Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

«А все через Кінгу! Це вона запровадила моду на ці кляті брелочки!» — ридала вдома Малгося, хапаючи ротом повітря, бо спазматичний плач не давав навіть дихнути. Зачинившись у своїй кімнатці, вона знай схлипувала. «Це так несправедливо! — гупала в голові одна-єдина думка. — Я б зроду нічого такого не зробила!»

Кілька тижнів тому в класі поширилася мода на брелочки-звірятка. Дівчата чіпляли їх до ключів, рюкзаків, гаманців і взагалі де лише можна. Усе почалося з Кінги, найкращої учениці в класі. Вона обожнювала тварин, але заздалегідь було відомо, що їй не судилося стати ветеринаром, чи зоологом, чи зоотехніком. Ніколи! Алергія на шерсть не дозволяла їй завести навіть безневинного хом’ячка. А вона так мріяла про власну тваринку! Тому й оточила себе плюшевими звірятами. Кінга носила рюкзак у формі собачки, гаманець у вигляді котячої голівки, а якогось дня принесла до класу мишку-брелочок. І всім дівчатам це страшенно сподобалося. Крім того, Єва стверджувала, що тварини приносять щастя. І не лише слоники можуть стати амулетом. Так почалася приголомшлива кар’єра плюшевих брелочків у класі пані Чайки. Звісно, їх носили всі дівчата, крім Каськи, яка відразу розкритикувала звірят як дитячу цяцьку, хоча після уроків сама носила торбинку-собачку, таку саму, як у Кінги. Але Каська будь-що прагнула виглядати дорослою. Не було брелочка й у Малгосі. Плюшеве диво коштувало 30 злотих. Неймовірна сума! Місяць тому (якраз після пригоди з «Гаррі Поттером») тато вирішив давати доньці кишенькові — 30 злотих на місяць, цього могло вистачити на два квитки до кіно. Якщо вона купить собі брелочок, нічого не залишиться. Просити в батьків — марна справа, однаково відомо, що вони скажуть. Малгося заздро дивилася на звіряток, що прикрашали рюкзаки й торбинки її однокласниць: песиків, котиків, слоників, жираф, бегемотиків та мишок. Їй було прикро й самотньо, бо навіть Каміла виявилася піддатливою на цю брелочкоманію й почепила на рюкзак овечку. Назвала її Галушкою й часто садовила на парту під час уроків. Але сьогодні овечка зникла.

— Не бачила моєї Галушки? — спитала Каміла на великій перерві.

— Ні, — похитала головою Малгося, читаючи книжку.

Каміла витрусила все з рюкзака, пошукала на підлозі під партою. Усе дарма. Овечки Галушки не було ніде. Малгося відволіклася від книжки.

— Знаєш що? Ходімо до нашої технічки, може, вона щось знає.

Але технічка не лише не бачила овечки. А ще й нагримала на дівчат, мовляв, розтринькують гроші на дурниці, не заощаджують, а батьки заробляють на їхні цяцьки. Куди ж поділася Галушка? До кінця перерви Каміла ледь не плакала. Не могла зосередитися на математиці. Малгося її втішала:

— Знайдеться!

Каміла заперечно похитала головою. Вона в цьому дуже сумнівалася. І раптом… хтось передав їй записочку. Каміла розгорнула аркушика і з якимсь дивним виразом обличчя нахилилася до Малгосі.

— А може, її вкрали? — прошепотіла вона.

— Та навіщо комусь красти брелочок? — так само пошепки здивувалася Малгося.

— Бо свого немає, — відповіла Каміла, переписуючи з дошки завдання про трикутники.

— Дурний жарт, — знизала плечима Малгося. — Адже в цілому класі брелочка немає лише в мене… — почала вона й замовкла, глянувши на Камілу. В очах подруги видніла недовіра, суцільні сумніви.

— Он як! — розгнівалася вона й вигукнула так голосно, що математичка суворо глянула в її бік. — Що ж, будь ласка, можеш зазирнути до мого рюкзака!

Малгося відкрила рюкзак, а там, із самого верху лежала… овечка Галушка! Дівчина аж заніміла. Вона витягла плюшеве звірятко, швидко згорнула книжки до торби й вибігла з класу, не зважаючи на сердите зауваження вчительки:

— Що це таке! Негайно поверніться на місце, бо поставлю незадовільно з поведінки!

Малгося притьма збігла до гардеробу. Технічка не хотіла віддати їй куртку, бо ж уроки йдуть, але схвильовану дівчину це не зупинило. Врешті, надворі весна! І вона вибігла зі школи. Охоронець намагався її зупинити, але де там! Образа через овечку Галушку була надто відчутною, щоб звертати увагу на математичку, технічку чи охоронця! Їй хотілося одного — якомога швидше покинути школу.

Удома дівчина теж не могла заспокоїтися й весь час схлипувала. Нарешті прийшов тато. Заплакана Малгося тремтячим голосом розповіла, що трапилося. Про всю цю історію із брелочками, Галушку й Камілині підозри. Тато порадив заспокоїтися, а тоді спитав:

— А чому раптом Каміла сказала, що хтось міг украсти цей брелок?

— Не знаю!

— І тобі не спало на думку?

— Ні.

— Отак ні сіло, ні впало…

— Вона отримала якусь записочку…

— Малгосю, ну ти й дитина!

— Дитина, дитина… Завжди ти так.

— Ой, — тато наказав доньці заспокоїтися. — Хтось їй щось написав. А що саме? Певне, що ця дурна овечка у твоїй торбині. І взагалі ви із цими брелочками поводитеся, наче діти, але зараз я про інше. Між іншим, звідки цей хтось усе це знав? Бо він сам туди поклав овечку. Треба глянути на записку. Тоді про все й довідаєшся… А Каміла теж дурна! Отак перейматися якоюсь анонімкою. Дорослі не сприймають серйозно листів з підписом «доброзичливець». Адже якби ти першою без цієї історії із записочкою зазирнула до рюкзака, то сама б їй брелок віддала…

— Так! Але що з того! Я не зазирнула першою! Першою прийшла ця клята записка! І взагалі ти нічого не розумієш, тату! Справа не в тому, звідки в моєму рюкзаку взявся цей брелочок, а в тому, що Каміла повірила, наче я можу його вкрасти! Повірила тільки через те, що в мене вічно немає грошей. Що я не можу собі дозволити!

— Малгожато! — татів голос зробився суворим. Коли він уже звертався до неї «Малгожато», це означало, що вона в чомусь провинилася. — Якби людей оцінювали за кількістю грошей…

— Знаю, знаю… — татові погляди Малгосі були давно відомі. Проте