Жюль Верн - Навколо світу за вісімдесят днів

за містером Фоґґом, який запропонував руку молодій леді. Фікс, який до останньої миті сподівався, що його злодій ніколи не зважиться розпрощатися із сумою у дві тисячі фунтів і зволіє відсидіти вісім днів у в’язниці, кинувся слідом за ними.

Містер Фоґґ найняв екіпаж і сів у нього з місіс Аудою і Паспарту. Фікс побіг назирці за екіпажем, що незабаром зупинився на набережній.

За півмилі від них, на рейді, уже стояв «Рангун» із прапором на щоглі. Продзвонило одинадцяту годину. Містер Фоґґ прибув на годину раніше розкладу. Фікс бачив, як він вийшов із карети й разом із пані та слугою сів у човен. Детектив тупнув ногою.

— Негідник! — вигукнув він. — Він їде! Дві тисячі фунтів пропали! Він марнотратний, як злодій. Ну що ж, коли треба, я поїду за ним на край світу. Та якщо так піде й далі, він невдовзі розтринькає всі вкрадені гроші!

Інспектор поліції мав усі підстави обурюватися. Справді, відколи Філеас Фоґґ залишив Лондон, він витратив на дорожні видатки, нагороди, купівлю слона, заставу і штраф понад п’ять тисяч фунтів стерлінґів, але ж зі зменшенням викраденої суми зменшувалася й премія детектива.

Розділ шістнадцятий,

у якому Фікс удає, ніби не розуміє, про що з ним говорять

«Рангун» — одне із суден компанії «Пенінсюлер-енд-Орієнталь», що здійснюють рейси в Китайському і Японському морях, — залізний ґвинтовий пароплав валовою місткістю тисяча сімсот сімдесят тонн і потужністю чотириста кінських сил. За швидкоплавністю він наближався до «Монголії», але в плані зручностей значно їй поступався; тому місіс Ауді не вдалося влаштуватися так добре, як того хотів би Філеас Фоґґ. Та зрештою, треба було подолати всього три з половиною тисячі миль, на що потрібно одинадцять-дванадцять днів, а молода леді виявилася не надто вибагливою пасажиркою.

У перші дні подорожі місіс Ауда ближче познайомилася з Філеасом Фоґґом. При кожній нагоді вона висловлювала йому свою найщирішу подяку. Флегматичний джентльмен вислуховував її, на позір, досить холодно, принаймні жодним жестом чи інтонацією не виявляв ані найменших ознак почуття. Він ретельно стежив, аби супутниці нічого не бракувало: у певні години регулярно відвідував її, і якщо не розмовляв, то хоча б вислуховував. До неї він ставився найвищою мірою поштиво, але діяв при цьому зі своєрідною грацією автомата. Місіс Ауда не знала, що й думати, аж поки Паспарту пояснив їй, наскільки дивна людина його пан. Від слуги вона довідалася, яке парі жене цього джентльмена навколо світу. Місіс Ауда усміхнулася; та врешті-решт вона завдячувала йому життям, і її рятівник нічого не втрачав від того, що вона дивилася на нього крізь призму вдячності.

Місіс Ауда підтвердила зворушливу історію, яку розповів про неї провідник. Вона справді була з племені парсів, що відіграє важливу роль серед народів Індії. Багато парсійських купців нажили собі великих статків на торгівлі бавовною. Один із них, сер Джемс Джіджібой, навіть одержав від англійського уряду дворянське звання. Місіс Ауда доводилася родичкою цьому багатому купцеві, що мешкав у Бомбеї. До двоюрідного брата сера Джіджібоя, поважного Джіджі, вона саме їхала у Гонконг. Чи знайде в нього притулок і підтримку, жінка не знала напевне. Та містер Фоґґ зазвичай відповідав, що їй не варто тривожитися і що все влаштується «математично». Саме так він і висловився.

Чи зрозуміла леді цей дивний вислів? Хтозна. У всякому разі, її великі очі, «прозорі, як священні озера Гімалаїв», часто спиняли погляд на містерові Фоґґу. Але потайний джентльмен аж ніяк не скидався на людину, готову поринути в ці озера.

Перша частина плавання на «Рангуні» минула пречудово. Погода була гарна. По всій довжині величезної затоки, яку моряки називають «Бенґальським басейном», стихії сприяли подорожі. Незабаром з «Рангуна» помітили Великий Андаман, головний з Андаманських островів, із мальовничою горою Седл-Пік, що височіє на дві тисячі чотириста футів і яку мореплавці бачать із далекої відстані.

Пароплав пройшов досить близько від берега. Диких папуасів, мешканців острова, не було видно. Ці істоти перебувають на останньому щаблі людської цивілізації, проте їх абсолютно безпідставно вважають людожерами.

Здаля острів виглядав просто фантастично. На передньому плані виступали могутні ліси латаній, капустяної пальми, бамбуку, мускатного горіху, індійського дубу, гігантських мімоз і деревоподібних папоротей, а позаду вимальовувалися витончені силуети гір. Береги кишіли тисячами дорогоцінних саланг, їстівні гнізда яких вважаються вишуканою стравою у Піднебесній імперії. Та строкаті пейзажі Андаманських островів швидко промайнули повз «Рангуна», що на всіх парах продовжував свій шлях до Малаккської протоки — воріт у Китайське море.

А що робив упродовж цього плавання детектив Фікс, так недоречно втягнутий у навколосвітню подорож? Від’їжджаючи з Калькутти, він лишив розпорядження переслати йому ордер на арешт містера Фоґґа, якщо той нарешті надійде, у Гонконг. Сідаючи на пакетбот, він щасливо уник зустрічі з Паспарту й розраховував бути непоміченим до прибуття «Рангуна» в Гонконг. І справді, Фіксу було б важко пояснити Паспарту, не викликаючи в нього підозр, чому він опинився на пароплаві, в той час як мав би бути в Бомбеї. Та обставини склалися так, що йому все-таки довелося відновити знайомство з нашим парубійком. Як саме? Зараз ми про це довідаємось.

Усі детективові надії і бажання зосередилися тепер на одній точці земної кулі — Гонконгу, тому що зупинка пакетбота в Сінгапурі була надто короткою, аби Фікс міг щось розпочати в цьому місті. Отже, він мусив заарештувати злодія в Гонконгу, інакше той знову вислизнув би від нього, і цього разу, напевне, назавжди. Адже Гонконг був останньою англійською територією на шляху Філеаса Фоґґа. Далі — Китай, Японія, Америка, що могли надати йому майже надійний притулок. У Гонконгу, якщо тільки ордер прибуде вчасно, Фікс заарештує Фоґґа і передасть його в руки місцевої поліції. І тут не виникне жодних ускладнень. Але за межами Гонконга простого ордера на арешт уже недостатньо. Там знадобиться спеціальна постанова про видачу злочинця. Звідси — усілякі затримки і перешкоди, якими злодій неодмінно скористається, аби назавжди втекти від англійської поліції. Коли спроба заарештувати його в Гонконгу не вдасться, буде вкрай важко, навіть неможливо повторити її з шансами на успіх.

«Отже, — повторював про себе Фікс у ті нескінченно довгі години, що просиджував у каюті, — або ордер буде в Гонконгу і я заарештую цього молодчика, або його там не виявиться, і тоді я за всяку ціну мушу затримати від’їзд цього Фоґґа! У Бомбеї в мене зірвалося, у Калькутті теж! Якщо я схиблю і в Гонконгу, пропала моя репутація! Мені треба