Nilett - Кінець світу: Естелла, Nilett

— І так і ні. Фізичну силу частково, а ось якщо ввімкнеться режим безумства, тоді бути біді. Хоча здається я все ж більше не боєць, а щит. Я можу створювати бар’єри, притаманні блокувати присутність. Битися ж у мене погано виходить. Я слабка.

— Ось чому ти не йдеш? Боїшся своїх сил які не можеш досі взяти під контроль?

— Ні. Я не йду, бо таким чином захищаю свого брата та кохану людину. Міллер не зможе знайти їх, адже я блокую обох. Ховаю їх від неї у той час, як вони так близько підібралися до неї. – хитра посмішка на обличчі блондинки засяяла немов новим життям.

— Пф… Самопожертва заради тих хто забув про тебе? Як романтично. Аж нудить.

Дівчина прикрила очі на декілька секунд, та під час цього встала, хрускаючи пальцями рук. Розплющуючи їх, ті знову були звичного синього кольору.

— Прийми препарат у дозуванні яке я тобі принесла. Інакше вона прийде та змусить тебе силою це зробити. Я розбавила його ще більше. З такими темпами, твоя залежність від нього скоро повністю зникне, та Фіар знову стане Шоном. Тим, якого не можна буде подавити.

— Я тобі не вірю…

— Я і не прошу довіряти. Співпраця, ось що мене цікавить.

Блондинка розвернулася, та повільно покинула кімнату де перебувала разом із Фіаром останні пів години. Вайлет намагалася умовити ось вже понад рік названого брата Аарона перейти на свій бік, тобто зрадити Міллер та співпрацювати. Хоч інфікований і досі був вірним псом науковиці через примусовий прийом препарату, але все ж піддавався натиску молодої дівчини яка також була йому подібною, інфікованою з власною волею. Фіар все рідше приймав препарат який затуманював розум та робив його беземоційною тварюкою за порадою Вайлет, через що почав згадувати ким був саме до того як стати сторожовим псом першого. Довіра між ними не була стабільною, але Фіар тримався базового нейтралітету через подяку за повернене Я, хоч словами ніколи цього і не озвучував.

— Він дозволив ввести препарат? – Зустрічаючи ледь не біля дверей, одразу запитала Міллер. Жінка виглядала потяганою життям. Під очима явно були чорні кола які не можна було перекрити навіть косметикою.

— Так мамо. Пів години душевних розмов про пусте та не важливе, і він прийняв їх. – відповіла дівчина.

— Молодчина Вайлет. Ти змогла втертися у довіру навіть моєму найвідданішому «синові». Це приголомшливе досягнення. З тебе вийде прекрасна наступниця у близькому майбутньому.

— Ти занадто сильно переоцінюєш мене та мої уміння матусю. Але дякую за теплі слова. Приємно чути їх від тебе.

— Ні, це ти недооцінюєш себе донечко. У тебе завжди був дар вмовляння. І подеколи ти ним навіть користувалася.

Вайлет посміхалася. Хоча щирості там не було абсолютно. Вона ненавиділа матір всім своїм нутром. У її очах жінка яку вона називала мамою була монстром куди жалюгіднішим аніж ті яких створив вірус. Весь цей рік молодша Боу таємно збирала інформацію про вірус, існування його в інших місцях де жили люди, дізнавалася склад того самого препарату, переманювала на свій бік людей.

Незабаром дівчина планувала йти геть з першого. Особливо сильно загорілося це бажання після того, як вона відчула Аарона, шастаючого у першому, та якого довелося захистити бар’єром аби того не спіймали.

— Мабуть, ти маєш у чомусь рацію мамо.

— Я втомилася. Склади мені компанію за вечерею.

— Не зарано для вечері? Ще тільки шоста.

— Цього разу думаю буде якраз ідеально. Запросимо і Фіара. До того моменту якраз і препарат його заспокоїть.

— Як скажеш матусю. Я не проти.

Дівчина знову посміхалася, ховаючи за позитивним виразом обличчя огиду. Обіймаючи матір за руку, вона повела її куди подалі від Фіара, вже переводячи розмови у більш потрібні собі русла.

А через пів години, обоє вже сиділи за столом переповненим рідними стравами та в очікуванні аномального інфікованого.

— Фіар затримується. Здається пунктуальність тепер не про нього.

— Може щось сталося?

— Вайлет, ти не підмінила йому препарат? – раптом запитала Міллер з підозрою у голосі.

— Та наче ні. Брала там де і зазвичай. Вводила дозування яке ти мені і казала.

— Ти впевнена у цьому?

— Підозрюєш мене?

— Поки ні. Але недавно мені дещо розповіли.

— Дай вгадаю… Про зникнення додаткової анулюючої сироватки яка бета-тесті?

— А ти знаєш.

— Можу навіть посперечатися що до того, хто на мене «настукав» бо «бачив».

— У тебе погані стосунки з виконавчим комітетом.

— Вони мене не люблять. Всі думають, що я заберу твоє місце, або стану першим помічником після того, як все освою. Люди просто бояться через довіру яку ти до мене маєш.

— Ти моя дочка. Було б дивно якби матір не вірила своїй дитині.

— Шкода, що ти є дина маєш таку думку.

У цей момент до кімнати увійшов блідий Фіар. Юнак всівся на стільці перед порожньою тарілкою, та поглядав на Міллер яка мовчки почала їсти, більше нічого не кажучи наступні декілька хвилин.

— Нещодавно камери помітили дивний рух у воріт. Фіар, від завтрашнього дня, ти відповідальний за зону один. Все що рухається, має бути ліквідоване. Не важливо хто або що то буде. Чистота, тиша та порядок це головне.

— Слухаюся… Матір.