Нада Гашич - Вода, павутина

здавалося, що сьогодні вона би могла вийти переможницею. Мовчав. Спробувала ще раз.

— Скажи, чому ви відмовляєтеся від живої здобичі?

Підвів голову, зачекав, коли в неї очі заспокояться, і спокійно сказав.

— Тому що вбивання веселить.

Бачила, як його рука поволі наближається до руків’я ножа, але дивилася на нього стільки часу, скільки їй було потрібно, щоб оцінити, що до кухонних дверей вона доскочить швидше.

Тримаючи ніж на рівні очей, він встав раніше за неї. Було страшно те, що він не поспішав, і вона задерев’яніла. Заледве зрушилася з місця, врешті верескнула, відскочила, штовхнула стілець, побігла до дверей. Не мала часу обертатися. Чула, як він уже гарчить близько, дуже близько, вона хотіла схопитися за клямку, але в паніці промахнулася. Нігтями ковзнула по склі, яке втричі збільшило відображення ножа. Коли він угриз її в шию, її залоскотало, вона засміялася, захлинулася, закашлялася, але не припиняла сміятися.

Не міг її віднести в зубах, але покусуючи її, штовхав до спальної кімнати. Вона забрала в нього з руки ніж. Доки він розстібався, вона поклала ніж на кант узголів’я біля себе. Він поглядом супроводжував лезо.

Почувся дзвінок, і він на мить стишився.

— Дай спокій дзвінкові. Шшшш. Це розносять рекламу, шшшш… Не смій вставати, не смій вставати. Розносять рекламу, шшшшшш…

Видихала йому у вухо, і він не встав.

— Шшшшш, тииишааааа, шшшш…

Ще раз задзвонив дзвінок, але вони вже не зважали. Дзвонять рознощики реклами.

Він важко дихав і вдихав ефірні олії, якими дружина облагородила спальню.

Якби Борису Гораку було важливо, він би по тому, як вона закидає голову, занадто голосно і занадто швидко дихає, упізнав рухи, запозичені у сценах із фільмів, але сам він не вдавав і йому було байдуже. Єдине, що йому було важливо, це голий факт, що сильний самець задушив власний страх від ножа.

Давид подзвонив ще раз, але коротко. Зачекав, а тоді вирішив піти. Дійшов висновку, що зарано прийшов і що краще прийти якнайпізніше. Сьогодні він залишиться у тата. Вийшов з під’їзду. На вулиці було ще трохи денного світла, але вечірня волога вже почала проникати крізь джинси, і Давид вирішив піти до хлібного магазину на розі вулиці. В нього було ще трохи грошей, дванадцять кун, і він купив шматок піци, але жував її, не надто усвідомлюючи, що їсть. Хотів лише, щоб час нарешті швидше минув.

Було холодно, і йому не залишилося нічого іншого, як повернутися у трамвай. Бачив, що якщо поспішить, встигне на трамвай, який власне проїжджав перехресток, побіг, не обертався і не бачив, що чорний автомобіль, який стояв на світлофорі, рушив до того, як для нього загорілося зелене світло; не чув вигуків переляканих пішоходів: «Міг когось задавити, ідіот, придурок якийсь…» Зрадів лише, що встиг ускочити в трамвай, в якому саме зачинялися двері. На розі вулиць Франкопанської та Ілиці висів і пересів у одинадцятку.

Трамвай номер 11: маршрут Чрномерець — Дубець

Мобільний телефон — звукова доріжка до фільму «Хрещений батько»:

«Чо ти не відповідаєш, як я тобі дзвоню? Від ранку тобі дзвонила вже, певно, разів десять. Шо ти таке кажеш, шо через це і не відповідаєш? Дуже смішно. Коли ти прийшов? П’ятнадцять по третій? Я не спала, але не в своїй квартирі, а перед твоїм домом. Та, в машині перед твоїм домом. Та, в машині. Ти навіть не вертався додому. Нє, не питаю. Але якшо маєш шо сказати, то візьми і скажи. Я параноїчка? Я не параноїчка, я ненавиджу, коли мені брешуть. Ненавиджу брехню. Шоб я їй дзвонила? Їй? Та хто вона така, шоб я їй дзвонила? Вона курвисько і дуреписько. Я тобі кажу. Тобі кажу. Тільки спробуй, в тому місті ше й поліція є, знаєш. Я можу на тебе заяву написати. І неї, та, і неї. Скотина збочена!»

Мобільний телефон — кування зозулі:

«Йой, знаєте, я хотіла вам подзвонити, але думаю собі: бідака, певно, трохи заснула, не буду її будити. Взагалі не спали? А як пан? Не помогло йому? Ну то тоді точно, сто процентів вроки. Його врекли. Думаєте, його не могли вректи? Скільки часу він вже не виходить з дому? Два роки? Та то нічо не означає. Вроки могли навести ше раніше. Та ми обов’язково знайдемо лікування. Обов’язково. Але мусите набратися терпіння. Робили вам вагадлом і по телевізору? Хто вам робив вагадлом? Він? Та він не вміє вагадлом, а тільки таро. Нє, він мій друг, як і пані Весночка. Та. Вони нормальні спеціалісти, але мені мої постійні клієнти кажуть, шо я чудодійниця порівняно з ними. Скільки ви заплатили за телефон? Дві тисячі сімсот? Та, то дорожче, але виплачується спробувати. Та. Добре, спробуйте мені задзвонити рівно в дванадцятій ночі. Ні на секунду раніше, ні на секунду пізніше. Разом зробимо. Ми його піднімемо. Побачите. Та нє, цитостатики тільки шкодять. Ті цитостатики його до того й довели. Рівно в дванадцятій ночі».

Відповідає на другий дзвінок:

«Та, та, та, уважно вас слухаю. Скільки років? Шістдесят? Зараз сконцентруйтеся і покладіть собі руку на хворе місце. Та. Вагадло мені показує, шо в вас болить голова, бачу проблеми з животом, в стегні, але насправді нижче, в коліні. Та, хребет мені не подобається. Значить, я вгадала. Нє, не вгадала, вагадло так показало. Та, потрібне додаткове лікування. Але задзвоніть, прошу, та, бувайте».

Дві не мобільним телефоном:

«Слухай, шо би в себе не закинула, все відкладається. Нічо не їм, а подивись на мене. Та, була на «Монтиньяку», кожного місяця на місячній дієті, сиділа на тій з роздільними продуктами, була на чистій протеїновій, сідала на чудодійну зупу, постила сім днів, була на ананасі і очисних чаях. Шо тобі помогло? Ентеровіруси? Ну та, коли людина захворіє, то так найліпше. То діє».