Лія Серебро - День падіння з висоти., Лія Серебро

15

-Він не вдома, проходь... - цілком доброзичливо запропонувала я.

-Я знаю, Олександр на нічному чергуванні... - відповіла Аліна і пальцями мені показала уявні лапки.

-Звідки знаєш? Ви спілкуєтеся? Я думала, ви остаточно посварилися... - здивувалася я.

-Ти так і не запитаєш, що за нічне чергування? - запитала вона, уважно подивившись на мене.

  У відповідь я так само стала уважно розглядати Аліну. Тендітна, але цілком симпатична, молода і схоже ще зовсім дурна без почуття гордості та самоповаги. Я засумнівалася в її порядності. Вона не очікувала, очевидно, що я буду тут.

-Мене інше цікавить... Ти, навіщо прийшла? Це чужа квартира. Ти намагалася проникнути сюди, завідомо знаючи, що його немає вдома.

    Я схрестила руки на грудях і з підозрою подивилася на неї.

-Я хочу поговорити з тобою... Розповісти тобі все... - з благанням у голосі заговорила Аліна.

-Так ти до мене, чи до нього прийшла?

   Моє роздратування наростало, я почала шкодувати, що відчинила їй двері.

Стало зовсім не цікаво навіщо вона тут. Ревнощі заграли в мені й перемогли. Думка про те, що Аліна хоче повернути Олександра запульсувала в моїй голові. Співчуття до неї зникло і вже я дивилася на неї як на суперницю. А вона вже не така нещасна, як здається! Нахабна дівка!

-Не злися... - Аліна за моєю мімікою прочитала мої думки.

   Я набрала повітря й очима показала їй на двері.

-Я все розповім Олександру, а тобі краще піти просто зараз!

Вона раптом різко перевела тему і зосереджено провела пальцем по панелі біля передпокою.

-Ти змінила розташування речей тут? Він дозволив тобі? Пилу немає...

-Ти прийшла проконтролювати якість мого прибирання? - відрізала я. Моє терпіння лопало по швах.

-Скажи мені...

   Аліна примружила очі й продовжила:

-Ти сильно в нього закохана? - і не дочекавшись від мене відповіді, налаштувалася на довгий монолог. - Я теж була закохана в нього. Він був мені як батько... дбав, любив, навіть карав... У цьому місті в мене немає нікого, ні подруг, ні друзів. Він був усім для мене. Я багато чого прощала йому, навіть зради і нічні чергування...

-Ти дурна, чи що? - не витримала я.

-А ти ж зараз на моєму місці і так само наївно думаєш, що він на чергуванні? - єхидно запитала вона.

-Я не на твоєму місці! Я на своєму! Не вари воду і не збивай мене з пантелику, я довіряю Олександру, а ти хочеш посварити нас! - здогадалася я.

-Застерегти, а не посварити!

-Ой, присвята діва Марія! - вигукнула я. - Сама всезаклопотаність! Не треба мене застерігати і турбуватися!

-Твої батьки в курсі твоїх стосунків із ним?

-Причому тут вони? - дивувалася я. - Досить ходити навкруги! Говори по ділу і вали!

-Даремно обурюєшся... - спробувала вона рівним тоном заспокоїти мене.

-Я телефоную Олександру!

   Метнулася в зал по мобільний телефон, а Аліна пройшла за мною.

-Він не візьме слухавку! Він не на чергуванні! Я знаю де він! - майже викрикнула вона.

-Та що ти кажеш? Ну і де ж він? - зі злістю в голосі гаркнула я.

-У нього є ще одна квартира! Він знімає повій і влаштовує там оргії! - як на духу видала вона.

  Я щиро розсміялася у відповідь. Ну й казки з вуст дівки, яка остаточно збожеволіла!

-Ну припустимо... - узяла я себе в руки і припинила істеричний сміх. - Тобі то яке діло? І взагалі! Докази є?

-З часом ти сама про все здогадаєшся. Він шукає самотніх дівчат, клянеться їм у коханні, водночас знає і впевнений, що вона не зможе вжити жодних заходів проти нього. Планомірно пригнічує волю і підгинає під себе... Просить народити дитину, а потім... Потім знаходить собі нову жертву і без докорів сумління утилізує попередню! Він користується нами! Розумієш?

   Я слухала її, але не чула. Сенс її оповіді доходив до глибин моєї підсвідомості, а серце і розум збунтували і хором кричали:

-Це, не про мене! Це не мій випадок! Зі мною він так не вчинить! Так він чинив до мене! І хіба мало що зараз запалений мозок цієї дівчини може видати!

     Я вирішила якомога швидше припинити цю розмову. Але цікавила одне її недомовлена фраза.

-Так ти вагітна чи ні?

-На щастя, ні. Я не хочу, щоб ти повторювала моїх помилок!

   Я нервово зітхнула.

-Звідки таке прагнення захистити мене від нього? У чому твоя вигода? Хіба не очевидно, що ти хочеш повернути його? Поїхали просто зараз туди, де він! - запропонувала з готовністю я.

-Я дам адресу, але з тобою не поїду. Бачити його не хочу...

-І залиш ключі від його квартири. Замок змінено, але не від тамбура. Він дізнається, що ти була тут. Не наривайся, а то й я отримаю на горіхи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍