Тетяна Олiйник - Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник

Охоронець подумав трохи, піднявши очі до стелі, і нарешті відповів:

- А за це відповідає радник нашого президента.

- Як же його звати? - не вгамовувався Макс.

- Це Джейк Салліван вирішує, яку допомогу отримає Україна, - додав екскурсовод, потім подивився на людину, яка проходила коридором. - Та ось він, до речі, проходить повз нас, - вказав на чоловіка в костюмі.

Не довго думаючи, Макс кинувся до нього назустріч, але був вчасно зупинений за плече охоронцем:

- Куди це ти зібрався, хлопче? Так не можна.

Але Максу було вже байдуже на заборони. Він закричав, що є сили:

- Містере Салліван? Містере Джейк Салліван?

Чоловік зупинився і обернувся на голос. Він здивовано подивився на хлопчика, якого утримував співробітник служби охорони.

- Містере Джейк Салліван! - знову покликав Макс.

Чоловік підійшов ближче і зробив знак охоронцеві відпустити дитину.

- Це ти мене кликав? - зацікавлено запитав радник президента.

- Так, я!

- Хто ти такий? - поцікавився він.

Хлопчик розправив плечі і представився:

- Я - Макс.

- Хм... Просто Макс?

- Макс Луценко, - поправився хлопчик.

- Звідки ти приїхав, Максе Луценко? Судячи з вимови, ти не американець, - зробив висновок містер Салліван.

- Я звичайна дитина з України.

- Ого! Із самої України?! Далекувато буде. Що ж тобі від мене треба, Максе? - запитав радник президента, посміхаючись дитині.

Макс набрався хоробрості, гордо підняв голову і заявив:

- Містере Салліван, від імені всіх українських дітей, які зараз під бомбами очікують на обіцяну допомогу, прошу вас: збільште постачання військової техніки для нашої армії, щоб ми могли захистити нашу країну і вигнати ворога з нашої землі!

Політик був неабияк спантеличений такою сміливою промовою хлопчика і здавався трохи розгубленим. Хіба міг він очікувати такого напору від невідомої дитини? "Але який хлопчина?! Так сміливо заявив про своє прохання! Треба ж, навіть діти в цій далекій Україні відважно борються за свободу..." - розмірковував містер Салліван.

Нарешті, він вимовив:

- Максе, чому ти вважаєш, що я в силах вирішити це питання?

- Тому що ви - радник президента Америки, а отже можете порадити йому надати нашій країні допомогу в більшому розмірі, - знайшовся хлопчик.

- Це так, - усміхнувся політик, - але остаточне рішення ухвалює конгрес. І потім, ми відправили так багато техніки у вашу таку маленьку країну, невже цього мало?

- Розумієте, містере Салліван, країна ворога настільки велика і там так багато солдатів, що вашої допомоги катастрофічно не вистачає для перемоги. А наші воїни ЗСУ готові битися до останнього подиху, щоб захистити своїх дітей, була б зброя.

Весь цей час мама й тато мовчки спостерігали за розмовою, затамувавши подих. А охоронець стояв блідий, в очікуванні догани за те, що допустив порушення порядку і дозволив туристам потурбувати важливого політика під час роботи.

Джейк Салліван поблажливо подивився на дитину:

- Ну що, Максе Луценко, я зрозумів твої аргументи і почув  прохання. Обіцяю зробити все, що в моїх силах. Але нагадую, що остаточне рішення за конгресом.

Макс подивився на політика очима, сповненими надії, і вимовив:

- Я вірю, що ви зумієте переконати їх, містере Салліван.

Радник президента посміхнувся і простягнув руку:

- Я постараюся.

Хлопчик потиснув його велику долоню і відповів:

- Ми всі на це сподіваємося, містере Салліван!

Політик кивнув батькам хлопчика на прощання і пішов вирішувати державні питання.

Мама і тато вирішили ніяк не коментувати цю подію до закінчення екскурсії. А охоронець із шумом видихнув повітря і звинувачувально вимовив:

- Ти мене дуже підставив, хлопче!

- Я не хотів, вибачте, так вийшло, - знизав плечима Макс. - Я лише скористався нагодою попросити за мою країну.

- Ну що ж, це похвально і дуже патріотично, - погодився охоронець.

За кілька хвилин екскурсія добігла кінця. На виході відвідувачам повернули їхні речі, та вони залишили Білий дім із незабутніми враженнями.

- Що це було, Максе? - вигукнув нарешті тато, який тримав емоції в собі весь цей час.

- Це було прохання, - просто відповів син.

- Та це я зрозумів, - зауважив батько, - мені неясно, де ти набрався хоробрості?

Макс зупинився, підняв голову й уважно подивився на тата:

- Знаєш, татку, я мрію, щоб діти повернулися додому в Україну, змогли спати у своїх домівках, вчитися рідною мовою... ось звідки взялася моя хоробрість.

- Я так пишаюся тобою, синку! - обійняла його мама, до неї приєднався тато, а за ним і Елка.

У Вашингтоні виявилося ще багато цікавих місць, які із задоволенням оглянули Макс і його родина. Чого тільки вартий Космічний музей зі справжніми модулями, в яких космонавти поверталися на землю, зi скафандрами і супутниками, і навіть їжею, якою харчувалися космонавти. Але все хороше має властивість закінчуватися, прийшов час повертатися додому, до Варшави. Та й чесно кажучи, Макс вже добряче скучив за дідусем і бабусею, яких давно не бачив, за чотирилапим другом Ремом, за своїм секретним агентством і навіть за Плохiшем-Віталіком, з яким встиг потоваришувати останнім часом.

Літак ніс Макса до Варшави. Сидячи в кріслі, хлопчик згадував пригоди минулого польоту, коли йому довелося рятувати пасажирів від істерики Панікера. Він погладив пальцем подарований значок у вигляді крил, який висів на сорочці. Вдома він сховає його в скриньку і буде іноді згадувати про минуле, дивлячись на блискучі крильця.

Політ пройшов спокійно і без пригод. Дорогою назад Макс багато розмірковував про поїздку до Америки, про Шпигунський музей, який залишив незабутні враження в його пам'яті, про відвідини Білого дому і про зустріч із радником американського президента... "Цікаво, чи виконає Джейк Салліван свою обіцянку? Час покаже" - подумав він.