Мартін Штарк - Ти моя гра , Мартін Штарк

Телефон відразу блимнув повідомленням.  
“Я так і думав.”  
Ніяких смайлів, ніяких зайвих слів.  
Я склала ноутбук, зробила останній ковток вина і лягла на диван, дивлячись у стелю. Все мало б закінчитися тут. Але ми обидва знали — це тільки початок.  

Наступного дня він викликав мене в кабінет рівно о дванадцятій. Я відчувала його присутність ще до того, як відчинила двері. Густий аромат чоловічого парфюму, щось темне, гірке. Він сидів у своєму кріслі, затягнутий у темний костюм. В очах — той самий холодний блиск.  
— Сідай, — кивнув на стілець навпроти.  
Я перехопила погляд і відчула, як горло стискається. Сіла, закинувши ногу на ногу, аби не дати йому побачити, як тремтять коліна.  
— Я отримай твій “лист”. Але ти помилилася в одному, Карино.  
Він нахилився вперед, і я ледь не відсахнулася.  
— Ти шкодуєш. Просто ще цього не зрозуміла.  
Я щільно стулила вуста, аби не випалити щось зайве. Він впивався поглядом в мене поглядом, немов хижий звір на беззахисну жертву. Я відчула, як земля ніби йде під ніг. Що це? Головокружіння? Напружене мовчання зависло в повітрі, поки я не почула чіткий звук замикання дверей.  
Він обійшов стіл, повільно, ніби насолоджуючись кожним рухом.  
— Підведися.  
Я завмерла, мов укопана.  
— Підведися, — повторив він тихо, проте в голосі відчувалася сталь.  
Я слухняно підвелася. Він наблизився впритул, так, що я відчувала його гаряче дихання на своїй щоці.  
— Ти ні на краплю не змінилася, — прошепотів він майже в саме вухо. — Все така ж маленька змія, котра думає, що може бавитися з чужими серцями.  
Його пальці ковзнули по моїй шиї, обпалюючи шкіру. Я хотіла відповісти, але язик прилип до піднебіння. Та і що казати? Що це була не я? То була я. І зараз та, кого він називає змією - теж тут. Як і той, кого ми дразнили у школі...  
— Скажи мені “вибач”, — його голос був оксамитовий, але напружений.  
— Ніколи.  
Його рука ковзає вниз, до талії. Відчуваючи там його руку - виникає пожежа десь там між стегнами. Я трохи видихаю, як він кладе мене на стіл. Моя спина лягає на його стіл, спину пронизує холод.  

— А я думаю, ти скажеш, — його голос звучав впевнено, а його тіло ближче притиснулося до мого, змушуючи мене закинути голову назад.  
Серце шалено калатало, віддаючись у самих ребрах. Я мала б вирватися, зробити крок назад, сказати щось, щоб усе зупинилося… Але замість цього завмерла. Не могла пояснити, чому так, чому мене скувало хвилею суперечливих відчуттів. Можливо, це було щось більше за страх… Можливо, це був момент, який ніколи не повториться. Мить, яскрава, жива – така, що змушувала забути про буденність.  
Він просвердлював мене поглядом — неквапливо, з напругою, наче вичікував слушну мить, коли я здамся.  
— Скажи, що шкодуєш, — його пальці знову легенько торкнулися моєї шиї, обережно притримали підборіддя, змушуючи задерти голову вище.  
— Ні, — видихнула я, майже не відкриваючи рота.  
Він ледь помітно скривив губи у посмішці, ніби на це й очікував.  
— Так і думав...  
Його рука різко стиснула мою талію, притискаючи до столу. Гарячий подих обпік шкіру біля вуха.  
— Ти провокуєш мене, Каріно... — прошепотів він, а кінчики пальців уже спускалися вздовж хребта. — Думаєш, я не пам'ятаю, як ти дивилася на мене в школі? Як сміялася... але очі завжди горіли?  
Моє тіло наче перестало слухатися. Ненависть змішувалася з тим дивним вогнем, який розгорався десь внизу живота.  
— Я не дивилась на тебе, — прошепотіла з глухо.  
— Брешеш.  

Його губи ледь торкнулися моєї шиї — так ніжно, що це могло здатися випадковістю, але тіло відгукнулося миттєвим спалахом, наче крізь нього пробігла електрична іскра. Усередині ще тліло обурення, але воно губилося між тривогою та чимось глибшим, коли його пальці повільно, майже боязко, розстібали ґудзики моєї блузки.  
— Відтепер твоя черга хвилюватися, — промовив він тихо, кінчиками пальців торкаючись пульсації на моїй шиї.  
Я намагалася втримати його зап’ястя, спинити, але він м’яко, без спротиву, перехопив мої руки й поклав їх на стіл.  
— Не треба ховатися, Карино… — його голос був теплим, окутував, наче оксамитова ніч. Його подих торкався шкіри гарячими хвилями, і я ловила повітря, немов вперше дихала. — Ми обидва чекали на цю мить…  

Я міцно стиснула губи, намагаючись не дозволити тихому стогону вирватися з грудей. Довго чекала? Що він там собі науявляв? Його пальці з'єдналися на моїх зап'ястях, а інша рука вже піднімала спідницю, обпікаючи гарячими дотиками внутрішню частину стегна.  
— Скажи мені, що жалкуєш… або я змушу тебе прошепотіти це мені прямо в губи.  
— Ніколи… — ледве чутно видихнула я.  
Він низько розсміявся, і в наступну мить моє тіло опинилося на столі, його руки легко, але впевнено розвели мої коліна.  
— Побачимо.  
Я заплющила очі, і світ за межами цього кабінету просто зник, коли його губи торкнулися моїх.  

_____________

Його поцілунок став глибшим, наполегливішим, залишаючи на моїх губах жар, від якого паморочилося в голові. Я напружилася, намагаючись вирватися, але його пальці лише міцніше охопили мої зап’ястя, притискаючи їх до холодної поверхні столу.  
— Можеш чинити опір, скільки душа забажає, — його голос дрижав від прихованої люті, — але твоє тіло ніколи не зрадить.  

Його коліно розсунуло мої ноги ще дужче, ковзнуло поміж них, змушуючи мене відчувати кожен дотик куди гостріше. Хотілося вирватися, але моє тіло ніби не було мені підвладне. Подих став тяжким, груди неслухняно злітали в такт його диханню.  
— Я тебе терпіти не можу... — видихнула я, але власний голос зрадливо зізнавався в протилежному.  
Він глухо розреготався, нахилившись, аж його гарячі уста ледь торкнулися моєї раковини вуха.  
— Ненависть та бажання — сестри, часто йдуть пліч-о-пліч... Ти хіба думала, що я не помічав, як ти на мене дивилася? Як мріяла, щоб я зірвав із тебе цю безглузду маску маленької королеви?  

Що ж він говорить такого... але я його не слухала, лише затамувала подих, коли його пальці плавно прослизнули по моєму стегну, залишаючи після себе вогняний слід. Він знав, як мене знищити, знав, які ниточки смикати, щоб я геть забула про все — про минуле, про ненависть, про страх.  
— Скажи це... — його губи знову були біля мого вуха. — Скажи, що хочеш мене. 
Я стиснула губи, але моє тіло вже давно зрадило мене — зрадницька волога між стегнами говорила замість мене. 
— Ніколи... 
Він рвучко розірвав тканину блузки, оголюючи мої плечі, і я тільки захлиналася гарячим подихом. 
— Брешеш. 
Його пальці ковзнули по мереживній тканині бюстгальтера, дражняче стиснули напружені груди. 
— Скажи, Каріно... або я візьму тебе так, як ти боялася всі ці роки. 
Я закрила очі, ковтаючи крик, коли він стиснув мене ще сильніше, змушуючи віддатися йому тут і зараз — на столі, в цьому задушливому кабінеті, де запах шкіри, поту й забороненого бажання змішувався в один наркотичний аромат. 
— Ніколи... — прошепотіла я востаннє, перш ніж втратити контроль над собою. 
— Тоді я змушу тебе кричати моє ім'я.