Анастасія Анпілогова - Тисячолітні. Відьма має померти, Анастасія Анпілогова

— Думаєш, я зараз змогла б на тобі поїхати?

— Фррррр… — пирхнув Іній.

— Присядь, — попросила Хельга, — Знаю, що ти кінь, а не верблюд, але я інакше на тебе не залізу.

Кінь слухняно ліг на землю, підібгавши ноги. Дівчина вилізла в незручне жіноче сідло, яке їй ніколи не подобалося, але це краще, ніж нічого. І повільно поїхала на Чорному інеї у ворота фортеці. Вона незручно тримала в перебинтованих руках поводи, проїхала повз абсолютно п'яних охоронців і потрусила дрібною риссю дорогою за межі фортеці.

Якби не біль у руках, вона б помчала крізь цю крижану пустелю і скоро б опинилася в їхньому з Врантом будинку в безпеці, але вона не могла їхати швидко. Її сили висмоктували біль, холод та страх. Тому вона повільно їхала дорогою, якою вони заїжджали до Чорної фортеці. Помітять її відсутність, то помітять. Наздоженуть, то наздоженуть. Вона повинна хоча б спробувати втекти з цієї пастки.