Іван Антонович Єфремов - Година Бика

«Повідомлення головної обсерваторії Хвоста підтверджено спостережними станціями. Навколо нашої планети обертається невідоме небесне тіло, очевидно, космічний корабель. Орбіта кругова, кут до екваторіальної площини — 45, висота — 200, швидкість…»

— Вони вміють розраховувати й орбіти, — буркнув Гріф Ріфт.

«Розміри космічного тіла за попередніми даними значно менші зорельота, що відвідав нас у Вік Мудрої Відмови. Наступне повідомлення спостережних станцій о восьмій годині ранку».

— Ось ми і виявлені, — з відтінком смутку сказав Гріф Ріфт, звертаючись до Фай Родіс. — Що робитимемо?

Родіс не встигла відповісти, як спалахнув великий екран і на ньому з’явився знайомий диктор.

— Термінове повідомлення! Всім слухати! Слухати місто Центру Мудрості! — Тормансіанин говорив уривчасто, різко, ніби підвиваючи в середині фраз. Він передав повідомлення про зореліт і закінчив: — О десятій ранку виступить друг Великого Чойо Чагаса, сам Зет Уг. Усім слухати місто Центру Мудрості!

— Що будемо робити? — повторив Гріф Ріфт, приглушивши повторне повідомлення.

— Говорити з Тормансом! Після виступу Зет Уга перервемо передачу, і на всіх екранах з’явлюсь я з проханням про посадку. Олла Дез приготувалася до такого випадку, — на щоках Фай Родіс виступив рум’янець легкого хвилювання.

У призначений час весь екіпаж зорельота зібрався біля екранів зв’язку. Настав найважливіший момент. Заради нього вони послані Землею і проробили цей неймовірний політ прямого променя. Все залежить від того, як складуться стосунки гостей, на жаль, непроханих, з тормансіанами — точніше, з їхніми володарями. Адже рішення цієї невеликої групки людей, або навіть одного лише Чойо Чагаса, визначить «волю» Торманса й успіх експедиції землян.

Сигнальний годинник над крилом відбивача стереоекрана йшов за часом головного міста Торманса. Фай Родіс на якийсь час зникла в своїй каюті і з’явилася приблизно за чверть години до виступу Зет Уга. Очевидно, вона зарані приготувала сукню улюбленого тормансіанського кольору — червоного із золотисто-оранжевим відтінком з пухнастої матерії, яка ще більше поглиблювала тон. Відтінені цією сукнею знайомі риси Фай Родіс стали непохитніші й твердіші, майже грізні, а її плавні рухи скидалися на відблиски червоного сонця Торманса. Вона ще коротше зрізала волосся, повністю відкривши горду шию. Ретельно зачесана, з кучериками на скронях, без жодної прикраси, Фай Родіс сіла в крісло перед екраном, не перемовившись ані словом із супутниками. Приглушений звичний спів приладів ОЕЗ не порушив напруженої тиші корабля.

Гучні удари, що відлунювали металом, наче у великий бойовий щит, сповістили про початок виступу одного з правителів планети. Якийсь час екран був пустим, потім на ньому з’явився невеликого зросту чоловік у червоній накидці, гаптованій химерно переплетеними золотими зміями, його шкіра здавалася світлішою, ніж у більшості людей Торманса. Нездорова одутлість пом’якшувала глибокі складки довкола широкого тонкогубого рота, маленькі розумні очі виблискували рішучістю і водночас неспокійно бігали, ніби тормансіанин остерігався щось випустити з виду.

Олла Дез стримала зітхання подиву та розчарування і скоса глянула на Фай Родіс. Та лишилася незворушною, неначе зовнішність цієї людини не була для неї несподіванкою.

Зетрино Умрог провів маленькою рукою по високому, із залисинами лобу, поораному поперечними зморшками.

— Народе Ян-Ях! Великий Чойо Чагас доручив мені попередити тебе про небезпеку. В нашому небі з’явився прибулець із пітьми і холоду всесвіту. Керований ворожий корабель. Ми оголошуємо по всій планеті надзвичайний стан, щоб відбити ворога. Наслідуймо приклад наших предків, їхню мудрість за часів правління Іно Кау і мужність народу, який прогнав непроханих прибульців у Вік Мудрої Відмови. Хай живе Чойо Чагас!

— Може, досить? Володар висловився ясно? — шепнула Олла Дез із-за пульта.

Фай Родіс згідливо кивнула головою, і Олла повернула блакитну кульку до кінця, ввімкнувши на повну потужність настроєну установку ТВФ. Зображення Зет Уга затремтіло, розбилося на кольорові зигзаги і зникло. На частку секунди Фай Родіс устигла помітити вираз переляку на обличчі володаря, підвелась і стала на коло головного фокуса. Вона пильно дивилася в ромбик центрального променя, а боковим зором могла бачити себе на екранах, як у дзеркалі.

Перед ошелешеними тормансіанами замість скривленого зображення Зет Уга з’явилася напрочуд схожа на них чарівна, усміхнена жінка, з голосом ніжним і сильним.

— Люди і правителі Ян-Ях! Ми прийшли із Землі, планети, яка породила і вигодувала ваших предків. Волею випадку віддалились ви у недоступну нам раніше глибину простору. Тепер ми маємо силу здолати його і прибули до вас як кревні близькі родичі, щоб об’єднати зусилля в досягненні кращого життя. Ми ніколи не були нічиїми ворогами і сповнені добрих почуттів до вас. Між нами нема ніяких суперечностей і можливе цілковите взаєморозуміння. Ми просимо дозволу опуститися на вашу планету, познайомитися з вами, розповісти про життя на Землі й передати вам усе, що ми знаємо корисного й доброго. В екіпажі нашого корабля всього тринадцять таких, як ви, людей, це жменька порівняно з безліччю жителів Ян-Ях. Ми не заподіємо вам ніякого зла, якщо ви приймете нас гостями своєї планети. Ми вивчили вашу мову, аби уникнути помилок і непорозумінь…

Екран вкрився сірими брижами, зробившись плоским і пустим. Зображення зникло, натомість з’явився переривчастий виючий звук, крізь який надривно кричав знайомий уже землянам голос диктора міста Центру Мудрості:

— Передачу… припиняємо передачу…

Фай Родіс перезирнулася з Гріф Ріфтом і, відступивши назад, сіла в крісло. Олла Дез простягнула руку до кульки вимикача, але Родіс жестом зупинила її. Нагнувшись до приймача, вона заговорила голосно й дзвінко, незважаючи на виття і свист перешкод.

— Зореліт «Темне Полум’я» викликає Раду Чотирьох! Викликає Раду Чотирьох! Повторюємо прохання — дозволити посадку! Просимо повідомити про це Чойо Чагаса, голову Ради Чотирьох. Чекаємо відповіді на непрямій частоті ваших навігаційних передач. Чекаємо відповіді!

Олла Дез вимкнула ТВФ. Загорівся синій вогник еліпсоїдної антени. Після виття та гавкотливих криків у круглому залі запала мертва мовчанка. Її порушила Фай Родіс.

— Не можу вважати початок успішним, — стурбовано мовила вона.

— Я б сказав, що спроба познайомитися виявилася невдалою, — скупо усміхнувся Гріф Ріфт.

— Добрі мені правителі! — обурено вигукнула Чеді. — Чого вони бояться?

— Того ж, чого боялися всі виховані капіталізмом, просякнуті заздрістю вимушеної нерівності. Бояться конкуренції, — сумовито відповіла Фай Родіс.

— Тобто бояться, що ми заберемо владу? — запитала Чеді.

— Авжеж!

— Але ж це дико й безглуздо. Навіщо нам влада в чужому світі?

— Це ясно для нас, для людей Землі, для Великого Кільця, але навряд чи більшість людей на Тормансі розуміють це.

— Тоді навіщо нам взагалі просити дозволу на посадку? Очевидно, ми не зрозуміємо одне одного, — стенула плечима Чеді.

— Для тих, хто зможе зрозуміти. Та й нам теж слід зрозуміти їх,