Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пан Калюзе посміхнувся й сказав:
— Нічого нового, абсолютно нічого! Ви мене зрозуміли?
— Як це — нічого? — здивувався Лука Петрович.
— Зрозуміло, я трохи переборщив. І справді! Як це нічого? Будуть нововведення, неодмінно будуть! Ну, скажімо, вам дозволять діяти, як ви знайдете за можливе,— у межах в’язниці й законності. Оце і є нове. Далі — суд визнав вас винним, і вам: винесено відповідний вирок. Вирок є закон, і закон має здійснюватися за будь-яких умов. Як казали в давнину, pereat mundus, fiat justitia[43]. Отже, ви залишитеся сидіти, поки не відбудете повністю покарання. Повинен повідомити також, що присутствія, які розглядають скарги й прохання про помилування, діятимуть, як і до цього, і щодо бунтарів не вживатимуть надзвичайних заходів. Так, що ж іще?.. Ага, згадав — як і раніше, ті, хто відбув строк покарання, звільнятимуться, і, як завжди, прийматимуться нові групи засуджених. Іще: гадаю, ви нам передасте заложників, як обіцяли, і ми їх покараємо, як і належить. Оце і все. Здається, я нічого не забув. За провини, вчинені у в’язниці до сьогоднішнього дня, держава карати вас не буде, їй досить і того, що виконується за законом, інакше кажучи,— ви відбуваєте належний вам строк покарання. Живіть як хочете, але майте на увазі, що нового злочину вам не подарують...
Прокурор Калюзе не став чекати реакції на свою промову, побажав парламентерам здоров’я й пішов.
Оце й усе.
А реакція, правду кажучи, була приголомшлива,— парламентери стояли, як ідіоти, встромивши очі в порожнє вікно. Тривалу мовчанку порушив сміх Гогі Цуладзе.
— Оце так прем’єр-міністр! — промовив Лука Петрович.
Треба ще сказати, що прокурор Калюзе приховав, а може, просто забув одну важливу обставину. А сталося ось що: в’язничну варту змінили, привели нову військову частину й розширили заборонені зони, довівши їх до ста метрів. Мета цього заміру була зрозуміла: у в’язниці не здійснювалася служба нагляду, і адміністрація застрахувала себе від можливого підкопу — кому до снаги прорити тунель завдовжки сто метрів? Історія в’язниць такого не пам’ятає. Цей захід, власне, був зайвий: у в’язниці, звідки щодня когось звільняють, неможливо забезпечити конспірації підкопу, тим паче, коли кожен тиняється з своєї волі, де хоче й коли хоче...
Шалва Тухарелі
Мені комітет доручив стежити за настроєм мас, за взаєминами різних груп І прошарків в’язничного населення і за загальною ситуацією. Я ходив, слухав, дивився, ні в що не втручався,— звичайно, коли в цьому не було кончої потреби,— і про свої враження й висновки доповідав Хомі Комодову та Андро Чанейшвілі. Даті Туташхіа ми нічого конкретного не доручали, і сам він теж нічого на себе не брав — ні обов’язків, ні відповідальності. Очевидно, через свою цікавість скрізь ходив за мною. Власне, щиро кажучи, скоріше я ходив за ним... Чи йому щастило, чи з природи він був обдарований рідкісною інтуїцією, але завжди ноги приносили його саме туди, де відбувалося щось важливе — розмова, суперечка, якась сварка. Ладен заприсягтися чим завгодно, я не тільки не хотів заводити своєї агентури, але й взагалі не збирався користуватися чужими донесеннями... Проте людська маса, народ, громада — назвіть, як хочете,— це щось незрозуміле й таємниче! Хто, звідки і як відгадав, хто мене призначив і в чому моя місія? Я не беруся відповісти на це запитання, але не минуло й двох годин після першого засідання комітету, на якому мені було доручено цю роль, як я вже мав цілий штат добровільних помічників. Приходили якісь незнайомі люди і без будь-яких моїх прохань, нічого не з’ясовуючи і не вточнюючи, як щось само собою зрозуміле, здавали мені звіт про побачене й почуте, і,— що найдивніше,— майже кожен точно знав, що потрібно мені, тобто комітетові й бунту.
Отак ми з Датою ходили разом, і це призвело кінець кінцем до того, що ми разом і звітували перед комітетом, і якось так виходило, що обов’язки, покладені на мене, стали нашими спільними.
Це було неповторною школою вивчення психіки людини, маси і разом з тим прекрасного розвагою... Тепер усе це здається набагато цікавішим, тепер, коли все давно минуло і я можу з веселою душею розказувати друзям і нащадкам про гострі переживання своєї молодості. Що я можу ще розказати?.. Маю, звичайно, на увазі щось значне... Багато всього було, але я все ж вважаю за потрібне ще раз осмислити найважливіші, на мою думку, наслідки тих подій.
Якось, іще до початку бунту, Дата Туташхіа, розмовляючи з Хомою Комодовим, висловив таку думку:
— Тут хтось недавно казав, що пригноблені мають боротися проти самої ситуації, а не з одним якимось її проявом. Я кажу, та й ти сам знаєш: я ніколи не вимагав від людини нічого, крім того, щоб вона була добра й справедлива. Зустрінеш зганьбленого, потерпілого — постарайся полегшити його долю. Але ж страждалець той і сам повинен розкинути думками, щоб допомогти і собі, й іншим. А ти спробуй, піди розкажи йому, хто його мучить, та поясни, за що той мучитель його терзає,— думаєш, він тобі подякує і воювати піде,— та й пальцем не ворухне, не зважиться, духу в нього не вистачить. Ось як змусити цього мученика хоч голос подати, за себе постояти, цьому я й хочу навчитися, Хомо-друже. Витяг я з тебе якось: «Самі не знаємо, а повчимося, то знатимемо, як царя скинути!» І в мене та сама думка, але чому збираєтеся вчитись ви і чому я,— речі різні, хоч і спільне тут теж є. Тільки моє діло набагато важче.
Зверніть увагу, цим самим Дата Туташхіа пояснив причину своєї участі в бунті: хочу, мовляв, навчитися тому, як змусити мученика за себе постояти! Страх і рішучість — це початок і суть, основа й фундамент будь-якого масового руху... Може, це і є умова будь-якого усвідомленого кроку взагалі, та повернімося до теми. В ході боротьби виявилася певна скутість людей, несміливість, сумнів щодо права чинити опір властям. Річ у тому, що почуття провини, навіть зовсім незначної й вигаданої, діє на арештанта гнітюче. Рідко трапляється арештант, котрий вважав би себе до кінця винним у тому, за що його засудили. Як часто кожен з нас називає себе дурнем, але спробуйте знайти людину, яка й справді так про себе думає. Та водночас майже не зустрінеш арештанта, який хоча б частково не вважав би себе винним, так
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі», після закриття браузера.
