Ренделі Фрейкс - Термінатор

хоч це було ясно, як божий день. — Дивакуватий клієнт, матері його так!

Нервова посмішка знову спотворила його губи. Трекслер подивився на знімки, сховав їх до теки. На нього чекав дуже довгий вечір.

Думки Вуцовича почали розвиватися в іншому напрямку.

— Уявляєте, який рейвах зчинить преса?

Трекслер ствердно хитнув головою, вкинувши до рота чергову порцію жуйки.

— Ще б пак! їм лише дай привід висловитися на нашу адресу. «Криваві жнива одного дня!»

Лейтенант покопирсався у столі в пошуках аспірину, якого завжди немає, коли потрібно. Чортівня! Відчував, що сьогодні тріщатиме голова.

Вукович потягся і зняв з верхньої полиці почату пляшку мінеральної води. Перекинув її шефові.

— Не подобається мені все це, — сказав він, адресуючись більше до самого себе.

Пальмовий квартал, Жасминова вулиця, будинок 656,

6.57 вечора

Підготовка до вечора була в розпалі. Джинджер у коротенькій нейлоновій сорочці відвоювала собі левову частку ванної кімнати. Сара в штанцях та тишотці[6], розмірів на сім більшій, ніж треба, притулилася поруч. Відображення в дзеркалі затуманили хмари пудри, випари дезодоранту й лаку для волосся. На поличці викладено підготовлену до бою зброю: туш, рум’яна, олівці для очей, щіточки для брів та він.

Джинджер накладала яскраву помаду. Помітивши, що Сара робить зовсім не те з олівцем для очей, вона прийшла подрузі на допомогу. Результат спільних зусиль приємно вразив обох — міс Сара Дженет Коннор виглядала на всі сто.

Подбавши про ближнього, Джинджер повернулася до своїх справ, головною з яких було утримати навушники під час розчісування. Збільшила гучність до потрібних ста двадцяти децибелів. Таки цікава в неї будова барабанних перетинок. Сара зі свого місця чує кожну ноту хард-року в її навушниках, а тій хоч вовк траву їж!

— Оглухнеш, Джинджер!

— Чого-чого? — озвалася та, розминаючись у такт музиці.

Дріт від Сариних електрощипців заплутався поміж апаратурою Джинджер, і поки дівчата вивільняли плеєр, навушники та щипці, Джинджер набридала з питаннями про Стена.

— Кажу ж тобі: я познайомилася з ним на роботі Навчається на режисерському. Батько в нього продюсер на телебаченні А те, що він роз’їздить новеньким чорним «порше», ти вже знаєш.

Щодо зовнішніх даних нового Сариного шанувальника Джинджер висловила певні сумніви.

— Але «порше» хоча б пристойний на вигляд? — цікавилася вона.

— Щоб ти знала, Гітлер теж мав «порше».

— Ну ти скажи!

Знову задзвонив телефон, і Сара пішла відповісти. Джинджер одягнула навушники й заглибилася у свій рок.

— Алло! — сказала Сара у слухавку.

Низький чоловічий голос промовив з придихом:

— Спочатку я. порозстібаю ґудзички на твоїй блузці згори донизу та зірву її з тебе. Полоскочу губами пушок на твоїй шиї…

Сара так і сіла зі слухавкою в руці. Досі вона не натрапляла на дзвінки бешкетників. Цей принаймні говорив красиво. Вона вирішила послухати. Чоловік продовжував дедалі тихіше:

— Але це ще не все. Проведу язиком по твоїх сосках…

До всіх сьогоднішніх розчарувань додалося чергове. Усі ці звабливі неподобства було адресовано зовсім не їй, а Джинджер. Вона впізнала голос.

Прикривши долонею мікрофон, вона гукнула:

— Це тебе! Мет.

А він ще не зрозумів, що сталася прикра помилка і провадив далі:

— … Я кину тебе на підлогу, почну повільно стягати з тебе джинси і вкрию поцілунками кожен дюйм твого тіла, спускаючись дедалі нижче…

Сарі дуже кортіло розреготатися, але вона, стримавшись, суворо запитала:

— А хто це говорить?

Мет знітився. Після паузи спитав:

— То це ти, Capo? Вибач, я вважав… Поклич Джинджер!

— Авжеж, — зайшлася сміхом Сара.

Доки Мет із Джинджер обмінювалися одне з одним ідеями стосовно того, які жахливі неймовірні покарання чекають на кожного ввечері, Сара принесла кілька блузок, щоб показати їх Джинджер. Яка серед них найліпша? «Усі гарні», — показала на мигах Джинджер. «Нема з тебе пуття», — також на мигах образилася Сара.

Джинджер прикрила однією рукою слухавку і, одним вухом ловлячи Метові відвертості, спробувала дати раду Сариним проблемам.

— Бежева, — нарешті шепнула вона.

— Терпіти її не можу!

— То й не одягай.

Сара у стані, близькому до відчаю, зібрала блузки в оберемок і виголосила гнівну тираду:

— І навіщо я пнуся зі шкіри? Цей тип не вартий навіть часточки такого ажіотажу. Теж мені, принц. знайшовся! Мабуть, у нас з ним аж нічого спільного. Йому напевно подобаються Беррі Менілоу та «Твістед Систер». Чого від такого чекати?

Джинджер лягала від сміху, коли почервоніла збуджена Сара випурхнула з кімнати геть.

За хвилину вона вигулькнула через двері.

— Ти вважаєш, що таки бежева?

Незабаром дівчата сиділи, у вітальні, кожна чекаючи на дзвінок свого кавалера. Сара перебувала в пошуках Пагслі, яка вислизнула з тераріуму і, напевно, вирушила у несанкціоновану експедицію по жуків. Джинджер поєднувала кайф від рок-концерту з підпилюванням нігтів. Вона першою помітила спалах ав— товідповідача. Отже, поки вони одягалися, хтось зателефонував.

— Мабуть, твоя матуся, — припустила Джинджер і потяглася до кнопки відповідача.

Вона мала рацію. Сара розгублено вислухала, як мати докоряє їй через забудькуватість: обіцяла привезти рецепт м’ясної пасти для сандвічів, але не привезла. Мати, напевно, не чула повідомлення про вбивство Сари Ен Коннор. Дякувати богу, не треба телефонувати й пояснювати, що це лише неймовірний збіг обставин! Часу обмаль, зараз головне— відшукати Пагслі та посадити її до тераріуму. Тоді можна спокійно йти.

Пагслі було виявлено на книжковій шафі. Сара схопила ігуану на руки й почала пестити, неначе собаку або кішку. Джинджер зморщила носика:

— Яка гидота! Неприродний потяг, до рептилій, пхе!

Автовідповідач, який вони не встигли відімкнути, знову подав сигнал. Цього разу вони почули бадьорий приємний голос. «Привіт, Capo, це Стен Морскі. Слухай, у мене тут виникла нагальна справа. Шкода, але здається сьогодні я вже не вивільнюся. Виправлюся наступного тижня. На-на. Я тобі зателефоную».

Сара й далі мимоволі погладжувала ящірку.

— Ах ти ж лайно таке! А бодай тобі грець! — розлютилася Джинджер. — Якщо це цабе роз’їздить на «порше», то вже може робити все, що заманеться? Псувати людям уїк-енд!

Сара не надто й здивувалася. Сама цього не усвідомлюючи, вона чекала на щось подібне. Протягом дня з нею ставалися, одна за одною, неприємності. Було б навіть дивно, якби сьогоднішній вечір скінчився щасливо. Вона згадала, що Стен призначив їй побачення якось недбало, а останньої миті знайшов дурнуватий привід і зателефонував.

Вона сповнилася невимовним жалем до себе. Прагнучи перебороти це відчуття, забути про те, що нею знехтували, вона вчинила так, як на її місці це б зробила Джинджер.

— То й начхати! — мовила вона. — Не помру!

Болісне зітхання, яке пролунало за цим, не узгоджувалося з презирством, яке Сара намагалася надати своєму