Ольга Токарчук - Книги Якова, Ольга Токарчук

Ева вагається.

— Con esto gif, se vide claro befor essi.

— Що це означає?

— Не питайте забагато, ваша високосте. Я вже не пригадую, — бреше Ева.

— Брешете.

Ева сміється й перевертається на живіт.

— Це правда, що ваш батько — великий кабаліст?

— Правда. Він великий чоловік.

— А те, що він перетворює олово на золото і тому в нього стільки грошей? — дражниться коханець.

— Може, й так.

— Та й ви, бачу, теж кабалістка. Дивіться-но, що ви зі мною робите.

Цісар вказує на свій стрижень, що росте на очах.

— Так, це таке моє чаклування.

У хорошу погоду вони їдуть на прогулянку до Пратера, що його нещодавно цісар відкрив для всіх охочих. Карети з відкидним верхом, наче відчинені бонбоньєрки, везуть віденські цукерочки: елегантних дам у дивовижних капелюшках. Поруч верхи їдуть кавалери, кланяючись знайомим. Пішоходи не поспішають, аби розтягти насолоду від прогулянки. Є тут і песики на повідках-стрічках, і мавпочки на ланцюжках, і улюблені папужки в посріблених клітках. Яків замовив для доньки невеличку англійську бричку — спеціально, аби вона їздила в ній на прогулянки. У цій милій бричці з Евою часто їздять Маґда й Ануся, іноді — лише Маґда. Пліткують, що вона — теж донька Якова, але позашлюбна. Якщо придивитися, то вона справді на нього подібна: висока, з видовженим обличчям, білими зубами; виглядає вона навіть достойніше, ніж Ева, тож іноді саме її вважають Евою Франк. Ще люди кажуть, що вони всі між собою схожі, як члени отих негритянських племен, що їх цісар іноді показує як живу дивовижу.

Машина для гри в шахи

Такий собі де Кемпелен сконструював для розваги машину, що виглядає як турок у красивому східному вбранні, з темним відполірованим обличчям — доволі, треба сказати, приємним. Машина сидить за столом, грає в шахи, до того ж робить це так досконало, що ніхто ще в неї не виграв. Здається, ніби під час гри вона думає і дає час подумати суперникові. Правою рукою спирається об стіл, а лівою пересуває фігури. Коли ж суперник плутає фігури чи порушує правила, вона крутить головою й чекає, доки той виправить помилку. Машина робить це сама собою, не потребуючи жодного джерела сили.

Цісар геть ошалів через ту машину. Програв їй безліч разів, але, кажуть, у Франції знайшлися такі, що виграли. Невже це можливо?

— Якщо машина здатна робити те саме, що людина, і навіть краще за неї, то хто ж така людина?

Він ставить це запитання за підвечірком, коли сидить із панночками в саду. Жодна не наважується йому відповісти. Чекають, доки він сам собі дасть відповідь. У нього є звичка ставити риторичні запитання і за мить самому на них відповідати. Отак і зараз: цісар розводиться про життя як природний хімічний процес, щоправда, започаткований вищою силою, але не завершує речення, а залишає його висіти в повітрі, наче дим із люльки. Лише наказові речення він завершує крапкою, яка дає всім полегшення. Принаймні зрозуміло, про що йдеться. Еві від самої думки про те, що вона могла б узяти слово в такому товаристві, щоки починають палати, і їй доводиться охолодитися віялом.

Цісаря й далі цікавлять досягнення анатомії. Щоб Сивіллі не було самотньо, він придбав ще й воскову модель людського тіла без шкіри, на якій показана кровоносна система. Коли розглядаєш таку модель, переконуєшся, що людське тіло — це теж машина: всі ті сухожилля та м’язи, клубки вен і артерій схожі на мотки муліне, що ним вишивала мати; всі ті суглоби, що нагадують важелі… Цісар із гордістю показує Еві найсвіжіше поповнення: ще одне жіноче тіло, цього разу позбавлене шкіри, м’язи обплітають нитки жил.

— А що, якби це все показати на чоловікові? — питає Ева.

Цісар сміється. Вони разом схиляються над восковим тілом, майже торкаючись головами. Ева виразно відчуває запах його вуст: яблучний, мабуть, від вина. Світле гладеньке обличчя цісаря заливають рум’янці.

— Може, люди й справді так виглядають без шкіри, але я — ні, — каже Ева вільно й зухвало.

Цісар знову вибухає сміхом.

Одного дня Ева отримує від нього подарунок: механічну пташку в клітці. Якщо її завести ручкою, вона починає тріпотіти бляшаними крильцями, а з її дзьоба чути щебетання. Ева привозить її до Брюнна, і та пташка в клітці стає цікавинкою дому. Власниця заводить її сама, завжди серйозно й зосереджено.

За звичаєм, цісар, маючи бажання побачитися з красунею Евою, висилає по неї скромну карету без гербів і прикрас, щоб вона не впадала в очі. Але їй хотілося б їздити до нього в цісарському екіпажі. Одного разу такий заїздив по неї та батька на Ґрабен, де вони живуть у багатокімнатному помешканні. Мати цісаря вподобала собі Якова Франка і запрошує його до своїх приватних покоїв, де проводить із ним чимало часу. Подейкують, що вони навіть моляться разом. Насправді ж цісарева любить слухати оповідки цього спокійного, незлобивого й милого чоловіка з екзотичними східними манерами. Розповідає він їй по секрету, як вони приймали хрещення в Польщі, вже багато років перебуваючи в лоні істинної віри. Згадує про добру жінку Коссаковську (чимось схожу на цісареву), яка допомогла їм увійти під крило Церкви і так вірно опікувалася світлої пам’яті дружиною Якова… Це подобається цісаревій, вона детальніше розпитує про Коссаковську. Часто вони розмовляють і на серйозніші теми. Отож цісарева, відколи внаслідок поділів Польщі отримала Галичину й частину Поділля, мріє про велику імперію аж до Чорного моря, до грецьких островів. Франк знає про Туреччину більше, ніж її найкращі міністри, тож вона розпитує його про все: про солодощі, страви, одяг, про те, чи жінки носять білизну, а якщо так, то яку, про середню кількість дітей у родині, про життя в гаремі й те, чи жінки не ревнують чоловіка одна до одної, про те, чи турецький базар працює на Різдво, про те, що турки думають про європейців, про те, чи клімат у Стамбулі кращий, ніж віденський, і чому вони більше люблять котів, ніж собак. Сама наливає йому каву з кавника і радить додати до неї молока — такою є найновіша мода.

Щоразу, повернувшись від цісаревої, Яків розповідає про ці зустрічі братам і сестрам; вони, розмріявшись, уявляють його цісарським намісником у Валахії, а поруч — донька Ева. Згадати лише, про що вони мріяли не так давно: про якісь нещасні кілька сіл на Поділлі… Ті мрії сьогодні здаються смішними й дитинними. Яків відвідує цісареву з подарунками; не буває такого, щоб Марія-Терезія