Шаграй Наталія - Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія

   Проте робити нічого і я старанно збирала ту темноту. Зціплювала зуби й ретельно працювала. Тільце під моїми руками тремтіло й покривалося бісеринками поту. Хлопчак стогнав. Я б теж застогнала, але то була розкіш, яку я не могла собі дозволити. Під кінець моя уява озвіріла й видала кілька яскравих картин, як можна було б вдосконалити прокляття. І це ж не якісь ліві люди його наслали. Ні, це схоже, що хтось з рідні старався й пнувся з останніх сил…Не поталанило з родичами. Й чому ж так заздрили? Коли закінчила від хлопця я відсунулася, як у кропиві купана. І щось мені навіть недобре так стало…Трішки посиділа, під перелякані погляди цієї веселої сімейки.

- Через два тижні зайдете знову, - з трудом провернула я язиком. – Їсти йому можна цих два тижні тільки дієтичне і варене, - про всяк випадок додала.

Вдячний писк над моєю головою набрав обертів. І жіночка виявляється невміло намагалася мені гроші совати.

- Годі зловживати моїм терпінням, - шикнула я на той цирк. – Через Два Тижні.

І вона таки нарешті забрала чадо й кинулися до дверей. Встала. У голові ще весело зірочки літали. Гмикнула. Й важко ступаючи пішла за ними двері закривати.

- То кажеш прибираєш? –  припорошило мене м’яким, неначе перший сніг голосом.

- Звісно, прибираю. Ненавиджу бруд, - буркнула я, уздрівши знайому фізіономію.

І блакить в його очах полихнула. Й під тим поглядом довелося відійти від дверей. Він як жуйка, що вже пристала до підошви. Доведеться зупинитися й викинути ту гидоту, а не біситися, що вона не відстає.

- І що ж ти красеню хочеш? На долю погадати? – він тільки єхидно усміхнувся. - Ворога зурочити? – повів бровою. - Дівку приворожити? – зневажливо пхикнув. – Невже проблеми з чоловічою силою?

- То ти відьма чи стендапер?

- Таке щось… - відлипла я нарешті від стіни й потихенько рушила в кімнату. Додибала до дивану й важко опустилася. – То чого тобі?

- А що все можеш? – пнувся зі шкури, цей лабрадудель (чула, як на днях сусідське дитя обзивало лабрадора, а нічого так, цьому ця назва личила).

Він подумав взяв стілець, підсунув його до дивану й всівся навпроти мене.  

- Можливості безробітних шаманів безмежні, а от можливості клієнтів обмежені, - буркнула я розглядаючи парочку прокляття на цьому типові. На відміну від попереднього задихлика на цьому добродію, вони тихенько собі просто трималися. Гм! І прокляття його не беруть…Прямо так і хочеться сказати : «Ти обраний, Нео»

- А можна детальніше про можливості? – зачепився він за слово.

- Так, все! – мотнула я головою, відчуваючи таке рідне роздратування. – Ти мене вже дратуєш.

І рухом фокусника він дістав і виклав переді мною кілька світлин.

   Ігнорую світлини й вимогливо дивлюсь на цього фокусника. Він задумливо шкрябає вилицю й морщить лоба.

- І? – вимогливо витріщаюсь на нього в очікуванні пояснення.

- Що скажеш? – виразно косить він на світлини.

- Що бачу перед собою купку світлин.

- І все? Чи тобі треба там свічку запалити? Молитву почитати? Образки дістати? Обряд провести? Півня зарізати?

- Твої важкі та тупі запитання завдають травми моєму мозку. Я обіцяла брату з тобою зустрітися. Я зустрілася. Умову я виконала. Якщо це все, то будь здоровим, живи багато, люби життя.

І наші з ним погляди перетнулися. В його погляді гуляла стихія, аура власності розповзалася льодовиковим покривом, а на губах бавилася усмішка. Так! Так! То так вражаюче!!! А от мене дратувало все. І цей настирний тип і вся ситуація. А особливо оте прокляття на ньому. Воно було, як ґандж, ти наче й погляд відводиш, а все одно вряди-годи та й витріщаєшся.  Й не задумуючись над своїми діями я потягнулася до нього, задерла його футболку.

- Якого? – сіпнувся він.

- Не ворушись, - рикнула я.

І тільки приклала долонь до його грудей, як він смикнувся й відлетів зі стільцем на підлогу. За мить він підхопився з підлоги, на його обличчі корчилося невдоволення…гнів…злість. Та байдуже. А от прокляття зникло… Цікаво…

- Що це було? – старанно обтріпувався він, намагаючись приховати пелену емоцій.

- Й гадки не маю, - задумливо поводила я пальцем по своїх губах, прислухаючись до себе.

 Роздратування залишилося, але набуло пастельних кольорів й перестало таким багряним лізти в очі. Й що це було? Поки я завзято копалася в собі, чоловік поряд незадоволено сопів. Гаразд! Які там в мене були настанови на зустріч «Лагідно, вигадливо й успішно». Того й дотримуємося.

 Двома пальцями, акуратно натиснула на куточок очей. Зібралася. Видихнула. Поглянула на світлини.

  На першій світлині був блакитноокий хлопчак, на його брові був пірсинг, а сам він криво усміхався в об’єктив. Від світлини віяло лютим холодом. На другій був яскравий брюнет з виразними карими очима. А на третій…мажорчик…Я смикнулася й світлина полетіла на підлогу.

- Якого дідька? – накинулася я на чоловіка.

- А в чому справа? – невинно покліпав він оченятками. – Ти ж можеш по світлинах бачити? – з такою паскудною інтонацією він протягнув те «бачити», що мимо волі скривилася.