Ярослав Гашек - Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек

- Lassen Sie das! 546 - пригнічено сказав майор Швейкові, коли відчинили двері.

У вартівні майор уже не робив ніяких сцен. Він дуже стримано наказав послати по візника і під деренчання коляски по паскудному перемишльському брукові весь час думав, що арештований - ідіот першого класу, але, очевидно, все ж таки невинна скотина, а щодо нього, майора, то йому не залишається нічого іншого, як застрелитися, тільки-но приїде додому, або послати до генерала по шинелю і шаблю, поїхати помитися до міської лазні, а потім зайти до винарні Фолльгрубера, як слід під’їсти і замовити по телефону на вечір квиток на спектакль у міському театрі.

Поки доїхав до своєї квартири, вирішив зробити останнє. На квартирі його чекала маленька несподіванка. Прийшов якраз вчасно...

У коридорі його помешкання стояв генерал Фінк. Він тримав за петельки майорового денщика і, смикаючи його на всі боки, верещав:

- Де ти подів свого майора, худобо? Кажи, тварюко!

Однак тварюка не відповідала, бо генерал стиснув її за горло, і вона лише мовчки синіла.

Майор, спостерігаючи цю сцену, помітив, що нещасний денщик міцно тримає під пахвою його шинелю і шаблю, які він, очевидно, приніс із генеральського передпокою.

Ця сцена розвеселила майора. Він зупинився в напіввідчинених дверях, милуючись муками свого вірного слуги, який уже давно остогид йому, бо весь час обкрадав свого пана.

Генерал на хвилинку відпустив посинілого денщика, щоб витягти з кишені телеграму, якою потім почав тріпати його по пиці і по губах, вигукуючи:

- Де ти подів свого майора, тварюко? Де твій майор-аудитор? Худобо, я можу вручити йому службову телеграму?

- Я тут,- з порога відізвався майор Дервота, якому комбінація слів «майор-аудитор» і «телеграма» знову нагадали про певні обов’язки.

- А-а-а! - вигукнув генерал Фінк.- Ти повернувся? - В його тоні було стільки злості, що майор нічого не відповів і нерішуче зупинився.

Генерал запропонував йому піти до кімнати. Коли вони сіли, генерал кинув на стіл пошарпану від ляпасів по денщиковій фізіономії телеграму і сказав трагічним голосом:

- Читай, це твоя робота.

Поки майор читав телеграму, генерал бігав по кімнаті, перекидав крісла і табуретки й вигукував:

- А все ж таки я його повішу!

Телеграма була такого змісту:

«Піхотинець Йозеф Швейк, ординарець одинадцятої маршової роти, зник шістнадцятого цього місяця по дорозі Хирів - Фельштин при виконанні обов’язків квартир’єра. Негайно відрядити піхотинця Швейка до Вояличів у штаб бригади».

Майор висунув шухляду, взяв звідти карту і замислився: Фельштин лежить за сорок кілометрів на південний схід від Перемишля. Отже, було великою загадкою, де піхотинець Швейк дістав російську форму в місцях, більш як на сто п’ятдесят кілометрів віддалених від фронту. Адже окопи тягнуться по лінії Сокаль - Турзе - Козлів.

Коли майор сказав про це генералові й показав йому на карті місце, де, згідно з телеграмою, кілька днів тому зник Швейк, генерал заревів, як бугай, бо відчув, що всі його надії на польовий суд розвіялися, як туман. Він підійшов до телефону, зв’язався з вартівнею і наказав негайно привести на квартиру до майора арештанта Швейка.

Поки виконували цей наказ, генерал зі страшними лайками висловлював своє невдоволення з того, що негайно на свій ризик не повісив Швейка без усякого слідства.

Майор заперечував і все говорив щось про право і справедливість, які йдуть пліч-о-пліч. Він пишними періодами висловлювався про справедливий суд, про судові помилки, і взагалі базікав про все, що йому спливало на язик, бо після вчорашнього дня з неабиякого похмілля він відчував потребу виговоритися.

Коли нарешті привели Швейка, майор зажадав від нього пояснення, що ж, власне, відбулося біля Фельштина і звідки він узяв цю російську форму.

Швейк, усе як слід пояснивши, підкріпив свою розповідь кількома прикладами з історії людських злигоднів. Коли майор запитав, чому ж він цього не сказав на допиті перед судом, Швейк відповів, що його, власне, ніхто й не питав, як він уліз у російську форму, а всі питання мали виключно такий зміст: «Ви визнаєте, що добровільно і без усякого натиску вдягнулись у ворожу форму?» А що це була правда, то він і не міг нічого іншого сказати, як: «Звичайно - так - певно - справді - безперечно». Він тільки з обуренням відкинув закид на суді, ніби він зрадив найяснішого монарха.

- Це абсолютний ідіот,- сказав генерал майорові.- Переодягнутися на греблі ставка в російську форму, яку казна-хто залишив, і дозволити зарахувати себе до партії російських полонених - це може зробити лише ідіот.

- Насмілюсь доповісти,- озвався Швейк,- я й сам інколи помічаю, що я недоумкуватий, особливо надвечір...

- Замовкни, йолопе! - гримнув на нього майор і звернувся до генерала з запитанням, що тепер робити з Швейком.

- Хай його повісять у його бригаді,- вирішив генерал.

За годину Швейка під конвоєм вели на вокзал, щоб відвезти у Воялич до штабу бригади.

У тюрмі Швейк залишив по собі невелику пам’ятку, вишкрябавши на стіні уламком тріски список усіх юшок, підлив і гарнірів, які він їв до війни. Це було ніби якимось протестом проти того, що протягом двадцяти чотирьох годин він і рісочки не мав у роті.

Разом із Швейком до бригади було надіслано такий папір:

«На підставі телеграми № 469 піхотинець Йозеф Швейк, який утік з одинадцятої маршової роти, пересилається до штабу бригади для дальшого слідства».

Конвой, що супроводив Швейка, складався з чотирьох солдатів різних національностей. Тут були: поляк, угорець, німець і чех. Чех був за старшого в конвої, бо мав чин єфрейтора. Він приндився перед земляком-арештантом, показуючи свою необмежену владу над ним. Коли Швейк на вокзалі попросився до клозету, єфрейтор грубо відповів, що він піде до вітру аж у бригаді.

- Добре,- відповів Швейк,- тільки напишіть мені це розпорядження на папері, щоб, коли в мене лусне сечовий мухір, було відомо, хто в цьому винен. На все є закони, пане єфрейторе.

Єфрейтор - колишній селюк - злякався цього сечового міхура, і тому на вокзалі весь конвой урочисто повів Швейка до відхідника. Єфрейтор узагалі протягом усієї дороги справляв враження жорстокої людини і так надимався, немов завтра вже мав дістати щонайменше чин командира корпусу.

Коли вони сиділи