Ірина Сергіївна Потаніна - Ну чисто янгол!

а не звичайні школярки! — спокійно відрубала Ангеліна. — У тих усе життя крутиться навколо того, щоб стежити за своєю зовнішністю. Вони уроків до другої по півночі не роблять і в дворі, граючи у футбол, коліна не збивають. Щоб стати міс, треба від самого початку жити зовсім інакше, не так, як Тамара чи там хто інший із нас.

Тут уже навіть Анжелка закивала, погоджуючись, а Тамарка — та взагалі розквітла. Вона рвучко схопила Ангеліну за руку та прогула вдячним басом:

— Ось це ти правду кажеш, подруго! — а по тому раптом ніяково відсмикнула руку. — Я не боляче тебе схопила?

Ти диви! Невже ранкове вітання Ангеліни подіяло, й Тамарка тепер щоразу замислюватиметься: чи не завдає шкоди навколишньому середовищу своїми надто розгонистими дружніми поривами? Оце Ангеліна, оце молодець!

— Отже, завдання істотно спрощується, — мій янгол-охоронець, здавалося, навіть не помітив цієї своєї маленької перемоги. — Перемагати не треба. Потрібно просто гарно виступити. Залишити у всіх приємне враження про Тамару та всю нашу школу, а по тому з гідністю піти. З одного боку — нехай нас неодмінно запам’ятають. З іншого — хай бачать, що ні на які лаври ми не претендуємо. Все повинно бути легко, незвичайно та весело. І глядачів потішимо, й самі непогано час проведемо. Отже, давайте писати сценарії виходів Тамари, зважаючи на це нове завдання…

Зображення в дзеркалі на мить згасло, а потім з’явилася усміхнена фізіономія Ангеліни:

— І понесло! — гордовито повідомила вона. — Ось так ми обговорювали перший вихід!

У правому верхньому куті дзеркала, в окремому квадратику відразу змалювалися усміхнені обличчя моїх однокласників. Вони щось весело обговорювали, раз у раз вигукуючи щось на кшталт «Є ідея!» або «А пам’ятаєте, у нас у КВК було!..» Ні, Ангеліна очевидячки вплинула на ситуація вкрай позитивно.

— Ось так ми готували танцювальний номер…

У квадратику відразу виникла стрибуча, мов на батуті, розпашіла Тамарка. Вигляд вона мала дуже кумедний, хоча музика Рамштайна навряд чи спонукала до веселощів.

— Ніякого танцю! — настановлював голос Ангеліни звідкілясь ніби здаля. — Просто свобода дій — і все… І тобі приємно, і решті цікаво…

— Ні, так не піде, — рішуче заперечувала Зіночка. — Стрибки й воля — це здорово. Але глядачам нудно стане…

— Точно! — Оленка, котра все життя займалася спортивними танцями, відразу знайшла на це раду. — Нехай Тамарка біситься не сама. Та он хоча б із Гаврилом і Якущевим… І хай вони всі стрибають одночасно. Тобто іноді одночасно, а іноді — навпаки, всупереч один одному. Вийде класно, ось побачите!

— Загалом, сценарії майже готові, тепер репетируємо. Ну, і б’ємося над зовнішнім виглядом конкурсантки. Успіхи в нас у цьому колосальні! — скінчила звіт Ангеліна. — Ну, а ваші справи як?

— Кепсько, — відверто зізналась я до того, як горда Ведмедик устигла видати торбу вигадок про наші перемоги.

— У що ти вже втягла мою Віру?! — Ангеліна докірливо глянула на мою супровідну.

— Та ні, все нормально, — почала виправдовуватися та. — Навіть досягнення певні є. Петруша нас особисто до намету проводжав — зацікавився учасницею Вірою. Усі шанси в суперфінал потрапити. Тільки ось… Ну… Тут така невеличка неприємність сталася… Коротше, Його Часовість проголосив високосний рік… Ну, ти ж розумієш, я тут ні до чого… Так склалися обставини.

— Цього не може бути! — Ангеліна була вочевидь шокована. — Я послала Віру в пащеку до Дракона! Потрібно терміново мінятися назад…

— Ну, того, ти не гарячкуй, почекай ще! — насупилася Ведмедик. — Курочка Яба, може, спробує заперечити рішення Часовості… Ну, або ще що зміниться.

— Обставини не заперечиш, це тобі добре відомо… Якщо вже так склалося, то… Ой, як не хочеться бути з’їденою… Але треба мінятися, це факт…

— Стривай, Ангеліно, — втрутилась я. — Давай поки що не мінятися. Поки що нічого ж критичного не відбувається. Ну, поговорю з Драконом, ну подумаєш… А ти так добре проводиш підготовку до конкурсу! — тут я засоромилася власного егоїзму. — Ну, тобто не тільки в конкурсі справа… Усі кажуть, що людина з реального світу має тут у вас великі можливості. А раптом я навчуся та зумію якось витягти конкурсанток з цієї халепи?

— Кгм! — непевно озвалася Ангеліна. — Звичайно, частка здорового глузду є у твоїх словах… Але…

Скінчити вона не встигла, бо Ведмедик рвучко захлопнула косметичку.

— Ні, — відразу дурнувато посміхнулася вона. — Ніяких сеансів зв’язку. Просто моя підопічна страшенно любить дивитися в дзеркало. Красуня, що з неї взяти!

Широкоплечий страх грізно зиркнув у мій бік і невдоволено відійшов.

— Ху-у-ух! — зітхнула Ведмедик. — Ледь не попалися! Ми ж тепер у в’язниці. А у в’язниці підтримувати зв’язок із волею, особливо такою далекою, як реальний світ, заборонено. Обставини не велять, ось! Сподіватимемось, що цей страх вирішить, нібито йому все здалося й не піде скаржитися… Ет, Ангеліна там, певне, хвилюється. Але зараз новий встановлювати контакт небезпечно. Втім, і ніколи — дивися, ми вже прибули до межі Драконячого Царства.

Страж околиць

Соромно зізнатися, але думки про Ангеліну вилетіли в мене з голови вже за хвилину. Якраз коли вантажівка нарешті виїхала на гору й на перевалі нас зустріла… Снігова Людина. Найсправжнісінька! Величезна, вкрита білою шерстю, що виблискувала на сонці, але подекуди була збита в неохайні грудки. Величезні босі стопи багатозначно тарабанили пальцями по