Сергій Вікторович Покровський - Мисливці на мамонтів

— Туди! Туди! До Великої криги!

Так твердо й вирішили. Вовча Ніздря підніс догори списа. Він теж піде. Він не хоче тут лишатися сам — його вб'ють Чорнобурі. Вони злі тепер на всіх Червоних. Канда, Цакку і Балла підуть з ними. Вони не хочуть іти за дружин до Куолу. Краще Велика крига!

Тупу-Тупу спорядив кожного кращою зброєю. Мисливці взяли по спису й по ножу, Ніздря — важку палицю з міцною рукояткою.

Коли стемніло, дружини мисливців нишком пробралися до своїх куренів. Назад повернулися навантажені всяким скарбом. Вдягнули зимовий одяг, узяли харчі й необхідні кам'яні та кістяні знаряддя чоловіків. Звісно, кожна захопила з собою особливу жіночу торбинку з кістяними амулетами та намистом, підвісками, фарбами для губів, для нігтів, для щік, гарними черепашками, кістяними голками та моточками тонкого сухожилля. Балла, крім усього іншого, начепила на спину мішок, з якого виглядала кругла голівка малого Курру. Він звик спати в такому положенні. Як тільки хутряна колиска заколихалась на материній спині, оченята його заплющились; він мирно почав посопувати носиком і міцно заснув.

Балла прихопила також дерев'яне огниво, гострий кинджал, виточений з кістки мамонта, з рукояткою, схожою на оленя. Ао взяв мішок з фігуркою Матері матерів Червоних Лисиць. Під її захистом ночував себе сміливіше. З нею він спокійніше думав про далеку дорогу.

Опівночі з'явився Уа. Він приніс свого списа і торбинку з речами.

— Навіщо приніс? — запитав Тупу-Тупу.

— Уа піде з ними.

Юнак показав на Ао і Канду. Уа піде до Великої криги. Він хоче покуштувати серце хумми. Він не хоче більше боятися Куолу.

А ось і новини. Бабуся Тхі помирає. Її корчить і гне. Зовсім посиніла. Останні сили втрачає...

Старі діди та старі жінки поглядають, як вовки. Вони кажуть:

— Помре Тхі, убити треба Червоних! Нехай їхні дружини йдуть просити Куолу. Нехай бере їх, аби не гнівався.

У мисливській землянці вирішили вранці силою взяти Баллу і Канду, а їхніх чоловіків убити. Тоді вони послухаються.

Уа не залишиться з тими, хто хоче убити Ао і Уллу. Він не хоче віддавати Канду чаклунові, він піде разом з ними, і нехай тільки Куолу спробує з'явитися — дізнається, чи вміє Уа кидати списа.

Втікачі нишком спустилися до берега. Тупу-Тупу провів їх до річки. Він порадив їм іти водою: адже у воді не лишаються сліди. Ніхто й не дізнається, в якому напрямі вони пішли.

Тупу-Тупу довго дивився, як сім втікачів обережно простували річкою. Далі вони розтанули в сутінках. Зброяр довго прислухався до хлюпотіння води й поволі побрів до свого самотнього куреня.

Перші дні втікачі поспішали. Жінки часто оглядалися: чи не вистежують їх, не доганяють?

Жінкам було важко. Вони не звикли багато ходити. Вони майстрині шити одяг, виготовляти різне домашнє начиння, а не ходити лісами та болотами. Крім того, їм доводилося нести мішки з домашнім скарбом. Особливо важко було Баллі. Вона ж бо несла ще й мішок з дитиною.

Біля селища Лісових Їжаків утікачі переправилися на другий берег. Їжаки недавно посварилися з Чорнобурими, і з ними краще не зустрічатися. Річку перебрели, у кущах верболозу діждалися ночі й лише тоді рушили далі. Хмари комарів вилися над ними й страшенно дошкуляли. Запалити багаття, щоб димом відігнати напасників, годі було й думати. Йшли всю ніч і весь ранок і лише ополудні, знесилівши, впали на прибережний пісок і заснули.

Харчувалися втікачі непогано. Мисливці щодня вбивали якусь дичину. В стариках ловили каченят та гусей, підстерігали біля водопоїв оленів.

Уа, вчорашній хлопчик, виявився чудовим мисливцем. Щоранку четверо чоловіків розходилися по двоє врізнобіч. Ао полював разом з Уллою; Вовча Ніздря любив брати з собою Уа. Ця пара поверталася до багаття не з порожніми руками.

На третю добу Ніздря вказав рукою на північ: там тури перебродили на лісовий бік. Втікачі переправилися слідом за ними.

На правому березі було сухіше й менше комарів. У безлюдному краю звірі й птахи не боялися людини. Надвечір пощастило відбити од табуна теля, і Ніздря зарізав його. Іншим разом на одній маленькій лісовій річці знайшли велику колонію бобрів. Уа кинув з берега списа в старого бобра й пробив йому наскрізь схожого на товсту лопату хвоста. Спис заважав звірові сховатися в нору. Уа витягнув бобра, і той боляче вкусив хлопця за палець. Уа добив бобра каменем і врочисто приніс здобич на стоянку.

Того самого вечора втікачів наполохала несподівана зустріч. Жінки разом з Уллою спустилися до річки. Необхідно було набрати води в очищені оленячі кендюхи.

Раптом Улла з жахом почав задкувати до заростів верболозу. З хащів пильно дивилося на нього темне кошлате страховисько. Це був довгошерстий носоріг. У ті часи вони ще блукали рівнинами Європи. Носороги були невибагливі щодо їжі, від холоду їх захищав густий кожух із довгої темної шерсті.

Носоріг щойно напився. З нижньої губи в нього стікали краплини води. Він стояв спокійно. Та ось очі його забігали: він не любив зустрічатися з двоногими. Носоріг тупнув ногою, нахилив голову і виставив уперед довгий зігнутий ріг. Улла поблід як смерть. Двома стрибками він опинився біля урвища і почав видиратися вгору береговою кручею. Жінки з вереском кинулися за ним.

Носоріг лишився внизу й уважно стежив за ними маленькими злими очима. Вирішено було, не відкладаючи, йти далі від небезпечного сусіда. Мисливці з дружинами нашвидкуруч зібрали пожитки й рушили далі. Та не встигли вони пройти й тисячу кроків, як Улла скрикнув і схопив за руку Ао. З жахом він дивився назад: там знову, наче з-під землі, виріс величезний звір. Носоріг ішов по їхніх слідах і нюхав землю. Звір явно стежив за людьми, що простували берегом.

Що йому було потрібно?

Носоріг не хижа тварина, але в нього примхлива і запальна вдача. Він