Тамара Крюкова - Зоряний лицар

— Мабуть, притомився, сердешний? Не набридло так надриватись, га? — з усмішкою промовила стара.

— Кажи прямо, навіщо прийшла, стара карга. Вже ж напевно не для того, щоб поцікавитися моїм здоров’ям, — стомлено вимовив колишній таємний радник.

— Ой, який сердитий! Що, не виспався? Може, та, котру ти на той світ відправив, до тебе в кошмарах приходить? — уїдливо поцікавилася Відьма.

Беридар здригнувся, але опанував себе й похмуро сказав:

— Ти не гірше за мене знаєш, що я вже понад століття не мав ні хвилини сну й відпочинку.

— Можеш радіти. Я прийшла, щоб позбавити тебе страждань, — сказала Відьма й, підморгнувши, додала: — Не задурно, звичайно. Ти маєш зробити мені одну маленьку послугу.

— Що я повинен зробити? — запитав Беридар.

— Справитися з двома дітлахами: хлопчиськом і дівчиськом. Малий прийшов звільняти свого братика, та далеко ще до того. Я хочу, щоб дорога назад їм була заказана.

— Вони знають, як звідси вийти? — стрепенувся в’язень.

У ньому пробудилася надія, що він хитрістю або силою вирве в дітей признання, як звільнитися від полону, але прониклива Відьма похитала головою і зацокала язиком:

— І не мрій. То не про твою честь. Треба, щоб хтось зі світу людей хотів тебе визволити, а про тебе клопотатись нікому. Там уже не одне покоління змінилося, та й то сказати, тебе боятися — боялися, але не любили. Шлях до світу людей тобі заказаний.

Відьма навмисно не відкрила йому, що в нього є інший шлях з полону: покаятися та знайти вічний спокій.

Беридар знітився. Надія вирватися з зачарованого кола згасла так само швидко, як і спалахнула.

— Яка ж платня за роботу? — запитав він.

— Я звільню тебе від блукання по лабіринту, — пообіцяла Віщунка.

Це означало порятунок від страждань, і Беридар кивнув:

— Наказуй.

— Робота проста, лежача. Для початку дітлахів розлучи, де обманом, де підлістю, — не мені тебе вчити. Аби почати, а там воно й піде. Видно буде, що робити.

Беридар піднісся духом. Завдання було йому до снаги. За життя йому не раз вдавалося обкрутити навколо пальця хитрих політиків, і в мистецтві обману й інтриг йому не було рівних.

— Усе буде, як ти хочеш, — кивнув він.

— Ну, тоді за справу, — Віщунка з нетерпінням потерла руки.

— Дозволь мені відпочити. Я занадто стомився й ослаб, щоб ганятися за дітьми, — заблагав Беридар.

— Це біда поправна. Випий, і тобі полегшає.

Віщунка дістала з ридикюля флакон і простягла його в’язневі. Той, не роздумуючи припав до горлечка, осушивши флакон до дна. З кожним ковтком в Беридара вливалися сили. Коли він відірвав флакон від губ, у його очах грав колишній блиск. Він почував себе помолоділим, начебто не було минулої сотні років. У ньому не було жалю до дітей, проти яких кувала лихо Відьма. Головне — одержати від старої обіцяну волю. За це він готовий був зробити все.

Гліб і Марика підійшли до смугастої прикордонної будки, що стояла на перехресті доріг. Колись вона бачила кращі часи, а тепер покосилася, і облуплена фарба лусочками відстала від дощок. Ані в будці, ані поблизу не було жодної душі. Зненацька чийсь деренчливий голосок скомандував: «Стр-р-рунко!».

Будка надривно заскрипіла й повільно, як старий, який розминає закостенілі суглоби, випросталася.

— Привіт прибульцям! — почули діти той самий голос і тільки зараз помітили на даху будки флюгер. Викрашаючись перед подорожніми, кумедний мідний чоловічок крутився то в один, то в інший бік. Від непогоди мідь на його камзолі позеленіла й стала схожою на замшу, але обличчя чоловічка блищало, наче його тільки-но начистили. Нарешті зупинившись, він бадьоро відрапортував:

— Радий відрекомендуватися. Флюгер Бажань. Станьте, будь ласка, прямо переді мною. У профіль я виглядаю трохи непривабливо.

Відверто кажучи, якщо чоловічок повертався боком, його майже не було видно, адже, як і будь-який флюгер, він був абсолютно плоским.

— А чому тобі дали таке ім’я? — запитав Гліб, з цікавістю розглядаючи мідного чоловічка.

— Я вказую дорогу, яка веде до виконання бажання.

— Виходить, ти можеш показати, де мені шукати брата? — зрадів Гліб.

— Усе, що завгодно! Для цього я й знаходжуся на посту Зараз визначу напрямок. Схід, північ, захід, південь… Південь, захід, північ, схід, — замурмотав Флюгер і дзиґою закрутився навколо своєї осі, а потім збентежено зупинився та заявив:

— Твого брата тут ніде немає.

— Не може бути. Я точно знаю, що він в’язень Дзеркала, — заперечив Гліб.

— Він ще