Марія Михайлівна Романівська - Загнуздані хмари

пройшлася ще раз між горбатими страховищами-трансформаторами, оглянула мотор. Все чекало на її розпорядження, на рух її маленької ніжної руки. Велетень — електростатичний генератор, — здавалось, напружено готувався приєднати свій голос до шуму машин електростанції, що освітлювала «Переможця» і рухала його мотори.

Зараз, перед справжньою атакою на небо, Рая відчувала ніжність до велетенської дощоустановки. Так, їй дорогий був кожний гвинтик цього велетня, якого породив її мозок. І чомусь, мов на екрані, попливли в Раїній голові спогади про народження цієї надто простої і в той же час могутньої машини та піклування про неї…

Ось вона, наймолодша співробітниця фізико-технічного інституту. Перед нею рисунки електростатичної машини за схемою фізика Ван-Граафа. Півтора мільйона вольтів постійного струму… Це тоді здавалось великим досягненням! Вражала простота споруди, яка в той же час давала величезні можливості для її дальшого вдосконалення. Треба було з цієї схеми зробити незвичайну, неймовірно прекрасну установку.

Тоді в стінах фізико-технічного інституту, що будував цілий ряд гармат для атаки атомного ядра, народився перший скромний «грибок» Ван-Граафа на мільйон вольтів.

В основу конструкції «грибка» було покладено старий принцип, ідея якого була така.

Давно відомо, що коли ввести наелектризоване тіло в якесь порожнисте тіло — провідник і доторкнутись ним до внутрішньої поверхні тіла, весь заряд його переходить на зовнішню поверхню останнього. Тому, підводячи безперервно заряд до внутрішньої поверхні якогось металевого тіла, можна збільшити його заряд до значної величини. Крім того, треба звести до мінімуму витікання електрики, якомога зменшити провідність частин, на яких встановлюється електрод, знищити всі нерівності, гострі кути на електроді тощо.

Отже, на порожній колоні з непровідника — ізоліту — була встановлена порожниста мідна куля. У колоні безперервно рухались дві довгі шовкові стрічки — передавальники заряду. Внизу працював малесенький моторчик, що приводив ці стрічки в рух, а допоміжні установки постійної напруги, які складались із трансформатора і кенотрона могли їх заряджати через передавальні гребінці позитивною чи негативною електрикою до незначного потенціалу. Електричний заряд з поверхні рухливих стрічок знов через гребінці передавався всередину кулі і переходив на її зовнішню поверхню. Можна було одержувати напругу у мільйон вольтів.

Далеко було цьому скромному грибкові до літаючого «Переможця», але Горний спинив на ньому свій гострий погляд… Горний шукав тоді найкращого, наймогутнішого і найпортативнішого джерела постійного струму. Саме він запалив тоді Раю творчим розмахом своєї думки…

Потяглись місяці й роки спільної праці. Потяглись солодкі ночі наукової творчості. Треба було молодому інституту дощування — інституту ентузіастів — сконструювати дощові станції. Тоді виросла смілива думка про велетенський літаючий генератор, де куля дирижабля з найлегшою металевою оболонкою, куля, наповнена, приміром, гелієм, була б кулею електростатичної машини. Збільшуючи довжину і ширину стрічок, а також швидкість їх обертання, можна було досягти великих напруг… І дійсно, у ван-граафі,[4] якого сконструювала Рая, можна було мати напругу до п'ятнадцяти мільйонів вольтів і змінювати його за своїм бажанням.

Пролетіли, промайнули три короткі роки, і от горда Рая — інженер «Переможця» — веде в хмари свого електричного велетня.

Сигнал розірвав ціпку Раїннх спогадів. Перед нею виріс сам начальник.

— Почнемо, Райок, — ласкаво сказав він. — Ми входимо в коло хмар. Слухай дозування!..

Мов уві сні нотувала Рая розпорядження Горного, що виходили з даних розвідки — величину напруги, знак заряду, норми дії в час, періоди і перерви в роботі… Розпорядження про положення дирижабля відносно хмар були вже пілотові дані.

Мов уві сні, майнуло схвильоване личко Мака.

Тоді маленька Раїна рука рішуче лягла на дошку автоматичного керування електромашиною. Зазвучав мотор, рухом, шумом обізвалось на горищі — ожив генератор, побігли, переносячи заряд, велетенські стрічки.

І потяглись хвилини, чверті години, півгодини роботи… І хоч не бачила Рая, а знала: серед хмар, у блискавках — величезних іскрах — блискучий «Переможець» завдає смертельної поразки навалі хмар.

Коли Рая зупинила машину, владний голос Горного наказав її знову пустити. Рая відчула в його голосі якусь неспокійну нотку. Вона зрозуміла: щось не гаразд…

Рая глянула Горному в очі — він був блідий як крейда.

— Райок, — сказав він. — У нас щось не гаразд… Вони ідуть собі, розумієш, ідуть… І ми вже на кордоні посушливої зони.

У Раї завмерло серце. Вона зрозуміла: дощу не було! Хмари йшли в далечінь, минаючи посушливу зону… Прибіг професор.

— Ах лишенько! — казав він, нервово потираючи руки. — Ця атмосфера! Не легко її перемагати!..

ПАВУЧКИ

Була вже ніч, коли «Переможець» спустився на місце своєї стоянки.

Пілот Гандін, нарешті, вийшов з кабіни керування і, стомлено потягнувшись, вільно зітхнув.

На аеродромі було порожньо. Тільки легенько лопотів прапор над маленьким постом-стаицією для повітряних пасажирів. Там завжди можна було знайти все для полагодження несправностей в літаку, також притулок для відпочинку. Але зараз було тихо, черговий повітряний поїзд пролітав лише на світанку.

Місяць робив краєвид привабливо-таємничим. Він обливав срібним світлом дерева близького парку, і вони здавалися постатями якихось велетнів, одягнених у блискучі металеві шати. А коли налітав легенький вітер, вони починали рухатись, і здавалось, от-от вирушать у похід.

Але вітер вже потроху засинав, прокотився лінивою хвилькою раз-другий і завмер зовсім.

Наступила знову смуга тиші… Чисте, наче виметене, небо обіцяло знову задушливу спеку. А лічені дні наближали жахливий суховій. Ех, проґавили хмари!..

Але ще є час, треба берегти сили для нових боїв!..

Гандін дбайливо поправив перед дзеркалом свій галстук, збираючись іти до вечірнього чаю. Просто перед ним постало обличчя Мака, який непомітно зайшов ззаду. Він був до краю схвильований. Розкуйовджене волосся стирчало, як пір'я змерзлого