Джон Сіммонс Барт - Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт

примушують бути слугою, і я вам пояснив, яке безнадійне моє становище. Щойно я ступлю на землю мису Кука, як втрачу чотири роки свого життя — ба ні, навіть більше, бо для Совтера не складе ніяких труднощів подовжити термін, знайшовши якусь підставу, оскільки, як він знає, суддя Геммейкер його підтримає.

— Може, це тому, що я хворий, — сказав Ебенезер, — але я не бачу, який зв'язок…

— Якщо Сміт підпише мій договір про найм, мені кінець, — розпачливо мовив Тейло. — Але якщо це ви підете в найми…

— Я?

— Благаю, вислухайте мене! — жалісно мовив чоловік. — Це було б для нас обох рішенням, якби ви погодилися служити замість мене. Я вирвусь із пазурів Совтера, і це обов'язок хазяїна — годувати, вдягати й давати дах над головою своїм слугам і доглядати їх, коли вони хворіють.

Ебенезер скривився, наче те мало б допомогти йому перетравити цю ідею.

— Але бути слугою у власному маєтку!

— Тим краще. Ви будете на місці й пильнуватимете, щоб дібрати якогось способу отримати те, що належить вам по праву. І щойно я буду вільний, ви думаєте, я коли-небудь забуду вашу ласку? Та я землю й небо переверну заради вас; дам знати вашому батькові…

— Ні, тільки не це, — Ебенезер враз побілів від однієї лише думки.

— Тоді губернатору Ніколсону, — поспіхом виправився Тейло. — Я особисто подам петицію Ніколсону, підніму людей у Дорсеті на вашу підтримку! Вони не сидітимуть без діла, коли їхній Лауреат веде життя слуги!

— Але чотири роки у слугах…

— Тьху! Та це й чотирьох тижнів не триватиме, щойно я візьмуся за справу. Вас віддадуть у службу хазяїну Молдену, а не самому Сміту, і щойно Молден знову опиниться у ваших руках, ви зможете підтертися тим контрактом.

Ебенезер невпевнено засміявся.

— Можу сказати, що ваш план не позбавлений деяких переваг…

— Таж він врятує ваше життя, і моє також!

— …але я не можу навіть уявити, що Совтер стане слухати вас, не те що погодиться.

— У тому-то й уся справа, — прошепотів хапливо Тейло і притягнув Лауреата ближче до себе. — Було б розумно, якби ви звернулися з цим проханням, але не до Совтера, а до Сміта, у якого немає жодних підстав бути моїм ворогом. Що один слуга, що другий — йому повинно бути все одно.

— Втім, якби це був я, — мовив у задумі Ебенезер, знову згадуючи історію своєї годувальниці, — то я був би більше схильний найняти здорового, а не хворого слугу.

— Якщо тільки хворий не захоче того сам, — поправив його Тейло, — тоді як здоровий виказуватиме всілякі ознаки того, що завдаватиме клопіт. Укладіть угоду зі Смітом, буцімто вами рухає лише потреба відновити здоров'я і виправити велику кривду, що була завдана мені.

Ебенезер гірко всміхнувся.

— Він уже знає мене як чоловіка, якого дуже цікавить справедливість! І, може, йому припаде до смаку те, що він матиме колишнього хазяїна за звичайного слугу…

Тейло зробив рух, неначе бажаючи обійняти його.

— Хай Бог благословить вас, сер! То ви це зробите?

Ебенезер відсахнувся.

— Я ще не дав згоди, майте на увазі. Однак вибір небагатий — або це, або самогубство, тож варто трохи подумати.

Тейло вхопив його за руку і поцілував її.

— Присяй-бо, пане, ви справжнісінький християнський святий!

— Що має означати — готова пожива для мучеництва, — відказав Лауреат, — ласий шматок для левів усього світу.

Поява Совтера на чардаку поклала кінець їхній розмові.

— Кажіть, що хочете, — вирік він без певного зв'язку з чимось, — а все ж таки доволі гарний маєток ви втратили, і клянуся келихом рому святого Мартина, на вашому місці я зробив би все, що в моїх силах, аби повернути його назад — навіть якби треба було тільки звести молитву святому Еліану, що допомагає віднайти втрачені речі.

Говорячи це, він, примруживши очі, пильно дивився у море, так, що якоїсь миті Ебенезер злякався, що він міг підслухати їхні плани й уже замислив якусь відплату. Але потім він сказав: «Глянь-но он туди, хлопче», — і сувоєм паперів вказав у бік заходу, туди, куди дивився сам. І хоч до берега досі залишалося три чи чотири милі, шлюп, ідучи правим галсом, підплив досить близько, щоб можна було вже розрізнити окремі дерева — клени та дуби на узвишші та скипидарні сосни ближче до берега — і видно було пришиб для човнів, що тягнувся в їхньому напрямку від вкритої травою галявини, що сягала білого дерев'яного будинку благородного вигляду та солідних розмірів.

— Чи пов'язана з ним також якась історія? — запитав Ебенезер без особливого інтересу.

— Клянуся носовичком святої Вероніки, тут уже тобі краще судити, ніж мені, — розсміявся правник. — Це Молден.

31

Лауреат домагається того, що стає жонатим чоловіком без жодного ущербку для своєї невинності

У міру того, як шлюп Совтера наближався до берега, ставало можливим розгледіти маєток у дедалі більших подробицях, й Ебенезер, пильно вдивляючись у нього, відчував, як у животі розливається якась млість. Будинок, щоправда, був дещо менший, ніж він очікував, і збитий із не дуже міцних, пофарбованих у біле дощок, а не з каменю, як того хотілося б; подвір'я також свідчило про те, що його батько мало уваги приділяв тому, щоб його штудерно упорядкувати, а його мешканці також не завдавали собі зайвого клопоту тим, щоб навести там лад. Але побачене крізь потрійну лінзу гарячки, втрати та ранніх дитячих спогадів, це місце набувало якогось шляхетного вигляду.

Дивно, але найперша його думка була про сестру Анну.

— Святі Небеса! — подумав він, і від сліз у нього все в очах попливло. — Я дозволив нашому старожитньому будинку вислизнути в мене прямісінько з рук! А хай буде проклята така невинність!

Цей останній вилив почуттів нагадав йому про Ендрю, і хоча він здригнувся від однієї лише думки про батьків гнів, щойно ця новина дійде до Англії, але йому важко було погамувати бажання, аби ця лють і кара впали на нього, таким жалюгідним і невтішним було оце його теперішнє презирство до себе. Приголомшлива пропозиція