Марина та Сергій Дяченко - Шрам

головним із них залишався лейтенант Солль, колишній лейтенант Солль, герой і горде втілення сміливості…

Він облишив у спокої склянку й узявся гризти нігті. Боягузи огидні й жалюгідні, Егерт не раз спостерігав, як бояться інші, він бачив зовнішні ознаки страху — блідість, непевність, коліна, що трусилися… Тепер він знає, як виглядає власне боягузтво. Страх — чудовисько, зовні нікчемне і незначне, зсередини ж — кат, непереборної сили мучитель…

Егерт труснув головою. Невже, наприклад, Карвер відчуває щось подібне, коли лякається? Невже всі люди…

Фета вдесяте явилася з ганчіркою, щоб надраїти до блиску столик пана Егерта. Він, нарешті, відповів на боязкий запопадливий погляд:

— Не вертись, крутійка. Присядь-но біля мене.

Вона всілася так охоче, що скрипнув дубовий стілець.

— Що завгодно панові Соллю?

Він пригадав, як впивалися в одвірок над її головою метальні ножі й кинджали, і вмився холодним потом.

Вона відразу відгукнулася на його раптову блідість, простогнавши співчутливо:

— Пан Егерт так довго хворі-ів…

— Фето, — сказав він, потуплюючи очі, — ти чогось боїшся?

Вона радісно заусміхалася, вочевидь вирішивши, що він заграє.

— Я боюсь якось не догодити панові Соллю, і тоді хазяйка мене вижене…

— Так, — зітхнув Егерт терпляче, — а ще чого ти боїшся?

Фета закліпала очима.

— Ну, темряви, наприклад, — підказав Солль. — Ти боїшся темряви?

Фета спохмурніла, наче щось пригадавши, промурмотіла знехотя:

— Так… Тільки… навіщо це панові Егерту?

— А висоти? — здавалося, він не помітив її запитання.

— І висоти боюся, — зізналася вона тихо.

Повисла важка пауза. Фета дивилася в стіл. Коли Егерт впевнився, що не почує від неї більше ні слова, дівчина здригнулася й прошепотіла:

— І знаєте, особливо… Грому… Як бабахне… Іта розповідала, що у їхньому селі одне дівчисько убило громом на смерть… — Вона переривчасто зітхнула, притулила долоні до щік і додала, болісно почервонівши: — А найбільше боюся… завагітніти…

Егерт відсахнувся. Злякавшись своєї відвертості, Фета затараторила, наче намагалася потоком слів загладити незручність:

— Боюся клопів, тарганів, бурлак, німих жебраків, хазяйку, мишей… Але мишей — це не найстрашніше, можна перебороти…

— Перебороти? — луною відгукнувся Егерт. — А як ти… Що ти відчуваєш, коли страшно?

Вона невпевнено посміхнулася.

— Страшно, й усе тут… Нібито всередині… Слабість з’являється, і ще…

Вона раптом вкрилася густою фарбою, і під її шаром так і залишилася невиясненою ще одна важлива ознака переляку.

— Фето, — запитав Егерт тихо, — а тобі було страшно, коли я метав у тебе ножі?

Вона стрепенулася, ніби згадала найкращий день у своєму житті.

— Ні, звісно! Адже я знаю, що пан Егерт не схибить…

Тут із кухні гаркнула хазяйка, і, вибачившись, Фета побігла геть.

Квадратні сонячні плями важко переповзали зі столу на підлогу, з підлоги на стілець. Егерт сидів згорбившись і водив пальцем по краю порожньої склянки.

Феті його не зрозуміти. Нікому на світі його не зрозуміти. Звичний світ, у якому він цілком справедливо був володарем і паном, теплий надійний світ тепер перевернувся, уп’явся в Егерта вістрями шпаг, зубчастими краями каменів, лікарськими ланцетами… У цьому новому світі живуть тіні, нічні марення, через які ось уже багато ночей Егерт спить при світлі. У цьому новому світі він незначний і жалюгідний, безпомічний, як муха з відірваними крильми. І що буде, коли про це довідаються інші?!

Гепнули відчиняючись важкі двері. У трактир ввалилися добродії гуарди і серед них Карвер.

Егерт залишився сидіти на місці, тільки мимоволі підтягся, як перед стрибком, гуарди миттю оточили його. Від гучних привітань у Солля задзвеніло у вухах, а від дружніх поплескувань боляче занило плече.

— А ми згадували! — здійнявся над усіма трубний голос Дрона. — Як кажуть, про вовка промовка, а вовк і в хату…

— А казали, що Солль ось-ось умре! — радісно повідомив якийсь молодий гуард.

— Не дочекаєшся! — зареготав Лаган. — Ми всі раніш перемремо… А коли в трактирі сидить — значить, здоровий…

— У трактирі сидить, а друзями гидує, — гірко поскаржився Карвер, заслуживши тим самим кілька докірливих поглядів.

Солль через силу підвів на приятеля очі й, зустрівшись із ним поглядом, зачудувався. Карвер дивився на друга-володаря з дивним виразом — наче щойно поставив запитання й терпляче чекає на відповідь.

Навколо гостей уже метушилися Іта й Фета, хтось виголосив тост за поліпшення здоров’я лейтенанта Солля. Випили, Егерт поперхнувся. Краєм ока він бачив, що Карвер не зводить із нього свого питального погляду.

— Ти що ж це, раку-пустельнику, сховався, притих? — весело поцікавився Лаган. — Гуард без доброго товариства марніє й в’яне, наче троянда в нічному горщику…

Юні Оль і Боніфор зареготали надміру голосно.

— Клянуся шпорою, що він писав роман у листах, — припустив Дрон. — Я якось у патрулі примітив: світло в нього горіло до ранку…

— Справді? — здивувався Карвер, а інші зацокали язиками.

— Знати б, якій це красуні Солль присвячує нічні мудрування… — протяг хтось найромантичніший.

Егерт сидів посеред радісного гамору, посміхаючись кисло й непереконливо. Пильний погляд Карвера був йому неприємний.

— Тобі привіт від Дилії, — кинув Карвер недбало. — Вона заїжджала до арени й, між іншим, цікавилася, чому в боях не бере участі Солль…

— До речі, що переказати капітанові? — спохопився Дрон.

Егерт скрипнув зубами. Найбільше йому хотілося просто зникнути, але піти зараз означало б кинути виклик загальним веселощам і доброму до себе відношенню.