Ахмед Салман Рушді - Гарун і море оповідок

Інший Місяць. Зрозуміло, це нерозсудливо. Але вони думають, що там є Торохтіїв Мур, і він їх захистить. Темрява, панове, має свою привабливість: таємничість, дивність, романтичність…

 — Романтичність? — вигукнув Принц Боло, оголюючи меч. Ах ти, смердючий Джине Води! Хочеш, аби я тебе рубонув? Як ти смієш припускати, що моя Бачет подалася туди… заради любовних утіх?

 — Ні, ні, — перестрашено закричав Якщоб. — Тисячу вибачень, беру свої слова назад, тільки без образ.

 — Щодо цього не треба хвилюватися, — швидко заспокоїв Рашид принца Боло, який дуже повільно, але все ж таки заховав свій меч у піхви. — Вона була зі своїми фрейлінами, тільки з ними. Вони щось говорили жартома про Торохтіїв Мур, казали, що хочуть до нього доторкнутися. «Хочу дізнатися, що то за штука — цей славний невидимий Мур», — почув я її голос. «Якщо його не можна побачити очима, то, може, можна помацати руками або ж лизнути язиком». Тут ватага чупвалів, що підглядала за принцесою із заростей глоду, безперешкодно проникла через діру в Мурі, схопила всіх леді й потягла їх до своїх наметів, незважаючи на те, що сердешні полонянки дуже вищали й дригали ногами.

 — Що ж то ви за людина, — зневажливо пирхнув Принц Боло, — як ви могли спокійнісінько спостерігати за всім цим і навіть не спробувати щось зробити задля їхнього порятунку?

Моржеві, спікерові та й генералові від зауваги стало трохи ніяково, а Гарун аж почервонів зі злости.

 — От уже той принц… та як він сміє, — прошепотів Гарун зі злістю Якщобу на вухо. — Якби не його меч, я би… я би…

 — Та годі тобі, — пошепки відповів Якщоб. — Усі принци такі. Не переживай. Ми не дозволяємо йому вирішувати важливих справ.

 — Що б ви хотіли? — запитав Рашид з гідністю у Боло. — Аби я беззбройний, у нічній сорочці, з посинілими від холоду ногами вистрибнув зі схованки як, той бевзь з конопель, і дозволив захопити себе в полон або ж навіть убити? А тоді від кого б ви дізналися про все, що сталося, хто б вам показав дорогу до чупвальського табору? Ну що ж, будьте героєм, якщо вам так хочеться, принце Боло; однак дехто надає перевагу не героїзму, а здоровому глуздові.

 — Боло, тобі треба вибачитися, — стиха промовив спікер, і Принц, напустивши на себе бундючного й дещо чванливого вигляду, так і вчинив.

 — Я погарячкував, — сказав він. — Направду, ми дуже вдячні вам за інформацію.

 — Ще таке, — провадив далі Рашид. — Коли чупвальські вояки тягли принцесу до наметів, то від них я почув страхітливі речі.

 — Які речі? — закричав Боло, підстрибнувши. — Якщо вони її скривдили…

 — Я почув, як один з них сказав: «Незабаром — Велике Свято Безабана, — розповідав Рашид. — А чому б нам у цей день не принести ґупізирійську принцесу в жертву нашому Ідолові? Ми зашиємо їй губи і перейменуємо в Німу Принцесу Хамаш». І розреготалися.

У Тронній Залі запала тиша. Зрозуміло, Боло порушив її першим.

 — Не гаймо жодної секунди! Збираймо військо — всі Сторінки, всі Розділи, всі Томи! До зброї, до зброї! За Бачет, тільки за Бачет!

 — За Бачет і за Океан, — нагадав йому Морж.

 — Так, так, — дратівливо сказав Боло. — За Океан також. Авжеж, за Океан також.

 — Якщо бажаєте, — запропонував казкар Рашид, — я поведу вас до чупвальських наметів.

 — Гарна ви людина, — вигукнув Боло, знову добряче ляснувши його по спині. — Я був неправий щодо вас; ви — супер.

 — Якщо ти підеш, — промовив Гарун до тата, — то не сподівайся, що я залишуся.

* * *

Хоч завдяки Безкінечному Денному Світлу в країні Ґуп Гарунові здавалося, ніби час зупинився, проте його сили вичерпувалися. Виявилося, що йому дуже хочеться склепити важкі повіки; до того ж, він так смачно позіхнув, що на це звернули увагу геть усі присутні в авґустійшій Тронній Залі. Рашид Халіфа попрохав, аби Гаруна поклали спати, незважаючи на всі його заперечення (я аніскільки не хочу спати, анітрішки не хочу). Гарунові виділили кімнату з ліжком, а Сторінці Лепетунові наказали відвести його до тієї кімнати.

Лепетун повів Гаруна коридорами, вгору по сходах, униз по сходах, знову коридорами, через двері, за ріг, у двір, по балконах і знову коридорами. Поки вони йшли, Сторінка (якій, здавалося, вже несила було мовчати раптом випалила тираду проти принцеси Бачет.

 — От дурепа! — сказав Лепетун. — Якби моя наречена дозволила себе викрасти, тому що їй, бачте, захотілося погуляти Смугою Сутінків і помилуватися зорями на небі, ба більше, їй захотілося помацати той дурний Мур, ну що ж, ради бога… мені б і в голову не прийшло починати через неї війну й повертати її додому. Я би сказав: добре, що здихався, особливо з її носом, її зубами, але не треба вдаватися в деталі. Я ще не згадав про її спів, ти не повіриш, наскільки він огидний, і замість того щоб послати її подалі, ми йдемо її рятувати, де нас, можливо, і вб'ють, адже ми погано бачимо в темряві…

 — До спальні далеко? — поцікавився Гарун. — Бо не знаю, скільки ще витримаю.

 — Тепер ці однострої, ти хотів почути більше про однострої, — продовжував Лепетун і, незважаючи на Гаруна, йшов шпарким кроком