Артур Конан Дойль - Ґлорія Cкотт, Артур Конан Дойль

вдіяти, бо негідник був напоготові й ніколи не виходив із будинку без свого посіпаки Лукаса, точніше Лопеса, як його звали в дні колишньої величі. Ночами, однак, він був у кімнаті сам, і месник міг би до нього дістатися. У визначений заздалегідь вечір я мала відправити моєму соратнику записку з остаточними інструкціями, оскільки Мурільйо не втрачав пильність і щоразу ночував в іншій кімнаті. Я мала переконатися, що двері відчинені, і подати сигнал — поставити біля вікна, що виходить на вулицю, лампу з зеленим абажуром, якщо все гаразд, або з білим абажуром, якщо замах краще відкласти.

Але все пішло шкереберть. Якимось чином я накликала на себе підозри секретаря Лопеса. Він підкрався до мене ззаду та накинувся, як тільки я дописала листа. Вони з господарем затягли мене в мою кімнату й влаштували наді мною судилище, як над викритою зрадницею. Вони б підняли мене на свої ножі, якби знали, як уникнути наслідків. Нарешті після довгої наради вони дійшли висновку, що вбивати мене занадто небезпечно, але вирішили назавжди позбутися Ґарсії. Мені затулили рота шматою, і Мурільйо почав викручувати мені руку, поки я не дала йому адресу мого приятеля. Присягаюся, якби я знала, що вони збираються з ним зробити, я б краще дала їм відірвати мені руку. Лопес написав адресу на моїй записці, запечатав її своєю запонкою та відіслав зі своїм слугою Хосе. Як вони його вбили, я не знаю. Можу сказати лише, що він загинув через Мурільйо, бо Лопес залишився вартувати мене. Мабуть, убивця сховався в заростях чагарнику, через які прокладена стежина та вдарив Ґарсію, коли той проходив нею. Спершу вони хотіли дозволити йому увійти до будинку й убити його там, нібито прийнявши за грабіжника. Але потім вирішили, що якщо виявляться причетними до цієї справи й будуть змушені давати свідчення, то відразу ж відкриються їхні справжні імена, і полювання за ними почнеться знову. Убивши Ґарсію, вони сподівалися налякати переслідувачів і позбутися їх.

Усе б добре для них закінчилося, якби я не знала, що вони зробили. Не сумніваюся, що були миті, коли життя моє висіло на волосині. Я була замкнена в своїй кімнаті, залякана найжахливішими погрозами, зі мною поводилися вкрай жорстоко, щоб зламати мій дух. Погляньте на цей шрам на моєму плечі та синці на обох руках. З того часу, як я спробувала закликати на допомогу з вікна, вони запхали до мого рота ганчірку. Моє ув’язнення тривало п’ять днів, і весь цей час мені давали так мало їжі, щоб лише душа не розлучилася з тілом. Сьогодні вранці мені принесли ситний сніданок, але після їжі мені стало зле, бо туди щось підсипали. Наче уві сні пригадую, як мене чи то вели, чи то тягли до екіпажа, а потім — до потяга. Тільки коли колеса вже сіпнулися, я раптом збагнула, що моє звільнення залежить від мене самої. Тому я вистрибнула з вагона, вони спробували затягнути мене назад, і якби не допомога цього доброго чоловіка, котрий потім посадив мене у кеб, я б ніколи від них не втекла. Зараз, дякуючи Богові, я назавжди вирвалася з їхніх рук.

Усі ми, затамувавши подих, слухали цю незвичайну розповідь. Мовчання порушив Голмс.

— Ще не все завершено, — похитав він головою. — Розслідування позаду, тепер справа за юристами.

— Однак, — озвався я, — досвідчений адвокат зобразить це вбивство як самозахист. У минулому вони могли здійснити сотні злочинів, але ж судити їх можна лише за цей останній.

— Ну-ну, — весело сказав Бейнс, — я кращої думки про наші закони. Самозахист — це одне, а підготований напад на людину з метою вбивства — зовсім інше, яку б небезпеку вона не становила. Тому ми, цілковито погоджуючись із законом, зможемо притягнути до відповідальності нашу парочку з «Високих склепінь» наступної виїзної сесії суду в Гілфорді.

Сталося, однак, так, що відплата наздогнала Тигра зі Сан-Педро не відразу. Хитрий і зухвалий, він зі своїм компаньйоном збив погоню зі сліду, увійшовши в багатоквартирний будинок на Едмонтон-стрит і вийшовши з нього через запасний вихід на Керзон-сквер. Після цього їх в Англії більше не бачили. Приблизно за шість місяців маркіза Монтальву та його секретаря синьйора Рулле вбили в їхньому номері мадридського готелю «Ескуріал». Убивць не знайшли. До нас на Бейкер-стрит завітав інспектор Бейнс із описом прикмет убитих: смагляве обличчя секретаря, владні риси, кущисті брови та глибоко посаджені очі господаря. У нас не залишилося сумнівів, що правосуддя нарешті здійснилося.

— Це справа — суцільний хаос, любий Ватсоне, — зауважив Голмс, закурюючи свою вечірню люльку. — Вам не вдасться викласти її в тій стислій формі, яка так припала вам до душі. Вона відбувалася на двох континентах, діяли в ній дві групи загадкових незнайомців, і хід її ще більше ускладнила присутність нашого гідного приятеля, містера Скотта Екклза, що доводить, до речі, що запросивши його покійний Ґарсія проявив вельми винахідливий розум і добре розвинений інстинкт самозбереження. Справа ця примітна лише тим, що, опинившись у справжнісіньких нетрях, ми з нашим хитромудрим помічником Бейнсом строго дотримувалися фактів і таким чином вибралися з хащі вузькою та звивистою стежкою. Є щось таке, що залишилося для вас незрозумілим?

— Чому повернувся кухар-мулат?

— На мою думку, через ту дивну істоту, яку ми виявили на кухні. Цей чоловік — майже дикун із глухих лісів Сан-Педро, і це був його фетиш. Коли вони з товаришем сховалися в притулку, який заздалегідь приготували, де, без сумніву, жив хтось іще з їхніх спільників, мулата переконували залишити настільки помітний предмет побуту там, де він є. Але той не міг із цим змиритися, і наступного ж дня повернувся на віллу розвідати, як справи. Однак зазирнувши у вікно, побачив, що в будинку влаштувався полісмен Волтерз. Зачекавши ще три дні, він зважився здійснити чергову спробу, на що його штовхнула чи то його віра, чи то забобонність. Інспектор Бейнс зі звичною для нього передбачливістю применшив у розмові зі мною значення цього інциденту, але насправді ж він розумів його важливість і влаштував кухареві пастку, в яку той і потрапив. Щось іще, Ватсоне?

— Роздерта птаха, відро з кров’ю, обвуглені кістки, і взагалі загадка цієї дивної кухні.

Голмс усміхнувся й погортав записник.

— Я провів цілий ранок у Британському музеї, вивчаючи літературу з цього питання. Ось уривок із книги Еккермана «Шаманство та негритянські релігії»: «Справжній ідолопоклонник не робить нічого серйозного без жертвоприношення, покликаного умилостивити його огидних богів. У найвідповідальніших випадках цей ритуал набуває форми людського жертвоприношення, що супроводжується людожерством. Найчастіше в жертву приносять білого півня, якого розривають на шматки, або чорного цапа, якому перерізають горлянку, а тіло потім спалюють».

— Як бачите, наш приятель кухар — справжнісінький ортодокс у питаннях ритуалу. Це і є гротеск, Ватсоне, — зауважив Голмс, неквапливо закриваючи свій нотатник, — проте, як я вже мав нагоду зауважити, від гротескного до жахливого — лише крок.

Справа про ідентифікацію

— Мій любий друже, життя набагато химерніше, ніж усе, що здатна створити людська уява, — зауважив Шерлок Голмс, коли ми з ним сиділи біля каміна в його