Гі де Мопассан - Твори. Том 1

Він дивувався її впертості.

— Запевняю вас, що не бачив її,— казав. — Постараюсь зустрітися з нею.

Христіана думала: «Це, звісно, вона і є». Часом у неї виникала певність, що Поль має тут потай від неї зв’язок, що викликав сюди коханку, можливо, свою актрису. І вона розпитувала, кого могла — батька, брата, чоловіка — про всіх молодих і принадних жінок, яких вони бачили Ь Анвалі.

Якби вона хоч могла сама ходити, шукати, стежити за ним, це б її трохи заспокоїло, але тепер їй майже не дозволяли рухатись, і її муки ставали просто нестерпні. І коли вона розмовляла з Полем, самий тон її голосу

виказував її горе, це тільки ще дужче дратувало його, він нетерпеливився від цієї скінченої любові.

Тільки про одне він міг тепер говорити з нею спокійно — про майбутнє одруження Гонтрана, бо тоді можна було вимовляти ім’я Шарлотти і вголос міркувати про неї. Поль навіть відчував якусь таємну, невиразну, нез’ясовну втіху, слухаючи, як Христіана вимовляє ім’я дівчини, хвалить її вроду і вдачу, жаліє Шарлотту, шкодує, що брат знехтував її, і висловлює бажання, щоб якийсь чесний чоловік зрозумів ЇЇ,' полюбив і одружився з нею.

Він потверджував:

— Авжеж, Гонтран зробив дурницю. Дівчина справді чарівна.

Христіана, нічого не підозрюючи, повторювала:

— Справді, чарівна. Це просто перлина! Досконала!

їй ніколи й на думку не спадало, щоб такий чоловік, як

Поль, полюбив цю дівчину і міг би одружитися з нею. Вона боялась тільки його коханок.

І — така вже дивна властивість людського серця — похвала Шарлотті в устах Христіани набирала для нього надзвичайної цінності, розпалювала його любов і потяг до дівчини, надавала їй непоборної принадності.

І ось одного дня, коли Поль і Гонтран прийшли до пані Онора, щоб зустрітися з дівчатами Оріоль, вони застали доктора Мазеллі, що сидів там, як у себе дома.

Він простяг до молодих людей обидві руки, сяючи італійською усмішкою, від якої здавалося, що в кожне слово, в кожен жест Мазеллі вкладає все своє серце.

Мазеллі зв’язували з Гонтран ом фамільярні дружні стосунки, доволі пустопорожні, викликані не так щирою приязню та довірою, як прихованою спорідненістю, подібністю, якоюсь спільністю їхніх нахилів.

Граф спитав:

— А як ваша прекрасна блондинка з лісу Сан-Сусі?

Італієць усміхнувся:

— Ба! Ми вже охололи одне до одного. Вона з тих жінок, що обіцяють усе, а не дають нічого.

Почалася розмова. Вродливий лікар запобігав перед дівчатами, особливо перед Шарлоттою. Розмовляючи з жінками, він голосом, жестами і поглядом показував своє схиляння перед ними. Вся його постать від голови до п’ят, здавалось, промовляла: «Я вас люблю», — і так красномовно, що неминуче підкоряла їх.

У нього була грація актриси, легка хода танцівниці, спритні руки штукаря, він знав усю науку хитромудрого спокушання, якою постійно користувався.

Вертаючись з Гонтраном до готелю, Поль сказав похмуро:

— Що цьому шарлатанові там треба?

Граф спокійно відповів:

— Хто їх знає, цих авантурників? Такі люди пролазять скрізь. Він, мабуть, стомився від бродячого життя, від примх своєї іспанки, у якої служить не так за лікаря, як за лакея, а то й ще за когось. Шукає здобич. Хотів було спіймати дочку професора Клоша, та схибив, як сам казав. Молодша дочка Оріоля становить для нього не меншу цінність. І він пробує, намацує, винюхує, вивідує. Став би співвласником курорту, постарався б скинути того дурня Латона, і в усякому разі щоліта залучав би собі чудову клієнтуру на зиму… До цього, хай йому чорт, він і хилить.. Можна не сумніватися.

Глухий гнів і ревнива ворожість прокинулись у серці Поля.

Хтось крикпув:

— Агов!

їх доганяв Мазеллі.

Бретіньї спитав його з ущипливою іронією:

— Куди це ви так швидко біжите, докторе, наче женетесь за фортуною.

Італієць усміхнувся, але не зупинився, тільки обернувся і, задкуючи, засунув граціозним жестом комедіанта обидві руки в кишені, вивернув їх, показавши, що там порожнісінько. Потім сказав:

— Я ще не спіймав її.

І, елегантно повернувшись на носках, побіг далі, як людина, що дуже поспішає.

Після цього вони ще кілька разів зустрічали Мазеллі у доктора Онора, він умів догодити всім трьом жінкам завдяки безлічі дрібних приємних послуг, завдяки тій самій спритності, якою догодив, мабуть, і герцогині. Він усе вмів робити бездоганно — і говорити компліменти, і готувати макарони. Причому, з нього був чудовий кухар. Надівши, щоб не забруднитися, синій фартух служниці, а на голову кухарський паперовий ковпак, наспівуючи по-італійському неаполітанських пісень, він вправно порався на кухні і зовсім не здавався смішним, сам успіх розважав та чарував, навіть дурнувату служницю, яка казала про нього: «Достоту Ісус Христос!»

Незабаром його наміри стали явними, і Поль уже не сумнівався, що Мазеллі старається, щоб Шарлотта закохалася в нього.

І, здавалося, небезуспішно. Він вдався до таких лестощів, хитрощів, був такий догідливий, що. коли дівчица бачила його, її обличчя прояснялось, вона була явно задоволена.

Поль і собі, навіть до пуття не усвідомлюючи того, став поводитись, як закоханий і як суперник. Побачивши доктора біля Шарлотти, він теж підходив до неї і, з властиво^ йому прямотою, старався завоювати прихильність дівчину. З грубуватою ніжністю, по-братському віддано, він говорив їй: «Я вас дуже люблю, повірте!» — але говорив 3 такою фамільярною щирістю, що його слова не можна було вважати любовним освідченням.

Здивований несподіваним суперництвом, Мазеллі пускав у хід всі свої здібності, і коли Бретіньї, вражений ревноща-ми, тими наївними ревнощами, які чоловік відчуває д0 кожної жінки, навіть не коханої, а такої, що тільки подобається йому, — коли Бретіньї з своєю природною пристрастю ставав різким та погордливим, італієць, який був більш гнучкий і завжди володів собою, відповідав дотепними жартами, влучними шпильками і глузливими компліментами.

Це була щоденна боротьба, якою обидва захопилися, хоч, може, ні той, ні той не мав якоїсь певної мети. Вони це хотіли поступитись, як ті собаки, що вчепилися в одну кістку.

До Шарлотти знову повернувся добрий настрій, аде якесь тонке лукавство, щось нез'ясовне, не таке щире, як колись, з’явилось у її усмішці та погляді. Здавалося, Гонт. ранова зрада її навчила, підготувала до майбутніх розчарувань, зробила хитрішою і обережнішою. Вона тонко і вправно маневрувала між обома закоханими, кожному казала те, що слід було казати, аби не викликати сутички між ними, ніколи жодному з них не віддала переваги, трохи глузувала з кожного в присутності суперника, лишаючи їх в однаковому становищі, і навіть ніби не зважала серйозно на жодного. І в усьому