Анна Пахомова - Будь зі мною , Анна Пахомова

Глава 7

Кафе було з нових. Віра ще в ньому не була. Вздовж фасаду будинку тягнулась довга відкрита веранда. На перилах веранди стояли продовгуваті ящики з квітами. Теплий погожий осінній день спонукав персонал до того, щоб залишити жалюзі навколо веранди піднятими. В дощовий же день прозорі ролети закривали відвідувачів від негоди.

Столики застелені картатими скатертинами в білу і синю клітинку, На кожному столику у вазі, що нагадували залізничні склянки з підстаканниками, стояли невеличкі букетики хризантем. А поруч з квітами – склянки з свічками. Схоже, що ввечері тут було надзвичайно затишно і романтично.

Віра присіла на стілець із картатою подушкою, і привітно посміхнулась офіціантці.

- Тут дуже смачні равіолі, - порекомендував Антон Павлович. Віра подивилась в меню, і ледь подавила важке зітхання. Ціни в «Гардені» були не з лояльних. Такими темпами доведеться знову у подруги займати гроші.

- Обмежусь кавою, я не дуже зголодніла, - складаючи меню запевнила генерального директора дівчина.

- Сподіваюсь ви не з тих дівчат що весь час худнуть на різних дієтах? – про всяк випадок запитав у дівчини Антон.

- Ні, - Віра похитала головою. З її ритмом життя потреби в дієтах не було.

- Тоді я замовлю вам десерт! І не сперечайтесь. Якщо ви будете сидіти і нічого не їсти, я теж не зможу, - Волков гукнув офіціантку і зробив замовлення.

Віра відмітила, що в меню він майже не дивився, значить буває часто  в цьому місці.

Після завершення своїх справ Антон Павлович трішки заспокоївся. Віра не насмілювалась запитати у нього, про що він говорив із своїм адвокатом. Але виконала завдання – зателефонувала батькові, і домовилась про зустріч для Волкова.  

- Маю подякувати вам за допомогу, - повернувшись знову до Віри промовив Волков. – Шкода, що у вашого батька немає можливості зустрітись сьогодні. Волів би вирішити питання якнайшвидше.

- Я намагалась його вмовити, - Віра розвела руками. – У нього дуже напружений графік.

Дівчина подумала, що в плані роботи Антон Павлович нагадує її батька. Завантажений графік, безліч телефонних дзвінків, і ні хвилинки на себе. Правда, чому це вона так вирішила? Вже нетерпілось дізнатись, що там про нього визнає Лариса. 

- Завтра теж непогано, - поспішив заспокоїти Віру начальник.

Він знову вдивився і її обличчя. Таке миле, невинне і звабливе одночасно.  З зачіски вибилось кілька коротших волосин, і смішно закрутились навколо чола. Віру хотілось захищати. Оберігати. Однозначно було зрозуміло, що така дівчина нестворена для інтрижок, про які тільки й думає Жидкін.

- Віро, - Антон набрав повітря в легені, розуміючи, що відкладати розмову й далі він не має права.

- Так? – дівчина ледь-ледь при підняла брови, подивившись прямо на Волкова, і тому раптово забракло сил видихнути. Груди розпирало з середини. Здавалось, Віра читає його потаємні почуття, гіпнотизуючи поглядом горіхових в золоту крапинку очей. В грудях запекло, і всі думки звелись до нестерпного бажання знову цілувати дівчину. – Антон Павлович?

- Щодо Дімки… тобто Дмитра Валентиновича, - подавивши клубок в горлі почав Волков. – Тримайтесь від нього подалі.

- Тобто? – Віра навіть не поглянула на офіціантку, що ставила перед нею капучіно в блакитній чашці. Вся ї увага була прикута до Антона Павловича. Між ними здавалось протягувалась струна. Поки не дуже напружена, швидше просто свідчення про якийсь особливий зв'язок.

- Вам же двадцять три, - продемонстрував гарну пам'ять Антон. – А Дмитру тридцять один. І він жодного разу не був одруженим. І не планує цього робити.

- Ви покликали мене обговорювати особисте життя свого фінансового директора? – трішки різкіше, ніж було треба запитала Віра. Але все від того, що вона ніяковіла від цієї розмови.

- Звісно що ні! – Волков миттю закрився. Відвернувся, теж відчувши себе від цієї розмови не в своїй тарілці. Але вперто стиснувши кулаки продовжив: - Я хотів вас застерегти від помилкових кроків.

- Дякую, - Віра геть не була вдячною, бо зараз генеральний директор був один в один з її батьком. – Я достатньо доросла дівчинка…

- Ви недосвідчена! – перебив її Волков. Що він несе? Здається його мозок перетворився на желе поруч з цією дівчино, якщо він взагалі допускає такі розмови з підлеглою. – І я б не хотів, щоб мій товариш зробив вам боляче.

- Добре, я зрозуміла, - сухо відповіла Віра. – Вам то що до цього?

Антон відчув себе ще більш незручно. Як пояснити дівчині ці дивні пориви читати їй нотації? На щастя офіціантка принесла замовлення і позбавила Антона необхідності відповідати. Він, як це не було прикро визнавати, ганебно промовчав. Бо розповідати Вірі про свої переживання був не готовим. А якоісь би інші пояснення поведінки виглядали б не правдоподібно.

Віра вткнулась в свою тарілку. На блакитному блюдечку лежав шматок яблучного пирога, прикрашеного цукровою пудрою і кулькою ванільного морозива. Віра відколупнула шматочок солодощів виделкою, поклала до рота і примружила очі від задоволення – пиріг був ще теплим, ароматним, з карамелізованим яблуком, що так і тануло в роті. А Віра була голодною. І взагалі, якщо прикрити очі і швиденько запрацювати столовими приборами, то можна уникнути всіх неприємних розмов.

Волков зрозумів, що поїсти йому спокійно сьогодні не судилось, помітивши вираз блаженства на Віриному обличчі. Як можна бути такою сексуальною просто підхоплюючи з краю виделки губами шматочок яблука? Губи охоплювали холодний метал, очі примружувались як у кішки, а Антон відчував як напружується його тіло в нестримною, неприборканому бажанні володіти цією жінкою. Приблизно так вона б виглядала, якби він пестив її. Цілував шию, зминав груди, блукав рукою по стегнах.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍