Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

в ремонті — утім, якщо бути із собою чесною, вона була рада

відволіктися на роботу. Броньований костюм марсіянських

розвідників — надзвичайно складний механізм, тонко

підлаштований під власника чи власницю. Розібрати і знову

зібрати — нелегке завдання, котре потребує концентрації.

Кожна мить, яку вона проводить за ремонтом, є ще однією

миттю, коли забуває про чудовисько, яке підстерігає її на Іо.

На жаль, уже не було на що відволікатися. Вона закінчила

ремонт і навіть знайшла мікротріщину в крихітному клапані, через яку в приводі коліна повільно, але безупинно протікало

мастило. Настав час просто зібрати все. Це нагадувало ритуал —

останнє очищення, перш ніж вийти назустріч смерті на полі

бою.

«Облиш, ти передивилася фільмів Куросави», — сказала собі

вона, але думка про очищення її не полишала. В її уяві тривога

і самовбивче мислення чарівним чином перетворювалися на

гідність та шляхетну жертву.

Вона взяла деталі торса й обережно протерла їх вологою

ганчіркою, прибравши останні пилинки й краплі змазки, що

налипли зовні. Повітря залив запах металу й мастила.

Прикручуючи броньовану обшивку до рами, червону

емальовану поверхню якої вкривали тисячі вм’ятин і подряпин, вона нарешті здалася потягу до ритуалізації цього завдання.

Цілком можливо, що Боббі збирала собі труну. Залежно від того, як пройде останній бій, ця кераміка, гума і метал можуть стати

притулком для її тіла до кінця вічності.

Вона перевернула торс і заходилася поратися зі спиною.

Довгий жолоб по емалі був свідченням тієї сили, з якою вона

прокотилася по льоду на Ганімеді, коли чудовисько

самоліквідувалося прямо перед нею. Боббі взяла ключ і поклала

назад, кісточкою постукавши по підлозі.

Тоді чому?

Чому чудовисько підірвало себе саме тієї миті? Вона згадала, як воно почало змінюватись, як його кінцівки виривалися з тіла, поки воно спостерігало за нею. Якщо Пракс правий, саме тоді

система обмежень, яку встановили науковці Мао, зламалася.

І вони запрограмували бомбу так, щоб вона здетонувала, якщо

ця істота почне виходити з-під контролю. Але це тільки відсуває

питання на один рівень нижче. Чому вони втратили контроль

над організмом істоти саме того конкретного моменту? Пракс

казав, що регенеративні процеси — це вдалий час для збою

систем обмеження. А її чота зрешетила істоту своїм вогнем, коли

та кинулася на їхній стрій. Тоді, здавалося, це їй ніяк не

шкодить, але кожна рана призводила до раптового сплеску

активності на клітинному рівні — чи що там воно мало замість

клітин — під час загоєння ран. Кожна рана була ще одним

шансом, що новий ріст зірве її з ланцюга.

Може, це і є відповідь. «Не намагайся вбити чудовисько.

Просто завдай йому достатньої шкоди, щоби програма

почала ламатися і воно самознищилося». Боббі навіть не

обов’язково виживати, треба лише протриматися стільки, щоб

зашкодити чудовиську більше, ніж воно зможе себе

відремонтувати. Треба тільки час, щоби зробити йому по-справжньому боляче.

Вона закінчила працювати з торсом і взяла шолом. Пам’ять

костюма досі зберігала запис бою з камери на кулеметі. Боббі

більше не дивилася його після того, як Авасарала презентувала

запис перед екіпажем «Росі». Вона просто не могла.

А тепер підвелася на ноги і натиснула на настінну панель

зв’язку.

— Агов, Наомі? Ти в рубці?

— Ага, — через кілька секунд відповіла Наомі. — Щось треба, сержантко?

— Думаєш, тобі вдасться змусити «Росі» зв’язатися з моїм

шоломом? У мене увімкнений радіозв’язок, але він не

підключається до цивільного. Це один із наших човнів, отже, вважаю, у «Росі» є ключі та коди.

Запала тривала мовчанка, тож Боббі поклала шолом на

робочий стіл біля найближчого настінного монітора і почала

чекати.

— Бачу радіовузол, який