Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

— Тож до вас приїхав доктор Бреннер?

— Хрмгрм,— відповіла Бетті Фуллер.— Так.

Робін помітила на підвіконні кілька маленьких фото в дешевих рамках. На двох була товста смугаста кицька — мабуть, покійна улюблениця, ще на кількох — малі діти, а на одній — дві підлітки з пишними зачісками й пишними рукавами за модою вісімдесятих. Опинитися в таких злиднях, навіть маючи дітей? Тобто досить тільки мати гроші? Робін подумала про десять тисяч фунтів, які отримає цього тижня (хоча сума, звісно, значно зменшиться після всіх видатків і податків). Слід не розтринькати ці гроші. Час починати відкладати, збирати на пенсію.

— Ви настільки погано почувалися? — питав у Бетті Страйк.— Аж довелося викликати лікаря додому?

Він питав просто так, хотів налагодити дружню атмосферу. З його досвіду, літні пані обожнювали говорити про своє здоров’я.

Бетті Фуллер раптом усміхнулася, показавши пощерблені зуби.

— А тобі колись... пхали в сраку... двадцятисантиметровий прутень?

Тільки величезним зусиллям волі Робін утрималася від шокованого сміху. Треба було віддати належне Страйкові: він навіть не усміхнувся, відповідаючи:

— Не можу таким похвалитися.

— Ну,— просвистіла Бетті Фуллер,— тоді повір... мені... боляче страх як... видрюкав мене... як той відбійник... сраку порвав.

Вона схопила ротом повітря, напівсміючись.

— Моя Синді почула, як я стогну... кров... каже «Ма, треба... шось робити...» Викликала... лікаря.

— Синді — це ваша...

— Донька,— відповіла Бетті Фуллер.— Так... маю двох. Синді й Кеті...

— 1 до вас прийшов доктор Бреннер, так? — спитав Страйк, стараючись не думати про образ, який намалювала Бетті.

— Так... подивився... відіслав у травму, так... дев’ятнадцять швів,— сказала Бетті Фуллер.— І я сиділа... на пакеті з льодом... тиждень... без заробітків... Після того,— видихнула вона,— ніякого аналу... хіба шо платили удвічі... й не більше... п’ятнадцятьох сантиметрів.

Вона хрипко засміялася, тоді закашлялася. Страйк і Робін старанно не дивилися одне на одного.

— І більше ви доктора Бреннера не бачили? — спитав Страйк, коли кашель ущух.

— Та ні,— прохрипіла Бетті Фуллер, стукаючи себе в груди.— Я його регулярно... бачила... щоп’ятниці... кілька місяців... потім.

Вона розповідала це все без жодного жалю. Навпаки, Страйкові здалося, що Бетті Фуллер тішиться з себе.

— І коли це почалося? — спитав Страйк.

— За кілька тижнів... після того... як він мені сраку дивився,— відповіла Бетті Фуллер.— Постукав у двері... з валізкою прийшов... ніби перевірити, як я... сказав, шо хоче приходити регулярно. По п’ятницях... о пів на сьому... а сусідам сказати... шо на огляд... як спитають...

Бетті знову почала дико кашляти. Заспокоївши нарешті гуркіт у грудях, вона продовжила:

— ...і якшо комусь скажу... напустить копів... шо я з нього гроші тягну...

— Тобто він вам погрожував?

— Так,— видихнула Бетті Фуллер не без веселощів,— але він... не намагався... безкоштовно... тож я не... патякала.

— А ви не розповідали про це доктору Бамборо? — спитала Робін.

Бетті скоса глянула на Робін, яка, на погляд Страйка, на тлі ліжка Бетті мала вкрай недоречний вигляд: молода, чиста, здорова. Мабуть, затуманені очі Бетті з набряклими повіками теж оцінили його партнерку в цьому дусі, бо її обурило і питання, і та, що його поставила.

— Та вже... бляха... не сказала. Вона хтіла... шоб я роботу кинула... Бреннер... найлегший клієнт за тиждень.

— Чому? — спитав Страйк.

Бетті знову хрипко засміялася.

— Любив, шоб я... не рухалася... ніби я коматозна... мертва. Дрюкав мене... казав брудні слова... а я прикидалася, шо не чую... ті’ки одного разу,— крізь сміх і кашель додала Бетті,— сирена як задзеленчить... а він в процесі... а я кажу... йому у вухо... «Я мертву не гратиму... якшо горимо... у мене тут діти... за стінкою». Ох він розлютився... виявилося... фальшива тривога.

Вона реготнула, тоді закашлялася.

— Могла доктор Бамборо підозрювати, що доктор Бреннер ходить до вас? — спитала Робін.

— Ні,— сердито відповіла Бетті, знову кинувши на неї косий погляд.— Звідки б вона знала... якшо ні я, ні він їй не казали?

— А Бреннер був з вами,— спитав Страйк,— у той вечір, коли вона зникла?

— Так,— байдуже відповіла Бетті Фуллер.

— Він прийшов і пішов у той самий час, що й завжди?

— Так,— повторила Бетті.

— Він і далі приходив до вас після зникнення доктора Бамборо?

— Ні,— відповіла Бетті.— Поліція... повсякчас у клініці... ні, він більше не приходив... чула... він скоро вийшов на пенсію... Вже вмер, так?

— Так,— кивнув Страйк.

На спотвореному обличчі проступали сліди давнього насильства. Страйк, який сам мав зламаний ніс, був певен, що колись і ніс Бетті мав інакшу форму, не був такий кривий.

— Бреннер колись бив вас?

— Ніколи.

— Поки була... ця домовленість між вами,— провадив Страйк,— ви комусь про неї казали?

— Нє,— відповіла Бетті.

— А коли Бреннер вийшов на пенсію? — спитав Страйк.— Ви часом не розповідали про це такому собі Тюдорові Аторну?

— Ач, розумний! — здивовано засміялася Бетті.— Так, казала Тюдорові... його давно нема... а були разом випивали... з Тюдором. Його небіж... ше десь тут... виріс... бачила його. Дауня,— сказала Бетті Фуллер.

— На вашу думку,— спитав Страйк,— з того, що ви знаєте про Бреннера... він міг скористатися своїм становищем щодо пацієнтки?

Пауза. Молочні очі Бетті роздивлялися Страйка.

— Ті’ки якби вона... у відключці була.

— А інакше