моріс встиг підзабути, як швидко ширяться чутки в маленькому Тре-Скавелі.

— Так, вона.

— Смілива дівчинка, — посміхнувся старець. — Втім, інша тобі й не підійшла б. Потрібно бути дуже відважною, щоб зважитися на шлюб із тобою.

Моріс зрозумів, що магістр має на увазі — його таємницю.

— Вів'єн нічого не знає.

Він був майже впевнений у цьому, хоча вчорашній дивний сон і змусив трохи засумніватися.

— Ти нічого не сказав їй? — насупився Модестайн.

— Ні.

— Але вона повинна знати.

— Не думаю. Навіщо їй зайві переживання?

— Якщо ви станете подружжям, вона ж все одно дізнається.

— Я постараюся зробити так, щоб не дізналася, — Моріс вже все продумав. — Я буду зникати з її життя на ці чотири дні.

Два — до молодика, і два — після.

Вершини гір, на які був спрямований погляд магістра, зловили перші промені досвітнього сонця і забарвилися темно-червоним. Він закрив очі і затих.

Моріс знав, що тепер треба чекати кілька хвилин. Не можна турбувати магістра в момент медитації.

— Сонце зійшло, — нарешті сказав старець і відкрив очі.

 — Магістре, то ви допоможете? Хочу відновити шлюбний ритуал.

— Допоможу. Але процедуру потрібно буде почати заново. Я повинен особисто почути всі її і твої сім "так", — повчально відповів він.

В його очах промайнуло якесь лукавство. Ніби він заздалегідь знав, що на Моріса чекає випробування, ніби здогадувався, що дівчина знову покірно пройде шість ритуалів і втече перед сьомим. Хоча, якщо згадати, якою несподівано впертою і норовливою ​​вона стала з недавніх пір, то не варто було б Морісу бути впевненим і щодо перших шести. Втім, він здогадувався, що їй швидко набридне гратися в господиню крамниці, і вона повернеться до їхньої взаємовигідної угоди.

— А я колись знав її мати, — в куточках очей старця зібралися зморшки. Він умів посміхатися одними очима. — Якщо дівчинка пішла в неї... характер у Дезері був відчайдушний... Ох, пригадає вона тобі, що ти приховав від неї свою таємницю.

— Вона не дізнається.

— Дізнається, — похитав головою магістр.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно