Муракамі Харукі - 1Q84, Муракамі Харукі

Мабуть, страховку жінці виплатять. Хоча й невелику. Але за ці кошти вона зможе зробити перші кроки у своєму новому житті. До того ж заощадить час і гроші, потрібні для шлюборозлучного процесу. Вона вже уникнула складної, беззмістовної юридичної процедури і душевних мук, викликаних наступними клопотами. А той небезпечний покидьок не залишиться на світі й десь не знайде собі нової жертви.

— Воля провидіння, — повторив Тамару. — Завдяки серцевому нападу все елегантно вляглося. Добрий кінець діло звалить.

— Якщо знайдеться, — сказала Аомаме.

Тамару зморщив губи так, щоб здавалося, буцімто він усміхається.

— Обов'язково знайдеться. Тільки не буде написано: "Кінець — тут". Хіба на верхньому щаблі драбини пишуть: "Тут останній щабель. Будь ласка, не ставте вище ногу"?

Аомаме хитнула головою.

— Так і в цьому випадку, — сказав Тамару.

Аомаме додала:

— Якщо користуватися здоровим глуздом і широко розплющити очі, то стане ясно, що десь буде кінець.

Тамару кивнув.

— Навіть якщо не стане ясно... — він показав пальцем униз, — кінець однаково прийде.

Якийсь час обоє мовчки слухали пташині голоси. Була друга половина тихого квітневого дня. Ніде жодних ознак злого наміру чи насильства.

— Зараз скільки жінок тут перебуває? — запитала Аомаме.

— Четверо, — негайно відповів Тамару.

— Вони опинилися в однаковому становищі?

— Загалом у подібному, — сказав Тамару. І стиснув губи. — Однак останні три випадки не дуже серйозні. Їхні чоловіки, звичайно, негідники, але не настільки жорстокі, як той, про якого ми перед тим говорили. Просто дрібнота, здатна лише на погрози. Не варті того, щоб ви бруднили собі об них руки. Ми самі з ними впораємося.

— Законним чином?

— В основному законним. Навіть якщо трохи налякаємо. Звісно, серцевий напад також буває законною причиною смерті...

— Авжеж, — погодилась Аомаме.

Якусь хвилю Тамару мовчав. Поклавши обидві руки на коліна, споглядав обвисле вербове гілля.

Трохи повагавшись, Аомаме заговорила:

— Послухайте, Тамару-сан, ви не могли б пояснити мені одну річ?

— Яку?

— Скільки років тому в поліції оновили уніформу й зброю?

Тамару ледь-ледь нахмурив брови. Певно, у її голосі щось його трохи бентежило.

— А чого ви раптом про це запитали?

— Без особливої причини. Просто недавно спало на думку.

Тамару подивився їй в очі. Його погляд був цілком нейтральним, без жодного виразу. Але міг змінитися на будь-який.

— У середині листопада 1981 року поблизу озера Мотосу-ко між поліцією префектури Яманасі та групою екстремістів сталася велика збройна сутичка, й наступного року в поліції провели реформу. Два роки тому.

Не змінившись на обличчі, Аомаме кивнула. Про цей випадок вона не пам'ятала, але їй нічого не залишалось, як підтримати розмову.

— Сутичка була кривавою. Проти п'ятьох автоматів Ка-лашникова "АК-47" — шестизарядні револьвери старого зразка. Сили були нерівними. Трьох бідолашних поліціантів екстремісти вщент зрешетили. Спеціальний авіазагін Сил самооборони негайно піднявся в повітря. Репутація поліції похитнулася. Відразу після того прем'єр-міністр Накасоне вирішив усерйоз зміцнити сили поліції. Провів значну структурну реформу, утворив спеціальні збройні загони, забезпечив звичайних поліцаїв високоефективними автоматичними пістолетами "Beretta-92". Ви з нього стріляли?

Аомаме хитнула головою. Вона не стріляла навіть з пневматичного пістолета.

— А я стріляв, — сказав Тамару. — Він — п'ятнадцяти-зарядний, автоматичний. Використовує кулі "Parabellum" калібру дев'ять міліметрів. Вважається надійним пістолетом і взятий на озброєння в американській армії. Не дешевий, але не такий дорогий, як модель "Sigg" або "Glock", і добре продається. Однак любителеві користуватися ним не просто. Колишній револьвер важив чотириста дев'яносто грамів, а теперішній пістолет — вісімсот п'ятдесят. Така штука в руках невишколеної японської поліції користі не приносить. Від стрільби з такого високоефективного пістолета в людних місцях можуть постраждати і звичайні громадяни.

— А де ви стріляли з такої штуки?

— О, я про це часто розповідаю. Одного разу, коли я поблизу джерела грав на арфі, звідкись появилася фея й дала мені пістолет "Beretta-92", щоб я спробував убити білого зайця.

— Це серйозно?

Тамару трошки зморщив губи.

— А я завжди говорю серйозно, — сказав він. — В усякому разі, штатний пістолет й уніформа стали новими два роки тому, навесні. Саме в такий час, як от зараз. То я відповів на ваше запитання?

— Два роки тому, — повторила Аомаме.

Тамару ще раз кинув на неї свій гострий погляд.

— Якщо вас щось непокоїть, то звертайтеся з цим до мене. Може, вас поліція чимось зачепила?

— Та ні, — відповіла Аомаме. І пальцями обох рук легенько махнула. — Просто уніформою зацікавилася — коли вона змінилася?

Якийсь час тривала мовчанка, й розмова само собою закінчилася. Тамару простягнув праву руку.

— Добре, що все щасливо обійшлося, — мовив він.

Аомаме стиснула його руку. Цей чоловік розумів, що після небезпечної для життя серйозної роботи людині потрібна тепла підтримка, що супроводжується фізичним контактом.

— Відпочиньте, — сказав Тамару. — Іноді треба зупинитися, глибоко подихати й викинути з голови зайві думки. Я радив би вам поїхати на острів Гуам з приятелем.

Аомаме встала, закинула на плече сумку й поправила каптур куртки. Підвівся і Тамару. Він не був високого зросту, та коли встав, то здався кам'яною стіною. Така зміна враження Аомаме здивувала.

Тамару супроводжував її уважним поглядом. Його вона відчувала спиною. А тому, піднявши підборіддя й випроставшись, пішла прямо, впевненим кроком. Однак у душі відчувала сум'яття. У речах, які до неї не мали стосунку, раз по раз щось відбувалося. Ще недавно світ був у її руках. А от зараз він почав розпадатися на частини.

Збройна сутичка поблизу озера Мотосуко? Пістолет "Beretta-92"?

Власне, що сталося? Таку важливу новину вона не могла пропустити. Світова система в чомусь почала хибити. Аомаме йшла, а її мозок швидко працював. Хоч би що сталося, але цей світ треба знову якось зв'язати докупи. Зробити логічним. Бо інакше може статися чортзна-що.

Можливо, Тамару здогадувався, яке сум'яття охопило її душу. Адже був обережним, із небуденною інтуїцією. І небезпечним. Тамару ставився до господині з глибокою повагою, залишався до кінця вірним. Робив усе, щоб гарантувати їй безпеку. Аомаме й Тамару цінили одне одного й відчували взаємну приязнь. Принаймні щось схоже на неї. Однак якби він дійшов висновку, що з якоїсь причини існування Аомаме не сприяє господині, то, можливо, без жодного вагання позбувся б її. Цілком по-діловому. Але за це його не можна критикувати. Бо, врешті-решт, це його службовий обов'язок.

Коли Аомаме перетнула двір, одна половина воріт відчинилася. Повернувшись обличчям до спостережної відеокамери, вона якомога приязніше всміхнулася й легенько махнула рукою. Так, ніби нічого серйозного і не було. Коли опинилася за огорожею, ворота за плечима повільно зачинилися. Спускаючись крутим схилом району Адзабу, Аомаме складала список того, що їй тепер доведеться робити. Ретельно і вміло.

Розділ 8

(про Тенґо)

Поїздка в незнайому місцевість і зустріч з незнайомцем

Більшість людей вважає недільний ранок символом відпочинку. А от Тенґо від самого малечку ні разу ним не тішився. Навпаки, неділя завжди наганяла на нього смуток. Коли наставав кінець тижня, його тіло наливалося свинцем, починало боліти й зникав апетит. Неділя здавалася йому схожою на ненормальний Місяць, постійно звернутий до Землі тільки своєю темною, зворотною стороною. "Як було б добре, якби неділя періодично не наставала!" — часто думав він у дитинстві. Як було б добре, якби він щодня ходив до школи й не було вихідних днів. Він молився, щоб неділя не наставала, але, звісно, до його молитви ніхто не прислухався. Навіть тепер, у дорослому віці, коли неділя перестала бути загрозою, недільного ранку, без жодної причини, він прокидався у гнітючому настрої. Відчував, як скриплять суглоби й нудить. Така реакція проникла в саму душу. Можливо, навіть у підсвідомість.

Коли наставала неділя, його батько, який працював збирачем абонентної плати для "NHK", брав із собою ще малого Тенґо. Це почалося перед тим, як він став відвідувати дитячий садок, і, за винятком особливих недільних урочистостей, тривало до п'ятого класу початкової школи. Вставши о сьомій, батько велів Тенґо чисто вмити милом обличчя, ретельно оглядав його вуха й нігті, одягав в якомога охайніший (але не чепурний) одяг, обіцяючи потім почастувати чимось смачненьким.

Тенґо не знав, чи інші збирачі плати працюють у вихідні дні. Але, наскільки пам'ятав, батько обов'язково працював у неділю. Навіть завзятіше, ніж у будень. Бо в неділю міг застати вдома людей, відсутніх буднього дня.

Було кілька причин, чому він брав його із собою на збирання плати. Перша — не міг залишити вдома самого малого сина. У звичайний день і суботу мав змогу віддати його під опіку дитячого садка чи початкової школи, але на неділю ці заклади зачинялися. Друга — батько вважав за потрібне показати йому, яку роботу виконує. Бо змалку треба знати, як заробляти на прожиток і що таке робота. Самого батька, відколи він себе пам'ятав, привчали працювати в полі навіть у неділю. А коли наставала гаряча пора в роботі, то його й до школи не пускали. Таке життя батько вважав звичним.

Третя, остання, причина була корисливою, а тому найглибше ображала малого Тенґо. Батько знав, що збирання плати стає легшим, якщо разом з ним ходить дитина. Будь-якій людині важко сказати збирачеві плати, який веде її: "Іди собі, бо я не хочу нічого платити". Коли дитина пильно дивиться на неї, більшість платить, навіть якщо не збиралася цього робити. А тому в неділю батько вибирав маршрут, який охоплював квартири, найскладніші для збирання плати. Тенґо від самого початку зрозумів, що йому відводилася така роль, і ненавидів її. І водночас, щоб потішити батька, напружуючи свій мозок, мусив виконував її. Як мавпа вуличного дресирувальника. Якщо батько був задоволений, то цілий день ставився до сина лагідно.

І тільки одне рятувало Тенґо: район, який доручили батькові обслуговувати, лежав досить далеко від їх оселі. Їхній дім містився в передмісті Ітікави, а батько збирав плату в самому її центрі.