Гаррі Гаррісон - Смертельний світ

Джейсон дещо уявив довжину тварюки коли вулиця тріснула і розщепилась за п'ятдесят метрів обабіч ями. Великі петлі істоти почали з'являтися з-під землі. Він вистрілив з пістолета, як і решта. Не було помітно якогось ефекту. З’являлось все більше і більше людей озброєних різноманітною зброєю. Вогнемети і гранати, здавались, найбільш ефективними.

— Очистити ділянку ... ми розпочинаємо сатурацію. Відходимо.

Голос був настільки гучним, що Джейсону заклало слух. Він повернувся і впізнав Керка, що прибув з вантажівками повними обладнання. У нього був за спиною був гучномовець, мікрофон висів перед його губами. Його посилений голос спричинив миттєву реакцію натовпу. Вони почали рухатися.

У Джейсовій голові досі було місце сумнівам, що робити. Очистити ділянку? Але яку ділянку? Він почав рухатись в напрямку Керка, доки не зрозумів, що решта пирійців йшли у протилежному напрямку. Навіть при подвійному тяжінні вони ворушились.

У Джейсона було неприховане відчуття самотності на місці подій. Він був посередині вулиці, инші ж зникли. Не залишилось нікого. Крім пораненого, якому допоміг Джейсон. Він кульгав до Джейсона, вимахуючи здоровою рукою. Джейсон не міг зрозуміти, що він казав. Керк знову викрикував накази з однієї з вантажівок. Вони теж почали рухатись. Потрібно було негайно щось робити і Джейсон почав бігти.

Та було занадто пізно. З усіх боків земля зажолобилась, тріскалась коли більше петель підземної істоти вибилось на світло. Безпека була попереду. Якби її не заступила арка вкрита брудною кіркою сіризни.

*       *       *       *       *

Існують секунди, що здається тривають вічність. Мить реального часу, яку схопили і розтягнули до нескінченності. Це була одна з таких миттєвостей. Джейсон отетеріло зупинився. Навіть дим в небі нерухомо завис. Високо піднесений вузол чужопланетної істоти був перед ним, разюче виразно до найдрібнішої деталі.

Людської товщини, ребристе і сіре мов стара кора. Вусики випинались з усіх його частин, мертвотно-бліді й покручені видовження, що полегом[1] звивалися вкупі зі змієподібною істотою. Рослиноподібне та з тваринними рухами. І швидке, стрімке. Це – найгірше.

З’явились борозни й ущелини. розщеплюючись, зяючі роти вивергали орди мертвотно-блідих тварин. Джейсон чув їх вереск, пронизливий однак віддалений. Він бачив голкоподібні зуби, що облицьовували їх щелепи.

Повне безсилля від невідомого втримувало його. Він мав померти. Керк гримів на нього з потужного гучномовця, инші стріляли в атакуючих істот. Джейсон нічого не помічав.

Потім його знесло вперед, поштовхом твердого мов камінь плеча. Поранений був досі там, намагаючись привести Джейсона до тями. З пістолетом стисненим щелепами він тягнув Джейсона своєю єдиною здоровою рукою. До істоти. Решта припинили стрілянину. Вони зрозуміли його план — здалий план.

Петля істоти вигнулась ув повітря, лишаючи отвір між її тілом і землею. Поранений пирієць підсів ногами і напружуючи м'язи. Однорукий одним випадом підхопив Джейсона з землі і стрімко вислав його попід живою аркою. Рухливі вусики пройшлись вогнем по його обличчю коли він пробирався прокочуючись знову і знов землею. Поранений пирієць стрибнув за ним.

Та було надто пізно. Шанс вибратись був тільки для однієї людини. Пирієць міг би це легко зробити – натомість він спочатку штовхнув Джейсона. Та штукенція  знала про рух коли Джейсон торкнувся її вусиків. Вона впала і спіймала пораненого  своєю вагою. Він зник з поля зору коли  вусики огорнули нього і тварини обліпили його звідусіль. Його гашетка, очевидно була у повністю автоматичному режимі, бо пістолет ще довго продовжував стріляти після того як він вже мав би бути мертвим.

Джейсон поповз. Деякі ікласті тварини кинулись до нього, однак були розстріляні. Він нічого про це не знав. Відтак грубі руки схопили його і потягли його далі. Він гепнувся в бік вантажівки і його лице зустрілось з розпашілим обличчям Керка. Гігантський кулак зімкнувся спереду одягу Джейсона і його підняли з ніг, струшуючи як безвольний міх ганчір'я. Він не протестував та й не зміг би навіть якби Керк його вбив.

Коли його було кинуто на землю, хтось підняв його і відтягнув його до тильної  частини вантажівки. Він не втратив свідомости коли вантажівка пострибала вперед, проте він не міг рухатися. За хвилю змора відступить і він зможе сісти. Це й було чим він був, просто трохи втомився. Саме тоді коли він про це подумав він знепритомнів.

XIII.

— Точно як у старі добрі часи, — сказав Джейсон, коли Бруко увійшов до кімнати з їжею на таці. Він без жодного слова обслужив Джейсона і поранених на инших ліжках, та й пішов. — Дякую, — вигукнув Джейсон після того як той повернувся.

Жарт, кривий вишкір зубів, все як завжди. Авжеж. Однак навіть коли він всміхнувся, губи зобразили посмішку, Джейсону це все видалось зовнішньою маскою. Чимось наклеєним на саме життя. Всередині він був німий і незворушний. Його тіло заклякло, оскільки його очі досі бачили як ті вигини прибульської плоті опускаються і душать однорукого пирійця мільйонами палючих пальців.

Він почувався під тими кільцями. Зрештою, чи не поранений зайняв його місце? Він доїв, не усвідомлюючи, що їв.

Відтоді, зранку, коли він отямився, було так. Він знав, що повинен був померти там, на цій розірваній битвою вулиці. Його життя мало б згаснути, через його  помилкове припущення ніби він справді може допомогти боротись пирійцям. Натомість плентався під ногами і стояв на дорозі. Якби не Джейсон, чоловіка з пораненою рукою доправили б сюди, в безпеку переорієнтаціної будівлі. Він знав, що лежав у ліжку, яке належало цій людині.

Людині, що віддала своє життя за Джейсона.

Людині, чийого імени він навіть не знає.

В їжі були ліки і вони приспали його. Лікувальні примочки висмоктували біль і садна з опіків, там де щупальця обпалили обличчя. Коли він прокинувся вдруге, його відчуття реальності відновилось.

Людина померла, щоб він міг жити. Джейсон прийняв факт. Він не міг відновити те життя, неважливо як би сильно він цього хотів. Що він міг зробити, це зробити смерть людини не даремною. Якщо можна сказати, що будь-яка смерть чогось вартує... Він відганяв свої думки від такого мислення.

Джейсон знав, що мусить зробити. Зараз його робота була навіть ще важливішою. Якби він міг розгадати загадку цього смертельного світу, то зміг би частково  погасити свій борг.

Від сидіння запаморочилось в голові тож він тримався за край ліжка, поки йому не стало краще. Решта з кімнати не зважали поки він повільно й болісно вдягався. Зайшов Бруко, помітив, що він робить і без слів знову вийшов.

Одягання