Анатолій Григорович Михайленко - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88

У вівторок, виїхавши з міста, ми проїхали одну велику милю і прибули в інше місто з укріпленнями, новим ровом і ставком на ім’я Медвин. У ньому три церкви: в ім’я владичиці, св. Миколи і св. Георгія. Тут буває ярмарок для купівлі та продажу у свято різдва Іоанна Хрестителя 24 червня.

Вибравшись звідси, ми проїхали ще дві великі милі просторим лісом між двома містами, шляхом вузьким і важким, що йшов долиною. Через невеликі проміжки шлях перегороджений зв’язаними колодами для перешкоди нападу кінноти. Праворуч та ліворуч видно впорядковані будинки, числом близько трьохсот. На дні долини у них ідуть один за одним до десяти ставків для риби; вода тече з одного ставка в другий, тобто з протоки греблі першого до другого, від другого до третього… На ставках млини; греблі обсаджені численними вербами.

Завваж, що на озерах усіх цих країв росте звичайно багато жовтої квітки ненуфар, а також подвійної білої.

Ніщо так не дивувало нас, як видимо-невидимо у них запасів птиці, а саме: курей, гусей, качок, індичок, котрі без ліку гуляють в полях та лісах, годуючись оддалік від міст та сіл. Вони кладуть свої яйця серед лісу та в затишних місцях, тому що немає кому їх розшукувати з причини їхньої великої кількості. У цій країні немає і не знають ні тхорів, ні орлів, ні плазунів; а якщо зрідка й трапляються змії, як ми бачили одну на шляху з Валахії до столиці Московії і вбили її, то вони нешкідливі. Немає в них ні злодіїв, ні грабіжників.

Знай, що в будинках цієї країни ми бачили людей, тварин і птахів і вельми дивувались багатству у них усіляких благ. Ти побачиш, читачу, в домі кожної людини до десяти й більше дітей з білявою чуприною на голові, за велику білявість ми прозивали їх старцями. Вони погодки і йдуть драбинкою одне за одним, що ще більше додавало нам подиву. Діти виходили з домів подивитись на нас, але більше ми ними милувалися: ти побачив би, що більший стоїть скраю. Біля нього нижче його на п’ядь, і так усе нижче й нижче аж до найменшого з другого краю. Хай буде благословен їхній творець! Що нам сказати про цей благословенний народ. З них убиті в ці роки під час походів сотні тисяч, і татари забрали їх у полон тисячі; морової пошесті вони раніше не відали, але в ці роки вона з’явилася у них, забираючи сотні тисяч у сади блаженства. При всьому цьому вони численні, як мурахи, і незліченніші зірок. Можна б подумати, що жінка у них буває вагітна і народжує три, чотири рази на рік і щоразу по три, по чотири немовляти. Але правильніше те, як нам казали, що в цій країні немає жодної жінки безплідної. Це очевидно і для будь-кого безсумнівно.

Що ж до їхніх свійських тварин і худоби, то ти побачиш, читачу, в домі кожного господаря (хай благословиться творець!) десять видів тварин: по-перше, коні, по-друге, корови, по-третє, вівці, по-четверте, кози, схожі на газелей, по-п’яте, свині, по-шосте, кури, по-сьоме, гуси, по-восьме, качки, по-дев’яте, індички в безлічі у декотрих, по-десяте, голуби, для яких є місця над стелями будинків. Тримають також собак.

Найбільше нас дивували різноманітні породи свиней різного кольору й вигляду. Вони бувають чорні, білі, червоні, руді, жовті й сині; також чорні з білими плямами, сині з червоними плямами, червоні з жовтими плямами, білі з рудими плямами, декотрі з них рябі, а деякі смугасті. Як часто ми дивилися на їхніх дитинчат і сміялися! Нам жодного разу не вдавалося втримати хоч одного з них; безсумнівно, у них у череві дияволи: вони вислизають, як ртуть. Їхні голоси відлунюють на велику відстань. Самки їхні народжують тричі на рік: уперше в своєму житті приносять одинадцять поросят, вдруге — дев’ять, утретє — сім, учетверте — п’ять, уп’яте — три, у шостий раз у своєму житті лише одного, не більше; потім вони взагалі перестають пороситись і робляться безплідними, придатними тільки на забій. Ріжуть звичайно самців, а самок лишають. Для них є окремі пастухи! Що стосується курей, гусей і качок, то кожна порода утримується окремо.

Що ж до їхніх різнорідних посівів, то вони дивовижні і численні й бувають усіляких видів. Про них скажемо у своєму місці.

Повертаємося до опису трьох будинків. У мешканців дві церкви. Ім’я цього місця Ісайки. Кожен дім оточений садком, огорожа якого утворена з вишень, слив та інших дерев. Земля у них засаджена капустою, морквою, ріпою, петрушкою, латуком та іншою городиною.

Увесь згаданий ліс оточений огорожею, і кожен його бік належить комусь із мешканців. Вибравшись із лісу та вузької дороги, ми проїхали ще одну милю — а всього чотири цього дня — і наблизились до великого міста з укріпленнями і цитаделлю на ім’я Богуслав. Ми переїхали човнами велику річку, названу Рось. Усі шестеро священиків згаданого міста в цей час уже очікували нас в облаченнях з корогвами, а також півчі з іншим людом; з військом було знамено христолюбивого, войовничого гетьмана Зіновія з чорної та жовтої шовкової тканини смугами з вигаптуваним на ньому хрестом.

Всі вони чекали нас на березі річки. <…>

Що стосується гетьмана Хмеля, то він зі своїми полками стояв поза цим містом. Йому надіслали звістку про наше прибуття. У середу пізно вранці прийшла звістка, що гетьман їде вітати нашого владику патріарха. Ми вийшли зустрічати його поза наше житло, біля якого пролягає шлях у фортецю, де для гетьмана було приготоване приміщення. Він під’їхав від міської брами з великим почтом, серед якого ніхто не міг би його впізнати: всі були у чорному вбранні і з дорогою зброєю, а він був одягнений у просте коротке плаття і носив малоцінну зброю. Побачивши нашого патріарха здаля, він зійшов з коня, що зробили й інші, хто був з ним, наблизився до нього, вклонився і, двічі поцілувавши край його одіяння, приклався до хреста. Де очі ваші, господарі Молдавії та Валахії? Де ваша величність і пиха? Кожен з вас нижчий будь-кого з полковників, його підлеглих: господь з правосуддя і справедливості осипав його дарунками і наділив щастям мірою, недосяжною царям. Він тут-таки взяв під руку нашого владику патріарха і рушив з ним крок за кроком, доки не ввів його всередину фортеці, причому плакав. О читачу! Ти міг би бути свідком мудрості його промов,