Артур Конан Дойль - Знак чотирьох, Артур Конан Дойль

- Я вирушаю вниз за течією, Ватсоне,- повідомив він.- Я багато міркував над цією справою і бачу лише один спосіб. І його будь-що треба випробувати.

- Я теж, мабуть, піду з вами? - сказав я.

- Ні, ви станете мені в більшій пригоді, якщо залишитесь тут. Я їду неохоче, бо щохвилини може надійти очікувана звістка, хоча Віґінс, як я побачив учора ввечері, зовсім утратив надію. Читайте всі листи й телеграми на моє ім’я, і коли довідаєтеся щось важливе, чиніть на власний розсуд. Чи можу я довіритися вам?

- Цілковито.

- Боюся, що телеграму не моє ім’я не можна буде послати, бо я й сам ще не знаю, де й коли буду. Але якщо мені пощастить, то я, мабуть, швидко повернуся. І, звичайно ж, принесу свіжі новими або щось іще.

Увесь ранок я не мав од нього жодної звістки. Розгорнувши «Стандард», я, проте, побачив нове повідомлення, що відрізняло ся від попередніх.

«Щодо трагедії в Аппер-Норвуді,- йшлося там,- то вона може виявитись набагато складнішою й таємничішою справою, ніж здавалося спочатку. Як тільки-но було з’ясовано, містер Тадеус Шолто ніяким чином не завинив у братовій смерті. Його та економку місіс Бернстон звільнили минулого вечора. Є вісті, що поліція має ключ для встановлення особи справжніх злочинців, і ця справа зараз у руках містера Етелні Джонса, агента Скотленд-Ярду, добре відомого своїм завзяттям і проникливістю. Злочинців щохвилини можуть заарештувати».

«Ну, дякувати Богові,- подумав я.- Принаймні наш друг Шолто на волі. Цікаво, що то за «ключ»? Проте так завжди пишуть, коли поліція сідає на мілину».

Я кинув газету на стіл, і раптом в око мені впало оголошення в колонці «Надзвичайні пригоди». В ньому йшлося:

«Розшукують Мордекая Сміта, власника човнів, і його сина Джона, що залишили причал Сміта близько третьої години ночі у вівторок на паровому катері «Аврора». Катер чорний, з двома червоними смугами, димар чорний з білою смугою; винагорода - п’ять фунтів кожному, хто повідомить про місце перебування згаданого Мордекая Сміта й катера «Аврора» місіс Сміт, причал Сміта, або на Бейкер-стріт, 221-б».

Адреса «Бейкер-стріт» свідчила, що це оголошення, безперечно, подав Холмс. Я подумав, що це справді хитромудрий задум: утікачі побачать тут лише природне хвилювання жінки, яка розшукує свого чоловіка.

День тягнувся невимовно довго. Щоразу, як стукали в двері чи з вулиці лунали кроки, я насторожувався, чекаючи або повернення Холмса, або відповіді на його оголошення. Я пробував читати, але думки мої невпинно витали довкола нашої дивної пригоди та пари негідників, за якими ми полювали. «А якщо раптом,- запитував я себе,- в міркуваннях мого друга сталася фатальна помилка? Якщо він став жертвою якогось жахливого самообману? Хіба не може бути такого, що його витончений, логічний розум побудував свою теорію на сумнівних відомостях?» Я не знав випадку, щоб він помилився, але навіть найсильніший розум часом може схибити. Його могла збити зі сліду надто вже тонка логіка - він полюбляв чудернацькі, дивовижні пояснення, гребуючи простішими й природнішими з тих, що були під рукою. Проте, з іншого боку, я сам був свідком цієї пригоди й на власні вуха чув ного висновки. Вкотре пригадавши з самого початку всю довгу низку химерних подій, багато з-поміж яких могли б здатися дурницями, я мусив визнати, що коли Холмс десь і помиляється, то згодом все одно виявиться, що він мав слушність.

О третій годині дня пролунав різкий дзвінок, із передпокою долинув чийсь владний голос, і в кімнаті, на мій подив, з’явився не хто інший, як сам містер Етелні Джонс. Зараз він анітрохи не нагадував отого пихатого, безцеремонного мудрагеля, що так упевнено взявся розслідувати пригоду в Аппер-Норвуді. Вигляд у нього був понурий, а в поставі з’явилося щось благальне.

- Добридень, сер, добридень,- промовив він.- Містера Шерлока Холмса, як я бачу, немає?

- Ні, і я не знаю, коли він повернеться. Може, ви зачекаєте? Сідайте в це крісло, візьміть сигару.

- Дякую, я так і зроблю,- відповів Джонс, утираючи лице червоною картатою хустинкою.

- Вип’єте віскі з содовою?

- Охоче, півсклянки. Зараз така спека, як на вересень, і до того ж кінця не видно отим турботам. Адже вам відома моя норвудська версія?

- Так, пам’ятаю, ви її розповідали.

- Що ж, мені довелося її переглянути. Я так спритно накинув тенета на містера Шолто, сер, аж раптом трісь - а посередині в них виявилася дірка. Він має незаперечні докази своєї невинності. Відтоді, як він залишив братову кімнату, його бачили то там, то тут. Він не міг ані вилізти на дах, ані пролізти на горище крізь віконце. Ця справа дуже темна, і мою репутацію поставлено на карту. Я був би дуже радий вашій невеличкій допомозі.

- Всі ми часом потребуємо допомоги,- зауважив я.

- Ваш друг містер Шерлок Холмс - дивовижна людина, сер,- промовив він хрипким, потайним голосом.- Він - людина, що не знає поразок. Я чув, до яких справ брався цей чоловік, і щоразу йому вдавалося пролити на них світло. Він трохи непослідовний у своїх методах і надто поспішає з висновками, але я гадаю, що він міг би стати найкращим офіцером поліції,- я готовий повторити це будь-кому. Сьогодні я дістав від нього телеграму, з якої видно, що він знайшов свіжий ключ до справи Шолто. Ось вона, його телеграма.

Він дістав з кишені телеграму й простяг мені. Відіслано її було з Поплара о дванадцятій годині.

«Негайно їдьте на Бейкер-стріт,- стояло там.- Якщо я не встигну повернутися, чекайте мене. Йду слідами вбивць Шолто. Якщо хочете взяти участь у фініші, приєднуйтеся до нас».

- Чудова новина. Він знову, мабуть, натрапив на їхній слід,- сказав я.

- Отже, він теж дав маху! - вигукнув Джонс із явним задоволенням.- Навіть найкращі з нас часом помиляються. Звичайно, ця тривога може виявитися даремною, але мій обов’язок охоронця закону - не проминати жодної нагоди. Там хтось іде. Можливо, це він.

На сходах затупотіли важкі кроки, почулося гучне сопіння й кахикання, мов у людини, що ледве дихає. Раз чи двічі ця людина зупинялася, нарешті підійшла до наших дверей і відчинила їх. Її вигляд якраз відповідав тим звукам, що їх ми