Вільям Шекспір - Марні зусилля кохання, Вільям Шекспір

поведінка - гідна похвали.

 

Розаліна

Владарю, ці слова тут недоречні.

Моя принцеса ладна все хвалить,

Як звичай їй теперішній велить.

Їх четверо прийшло, немов по ділу,

В російськім одязі, й годину цілу

Потеревенили, й за довгий час

Не втішили дотепним словом нас.

Хоч їх дурними не назву, одначе,

Як мучить спрага, дурні п’ють добряче.

 

Бірон

Сухий це дотеп. Він страшить мене.

Красуне, ви - як сонце вогняне.

Ми зводим очі на небесне око

І тим-то сліпимо себе жорстоко;

Ваш розум обертає геть усіх

Багатих в бідних, мудрих на дурних.

 

Розаліна

Тож ви - багаті й мудрі, очевидно...

 

Бірон

Виходить, я дурний і зовсім бідний?

 

Розаліна

Я вибачаю помилку таку -

Хапать слова, що ще на язику.

 

Бірон

Мене ви можете взамін узяти.

 

Розаліна

Всю глупоту?

 

Бірон

Це все, що можу дати.

 

Розаліна

Скажіть, в якій ви масці тут були?

 

Бірон

Та що ви? Я у масці був? Коли?

 

Розаліна

У масці, що являє, таємнича,

Не лик найгірший, а ясне обличчя.

 

Король

Вони ж нас викрили і засміють.

 

Дюмен

Зізнаймося і все на жарт зведімо.

 

Принцеса

Що з вами, пане? Чом вдалися в тугу?

 

Розаліна

Води! Зомлів наш гість! Морська хвороба:

Він із Московії до нас приплив. 93

 

Бірон

Так зорі мстять усім, хто відступив.

Чий мідний лоб знесе цей стид великий?

Красуне, бий мене списами слів,

Здіймай мене на глузи, як на піки.

Рази безжально неуцтво сліпе,

Шматуй мене зневаги гостротою.

Я більш не запрошу в танок тебе,-

В російських шатах не піду з тобою.

Не зважу на пораду я чиюсь,

Школярську мову знехтую дочиста;

І в масці я до любки не з’явлюсь

Із віршами, як у сліпця-арфіста.

Геть фрази тафтяні, що ніжать слух,

Гіпербол оксамит, нудні звороти!

Не треба пишних слів, цих жирних мух,

Від них сяйним я став аж до глупоти.

Зрікаюсь їх, клянуся чарівній

Я ручці білій в рукавичці сніжній,

Що простим «так» і грубуватим «ні»

В любові буду присягатись ніжній.

Отож почну. Тебе кохаю, діво,

Без фальші, без обману й незрадливо.

 

Розаліна

Облиште ваші «без».

 

Бірон

Та це мене

Хвороба давня мучить, хай мине

Скоріш вона. Тим трьом було б підхоже

На чолах написать: «Спаси їх, боже!»

Вони заражені: чума - в серцях

Від іскри, що у вас мигтить в очах.

Та божі бачу я й на вас познаки,-

Отож талан і вас чека однакий.

 

Принцеса

(показуючи на подарунок, який прикрашає її сукню)

Ні, вільні ті, хто дав чи взяв алмаз.

 

Бірон

Ми вже програли, не вбивайте нас.

 

Розаліна

Ну, хто б програв і справу так підносив,

Що можна після гри вчиняти позов?

 

Бірон

Мовчіть! Не хочу з вами мати справ.

 

Розаліна

Я теж, такий нам жеребок упав.

 

Бірон

За себе говоріть, я все сказав.

 

Король

Принцесо, винні ми, тож як нам бути?

 

Принцеса

Зізнання - шлях найкращий до спокути.

Скажіть, у масці ви приходили сюди?

 

Король

Авжеж!

 

Принцеса

І все могли б нам повісти?

 

Король

Моя принцесо, так.

 

Принцеса

Що ви коханій

На вушко шепотіли, вашій панні?

 

Король

Що в світі над усе її ціню.

 

Принцеса

Даруйте, це не схоже на брехню?

 

Король

Клянуся - ні.

 

Принцеса

Але я вам завважу:

Зламаєте ще раз присягу вашу.

 

Король

Зламаю - покарайте неодмінно.

 

Принцеса

Порушите - скараю... Розаліно,

Що шепотів тобі цей московит?

 

Розаліна

Що цінить він мене над цілий світ,

Що я йому дорожча, ніж зіниця,

Що ладен він зі мною одружиться,

Що він помре, коли це не здійсниться.

 

Принцеса

Так будь щаслива з ним! Прохання вволь,-

Не може слів своїх зректись король.

 

Король

Клянусь, клянуся, слухайте стократ ви,-

Цій панні я не дав такої клятви.

 

Розаліна

Дали і клятву й з нею річ одну,

Та я охоче вам їх поверну.

 

Король

Я дар і слово дав принцесі зразу,

Її впізнавши по цьому алмазу.

 

Принцеса

О ні! Алмаз мій був на Розаліні,

І я Бірону суджена віднині.

Беріть мене чи камінь свій назад.

 

Бірон

Я від обох відмовитися рад...

Це змова тут була! Мені все ясно;

Про задум наш довідавшись завчасно,

Зробили з неї мов різдвяний фарс.

Якийсь підлиза, дармоїд, пліткар,

Якийсь розумник, жартівник жорстокий,

В якого в зморшках від усмішок щоки,

Який принцесу й дам її смішить,

Їм замір наш розкрив заздалегідь.

Дарами хитрі обмінялись дами,

Нас обманивши нашими ж дарами!

Присягу нам зламати довелось

Навмисне - раз, раз - мимохіть, і ось

Зламаєм знову...

(До Бойє)

Чи не ви забаву

Розбили нам, нас кинули в неславу?

Хіба не ви при домі - тінь незмінна?

Моргне вона - ви смієтесь, проте

Чи ви між нею і вогнем каміна

Із тацею в руках не стоїте?

Ви пажа збили - йдіть,