Ольга Обська - Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська

Чи не за його підписом Яна нещодавно отримала лист про необхідність сплатити податки?

— Йому засватали муазіль Лорет. Я думав, він відмовить їй, як відмовляв до цього іншим дамам. До того ж вона на двадцять п'ять років молодша за нього. Однак монсір Шаброль не на жарт захопився нею і несподівано дав згоду на шлюбну церемонію.

Шаброль. Так, саме від його імені було написано лист з ратуші. Який тісний світ.

— Муазіль Лорет стала часто з'являтися в гостях у монсіра Шаброля. Всі говорили — чудова пара. А я мовчав. Як я міг захоплюватися їхнім майбутнім союзом, коли знав, що собою являє Лорет? Не питайте, як до мене потрапила інформація — у нас, у дворецьких, свої джерела. Але мені достеменно стало відомо, що вона лише вдає палку закоханість, коли насправді її цікавить тільки статус і гроші Шаброля. Вона не пропускала нагоди попліткувати про нього, відверто висміювала його огрядну фігуру і лисіючу голову і називала поза очі "грошовим мішком". Мені було гірко за господаря. Я підозрював, що після весілля з нього спадуть шори, і він відчує себе обдуреним і нещасним.

— Ви пробували з ним поговорити?

— Звісно. Я намагався застерегти, але хіба хтось буде слухати поради дворецького? Коли я зрозумів, що розмови марні, то вдався до крайніх засобів.

Боніфас розповідав свою історію серйозно і схвильовано, але раптом посміхнувся.

— А знаєте, я не шкодую про те, що зробив.

— Справді? А що ви зробили?

— Підсипав зілля правди у чашку муазіль Лорет.

— Та ви підступний маніпулятор! — усміхнулася Яна.

— Я хотів, щоб вона сказала все, що насправді думає про монсіра Шаброля, в його присутності. Щоб він побачив її справжню.

— І вийшло?

— Вийшло. Але трохи не так, як я планував. До монсіра Шаброля завітали непрохані гості. Зілля правди подіяло, і Лорет перестала стежити за язиком. Вона називала його лисим старим грошовим мішком при численних свідках.

— Розгорівся скандал?

— Так. Шлюбну церемонію було скасовано. А пересуди ходять до цих пір, хоча пройшло вже чимало часу.

— Але ж зате у Шаброля відкрилися очі на Лорет. Ви врятували його від нещасливого шлюбу.

— Він так не вважає. Шаброль зрозумів, що я винен у трагедії, і вигнав з ганьбою з дому. Він був такий злий, що подбав, щоб мене ніде не брали на роботу. Йому це було нескладно — він шанована людина в місті. Я збився з рахунку, скільки разів отримав відмову за останні кілька місяців. Мені ніде не раді...

— Раді! — заперечила Яна. — З цієї хвилини, Боніфасе, вас призначено дворецьким моєї артефакторної крамниці, — урочисто проголосила вона. — Зі щотижневою платнею... еееее... платні поки не буде. Зате у вас буде своя окрема кімната — вибирайте будь-яку, крім торцевої — там розташувалася я.

— Мряу! — привітав з коробки Кузя.

Абсолютно щасливий і сяючий Боніфас піднявся з крісла.

— Тоді дозвольте приступити до виконання моїх обов'язків. У мене на сьогодні безліч справ.

Ех, не хотілося Яні затьмарювати радість Боніфаса, але і даремно обнадіювати людину, яку і так життя змусило бідувати, не можна. Вона бачила, що він готовий із задоволенням почати наводити порядок, але чи потрібні ці зусилля, якщо крамницю у Яни можуть відсудити?

— У нас є деякі проблеми.

Вона простягнула йому лист з ратуші, щоб він сам прочитав і усвідомив масштаб катастрофи. Можливо, бути йому тут дворецьким залишилося не довго. Але поки його очі бігали по рядках, Яна запевнила:

— Ми щось придумаємо. Крамниця — це єдине, що у мене є в цьому світі. І я буду за неї боротися.

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно