Дебора Харкнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

вщипнув мене. — Ти думала вогнем. Здатність співпереживати — це потаємний шлях до багатьох проявів нашого життя, включно з магією. Поглянь-но, якими яскравими стали тепер ниті!

Скрізь довкола нас світ світився й мерехтів безліччю можливостей. А в кутках кімнати синьо-бурштинове плетиво невпинно ставало дедалі яскравішим, застерігаючи нас, що час уже починав дратуватися. Йому вривався терпець.

38

-Мої два тижні скінчилися. Мені час повертатися. — Ця батькова фраза була цілком очікуваною, але все одно я відчула її, мов удар. Я опустила повіки, щоб приховати сльози, що виступили у мене в очах.

— Мати подумає, що я захопився якоюсь торговкою апельсинами, якщо не повернуся невдовзі.

— Продавці апельсинів — це, скоріше, з сімнадцятого сторіччя, нарочито невимушено сказала я, перебираючи ниті у себе на колінах. Я вже почала невпинно прогресувати у всьому: від простих заклинань від головного болю до складніших плетив, які могли збурити хвилі на Темзі. Я переплела пальці золотими та блакитними пасмами. «Сила й розуміння».

— Ти диви! Молодець, Діано! — Батько обернувся до Метью. — Швидко оговталася від потрясіння.

— Це ви мені кажете? — сухо зіронізував Метью. Вони обидва покладалися на гумор, щоб згладити гострі моменти в їхньому спілкуванні, і від цього обидва ставали просто нестерними.

— Я радий, що з тобою познайомився, Метью, незважаючи на оту страшну гримасу, яку ти корчиш, коли тобі здається, що я командую Діаною, — посміхнувся батько.

Ігноруючи їхні взаємні кпини, я вплела жовту мотузку в золотисто-блакитну. «Переконання».

— А ти можеш побути до завтра? Негоже пропускати святкування. — Був переддень літнього сонцестояння, і все місто перебувало у святковому настрої. Побоюючись, що такий аргумент не буде достатньо спокусливим, я почала безсоромно апелювати до чисто наукових інтересів свого батька. — До речі, матимеш змогу познайомитися з багатьма народними традиціями.

— Народні традиції? — розсміявся батько. Дуже хитро з твого боку. Звісно, я зостануся до завтра. Енні зробила мені віночок із квітів, і ми з Вілом підемо до Волтера, посидимо, покуримо. А потім я сходжу в гості до отця Габбарда.

Метью нахмурився.

— Ти знаєш Габбарда?

— Аякже. Я представився йому, коли приїхав. Я мав це зробити, бо він тут керує. Отець Габбард досить швидко вирахував, що я — батько Діани. У вас, вампірів, потрясаючий нюх. — Батько приязно поглянув на Метью. — Цікавий чоловік, має власні ідеї стосовно співжиття всіх створінь як однієї великої й щасливої родини.

— Це співжиття перетворилося б на повний хаос, — зазначила я.

— Ми нормально дожили до сьогоднішнього вечора: три вампіри, відьма й відьмак, демон та двоє людей і ще пес — усі під одним дахом. Не поспішай відкидати нові ідеї, Діано, — сказав батько, несхвально поглянувши на мене. — Після отця Габбарда я, мабуть, піду потиняюся з Кетрін та Марджорі. Цієї ночі багато відьом крадькома вийдуть на лови потенційних кавалерів. І ці дві, безперечно, знатимуть, де буде найвеселіше. — Вочевидь, батько вже був на короткій нозі мало не з половиною міста.

— Ти обережніше, татку. Особливо стосовно Віла. Ніяких там «кльово, Шекспіре!» чи «потрясна п’єса!», чуєш? Ще не вистачало, щоб він сучасний сленг у свої твори повставляв! — Річ у тому, що мій батько полюбляє сленгові вирази. Каже, що сленг — це характерна ознака антрополога.

— От якби я зміг привести Віла додому! Ми б з ним класно — ой, вибач, доню — добре поговорили як колеги. Він має оригінальне почуття гумору. У нашому відділі йому точно знайшлася б посада. Для закваски — якщо ти розумієш, про що я. — І мій батько потер руки, сповнений приємного передчуття. — А які ваші плани?

— Ніяких, — щиро відповіла я і безпорадно глянула на Метью. Він знизав плечима.

— Та, мені тут на деякі листи відповісти треба, — невпевнено мовив він. Кореспонденції дійсно накопичилася загрозлива гора.

— О, ні! — Батько перелякано відкинувся на спинку крісла.

— Хто? Що? — я повернула голову, гадаючи, що хтось увійшов до кімнати і настрахав батька.

— Тільки не кажіть мені, що ви з тих науковців, чиє життя злилося з роботою настільки, що вони вже не здатні бачити між ними різниці. — Він підняв догори руки захисним жестом, немов відмахуючись від чуми. — Я рішуче відмовляюся вірити, що моя донька — одна з них.

— Облиш мелодраматичні жести, татку, — строго мовила я. — Ми можемо провести вечір із тобою. Я ніколи не курила. І це стане для мене історичним моментом — уперше покурити разом із Волтером, оскільки це він завіз тютюн до Англії.

Та батько перелякався іще більше.

— У жодному разі. Ми зустрічаємося чисто як створіння-побратими. От Лайонел Тайгер стверджує, що…

— Я не є великим прихильником Лайонела Тайгера, — перебив його Метью. — І ніколи не сприймав його теорії про суспільного хижака.

— Давай на мить відкладемо тему поїдання людей і обговоримо, чому ти не хочеш провести свою останню ніч у Лондоні шістнадцятого сторіччя зі мною та з Метью? — спитала я, зачеплена за живе.

— Річ не в тім, манюня. Допоможи мені пояснити їй це, Метью. Запроси Діану на побачення. Невже ви не можете придумати, чим зайнятися, врешті-решт?

— Типу на роликових ковзанах покататися? — спитав Метью, піднявши брову. — У Лондоні шістнадцятого сторіччя ковзанок не було, та й в двадцять першому залишилося всього кілька — тепер це велика рідкість, мушу сказати.

— От чорт. — Батько та Метью цілими днями пікірувалися в стилі «оригінальне проти традиційного», і хоча мій батько із задоволенням дізнався, що популярність диско та домашніх камінців замість домашніх тваринок піде на спад, для нього стало справжнім шоком дізнатися, що інші речі, наприклад спортивний костюм, перетворяться нині на об’єкт глузування. — Я дуже люблю кататися на роликових ковзанах! Ми з Ребекою часто їздимо до однієї місцини в Дорчестері, коли хочемо кілька годин відпочити від Діани, і там…

— Ми з Метью підемо прогулятися, — похапливо заявила я. Мій батько бував непотрібно відвертим, коли розповідав, як вони з матір’ю проводять свій вільний час. Мабуть, він хотів у такий спосіб захитати в Метью його почуття пристойності. Коли це зробити не вдавалося, батько, щоб зайвий раз позлити Метью, називав його сером Ланцелотом.

— Прогулянка. Ви підете прогулятися, — сказав батько і замовк. — Ти не жартуєш? Ви